Сьогодні, коли ми відзначаємо 25-річчя встановлення дипломатичних відносин між Україною і Туреччиною, було б добре озирнутися назад на ці роки, щоби з’ясувати, де ми перебуваємо зараз. Із моменту встановлення стратегічного партнерства між Україною і Туреччиною 2011 року обидві країни подолали великий шлях у своїх зусиллях зі втілення амбітного двостороннього порядку денного. Деякі з цих цілей, як, наприклад, запровадження безвізового (а віднедавна — і безпаспортного) режиму та створення механізму Стратегічної ради високого рівня для проведення регулярних політичних консультацій між главами держав, були успішно реалізовані. Решту, як, наприклад, проект зі створення стратегічного промислового альянсу, який включатиме спільні проекти в різних військових, технічних та оборонних галузях, ще має бути досягнуто. Проте я особливо радий, що наразі у нас немає жодних обмежень у розвитку тісних відносин з Туреччиною, навіть у таких надважливих галузях, як ядерна енергетика, авіаційна та космічна техніка, оборона та військове співробітництво. Щодо цих та інших питань ми відкриті для наших турецьких друзів.
РЕГІОНАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ДЕННИЙ
Сьогодні ми переживаємо дуже складні часи, позаяк Україна і Туреччина стикаються з численними проблемами як у межах своїх національних кордонів, так і навколо їх. Російсько-грузинська війна 2008 року, незаконна анексія Криму 2014 року, російська агресія в Україні, що триває, і, зовсім нещодавно, інтервенція в Сирії продемонстрували крихкість регіональної архітектури безпеки. Міжнародне співтовариство виявилося погано підготовленим до того, щоб протидіяти нетрадиційним методам «гібридної» війни і запропонувати ефективні відповіді на нові акти агресії як реальної, так і віртуальної, які часто безпосередньо загрожують країнам-членам НАТО і ЄС.
Активна політика та інтервенції Кремля в Україні й Сирії не лише активізували побоювання з приводу можливої російської військової експансії, а й поставили під сумнів життєздатність ліберальних демократій в Європі. Ще важливіше — через грубі порушення всіх основних прав людини та явне ігнорування таких основних багатосторонніх договорів, як Будапештський меморандум, вони насправді загрожують всій системі міжнародного права з ООН на чолі. Саме тому сьогодні співпраця між нашими країнами є питанням не тільки вибору, а й необхідності.
ПОЛІТИЧНИЙ ДІАЛОГ
Таким чином, політичний діалог між нашими країнами набуває нової швидкості. Після того як 2011 року було створено механізм Стратегічної ради високого рівня (СРВР), ми успішно використовували цей механізм щорічних зустрічей президентів як можливість зміцнити наші відносини стратегічних партнерів і наповнити це партнерство матеріальним змістом. Лише за минулий рік наш Президент, секретар Ради національної безпеки та оборони, прем’єр-міністр, начальник генерального штабу, міністри закордонних справ, оборони, економічного розвитку і торгівлі, сільського господарства, транспорту, енергетики й інші офіційні особи відвідали Туреччину. Деякі з них — по кілька разів. Те ж саме можна сказати й щодо візитів високопоставлених турецьких чиновників до України. Буквально пару днів тому, 21—22 травня, наш міністр закордонних справ Павло Клімкін та віце-прем’єр-міністр — міністр економічного розвитку і торгівлі Степан Кубів відвідали Стамбул для участі в саміті ОЧЕС і перебрання Україною головування в цій організації від Туреччини. Тепер ми очікуємо, що президент Туреччини пан Реджеп Тайіп Ердоган прибуде до Києва на шосту зустріч СРВР.
КРИМ, БЕЗПЕКА В РЕГІОНІ ЧОРНОГО МОРЯ І БАГАТО ІНШОГО
Ці взаємні візити не є просто зустрічами керівників. Вони покликані стати чітким сигналом для всіх країн, які намагаються викликати нестабільність у регіоні й за його межами. Сьогодні, в умовах регіональної нестабільності та глобальної невизначеності, Україна і Туреччина підтримують тісну співпрацю в межах багатосторонніх міжнародних організацій, вживаючи спільних зусиль для деокупації Криму, захисту прав українських громадян, у тому числі кримських татар, на окупованих територіях і виконання угоди про припинення вогню в українському Донбасі.
Зважаючи на це, я хотів би подякувати турецькому урядові за непохитну підтримку українського суверенітету і територіальної цілісності. Ми високо цінуємо тверду позицію Туреччини щодо Криму, яка включає не тільки засудження його анексії як неприпустимої, а й тісну співпрацю з Україною для зміцнення міжнародної підтримки з цього питання, співавторство резолюцій ООН, як щодо резолюції 2014 року «Територіальна цілісність України» та резолюції «Становище в галузі прав людини в Криму», невизнання незаконних дій Росії на окупованому півострові і збереження кримського питання на порядку денному в багатосторонніх міжнародних організаціях, таких як ООН, ПАРЄ, ОБСЄ та ін. У свою чергу, Україна підтвердила свою дружню підтримку законно обраного уряду Туреччини під час спроби перевороту 15 липня минулого року і стоїть пліч-о-пліч із Туреччиною у війні з тероризмом.
СПІЛЬНІ ОБОРОННІ ТА ВІЙСЬКОВІ ПРОЕКТИ
Насправді, Україна і Туреччина працюють у рамках багатосторонніх механізмів, покликаних посилити заходи безпеки і сприяти стабільності в регіоні Чорного моря, із середини 1990-х років. Протягом багатьох років обидві країни спільно беруть участь у міжнародних операціях з підтримання миру, двосторонніх і багатосторонніх військових та військово-морських навчаннях, таких як Black Sea Harmony, Sea Breeze, Blackseafor та інші. Проте нові виклики «гібридних» воєн обумовили появу нового бачення заходів безпеки в басейні Чорного моря, яке вимагає швидкої реакції, оперативної мобільності і значної гнучкості у процесі прийняття рішень. Це змусило Анкару і Київ ще більше сконцентруватися на активізації двостороннього військово-морського співробітництва в басейні Чорного моря, поглибленні співпраці флотів і практикуванні спільного тактичного маневрування.
На вищому рівні Генеральні штаби українських і турецьких Збройних сил нещодавно підписали «дорожню карту» для військового співробітництва до 2020 року. Насправді ж, цей документ є детальним планом реалізації практичних заходів щодо військової співпраці, спрямованих як на зміцнення двосторонніх зв’язків, так і на отримання турецької підтримки в підготовці української армії відповідно до стандартів НАТО.
Співпраця між нашими країнами в оборонній сфері не є чимось новим. Проте сьогодні ми говоримо про можливість створення спільних проектів у різних військових, технічних та оборонних галузях. Беручи до уваги технологічні та інтелектуальні ресурси, а також тривалу й успішну історію українських підприємств космічної та оборонної промисловості, Україна має потенціал для того, щоб стати одним із найважливіших партнерів Туреччини в аерокосмічній галузі. Обидві країни розглядають науково-технічну співпрацю у високотехнологічних сферах ракетно-космічної промисловості та військово-промислового комплексу як ключові для подальшого розвитку стратегічного партнерства, з перспективою разом вийти на світовий ринок зі спільним продуктом і повним циклом пов’язаних послуг.
ПОСИЛЮЮЧИ ЕКОНОМІЧНУ СПІВПРАЦЮ
Отже, цей рік є дуже символічним як ювілейний, 25-й рік наших дипломатичних відносин. Втім, він позначений також зростанням на 25% товарообігу між Україною і Туреччиною тільки протягом перших двох місяців 2017 року, що свідчить про нову позитивну тенденцію у двосторонній торгівлі. Сьогодні економічні зв’язки між нашими країнами зміцнюються, і пожвавлення економічної співпраці оголошено абсолютним пріоритетом двосторонніх відносин як на рівні прем’єр-міністрів, так і на президентському рівні. З очікуваним у найближчому майбутньому підписанням трьох основних документів — Угоди про вільну торгівлю, Угоди про взаємне заохочення і захист інвестицій та Угоди про уникнення подвійного оподаткування (у новій редакції) — ця сфера набуде нових мотивацій до розвитку.
З новою хвилею приватизації в Україні турецькі компанії останнім часом вивчають нові можливості інвестування в портову та енергетичну інфраструктуру, вугільні шахти й інші стратегічно важливі державні підприємства. Із запровадженням нового режиму перетину кордону з Туреччиною за ідентифікаційними картами ми очікуємо також пожвавлення туризму і значного збільшення числа подорожей між двома країнами.
НАШІ КРАЇНИ ПОДІЛЯЮТЬ СПІЛЬНІ ПОЧУТТЯ
Як висновок, для України Туреччина не є «стратегічним» вибором. Вона — природний партнер — не лише внаслідок географічної близькості, а й через історичний визначальний чинник та геополітичний імператив. Як свого часу сказав Ататюрк, Україна і Туреччина «приречені співпрацювати» — і сьогодні це саме так. Очевидно, що в останні кілька років труднощі подолання регіональних потрясінь зумовили нові виклики, але вони також надали унікальні можливості для подальшого поглиблення стратегічного партнерства між Україною і Туреччиною в абсолютно новому регіональному середовищі.
І сьогодні я абсолютно впевнений, що немає жодних перешкод для досягнення всіх наших амбітних цілей, бо чотириста років нашої спільної історії та спільного мирного співіснування в регіоні зблизили нас не тільки географічно, а й через традиції, мови і проблеми. Хоча цього року ми офіційно відзначаємо 25-річчя встановлення дипломатичних відносин, перші дипломатичні контакти між нашими державами датовані 1649 роком, коли було підписано першу двосторонню угоду між османським султаном та українськими козаками. Перша українська дипломатична місія в Стамбулі розпочала роботу 1918 року після проголошення незалежності Української Народної Республіки, яку незабаром було визнано Османською імперією. Я впевнений, що османські архіви досі приховують багато невідомих сторінок нашої спільної історії, які ще належить відкрити. Саме тому, я вважаю, українці і турки завжди легко порозуміються, навіть не знаючи турецької чи української мови хоча б на початковому рівні.
Як казав відомий суфійський філософ Мевляна Джалаледдін Румі, «Люди розуміють один одного не тоді, коли говорять однією мовою, а тоді, коли поділяють ті самі почуття...»
