Схоже, що Туреччина вирішила всерйоз відкрити війну на два фронти. Учора турецькі ВПС завдали авіаудари по позиціях бойовиків «Ісламської держави Іраку та Леванту» (ІДІЛ) у Сирії та курдських сепаратистів на півночі Іраку. Згідно з повідомленням ЗМІ, у понеділок вранці турецькі війська здійснили обстріл у провінції Алеппо, внаслідок якого зазнали поранень четверо курдських бійців. Цей акт разом із бомбардуванням таборів Робітничої партії Курдистану фактично поклав кінець перемир’ю, що було між Анкарою та курдськими сепаратистами упродовж останніх двох років.
У відповідь на це військове крило забороненої в Туреччині Робітничої партії Курдистану (РПК) опублікувало на своєму сайті заяву про те, що Анкара «односторонньо припинила» перемир’я. На тлі бомбардувань позицій курдів режим припинення вогню більше не має «жодного значення», йдеться в заяві.
Як зазначають оглядачі, Туреччина вдалася до силових дій у відповідь на теракт у місті Суруч, який минулого тижня забрав життя 32 осіб. Відповідальність за цей напад узяло угруповання ІДІЛ.
Сьогодні на вимогу Анкари відбудеться екстрене засідання НАТО, на якому турецька сторона поінформує союзників про вжиті заходи у відповідь на згаданий вище теракт екстремістів «Ісламської держави» неподалік сирійського кордону та напад ісламістів на турецьких військових, унаслідок чого загинув один військовослужбовець.
27 ЛИПНЯ 2015 РОКУ, СУРУЧ. ТУРЕЧЧИНА ПОСИЛИЛА ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ НА КОРДОНІ ІЗ СИРІЄЮ ПІСЛЯ ТОГО, ЯК МИНУЛОГО ТИЖНЯ БОЙОВИКИ «ІСЛАМСЬКОЇ ДЕРЖАВИ» ЗДІЙСНИЛИ ТЕРАКТ, ВНАСЛІДОК ЯКОГО ЗАГИНУЛО 27 ОСІБ / ФОТО РЕЙТЕР
«День» звернувся до виконавчого директора Центру близькосхідних досліджень Ігоря СЕМИВОЛОСА з проханням прокоментувати розпочату Туреччиною війну на два фронти і пояснити, що можуть означати слова турецького прем’єра про те, що авіаудари по бойовиках ІДІЛ та курдських сепаратистах можуть «призвести до змін у регіональній грі».
— Щодо вирішення курдської проблеми, Ердоган та його партія після приходу до влади десять років тому проголосили політику діалогу з курдами. Значною мірою така політика мала вирішити курдське питання. І це був цілком зрозумілий крок, який базувався на наступному міркуванні: Ердоган як поміркований ісламіст або консервативний демократ виходив з того, що примирення можливе на загальноісламській платформі. Адже курди і турки — мусульмани, і відповідно діалог між ними можливий і вітається.
Єдина проблема, яка псувала гру, була пов’язана з тим, що курдські партії, у першу чергу, були націоналістичними, а не мусульманськими. Тоді як у турків спадщина Кемаля Ататюрка не давала можливості всерйоз вийти за ці рамки. Спроби були, але вони не могли зробити ревізію концепції, що в Туреччині живуть тільки турки. Іншими словами — зіткнулися дві «самотності». Тому проблема РПК залишається і нікуди не подінеться. Тим більше коли сьогодні з появою ІДІЛ курди отримали збройну підтримку, тому турецькій армії стало значно складніше боротися з бойовими підрозділами РПК.
З другого боку, Ердоган тривалий час мав амбівалентну позицію щодо ІДІЛ. Адже після оголошення політики «нульових проблем» з сусідами і докладання значних зусиль для того, щоб нормалізувати відносини з Башарівською Сирією, стало скоро зрозуміло, що так довго тривати не може. Тому що на Туреччину стали тиснути Сполучені Штати. І тригером зміни такої політики стали події, пов’язані з вибухом у турецькому місті, спробою терористів проникнути на територію Туреччини, бойове зіткнення, в якому загинув турецький військовий.
Звісно, була відповідна реакція генштабу, і турецька влада не могла ігнорувати реакцію військових. На цю ситуацію треба подивитися ширше, зокрема враховувати такий аспект, як створення міжнародної коаліції з боротьби з ІДІЛ. І в цій ситуації Туреччині не можна було сидіти осторонь. Це можна порівняти з більярдним столом, де кулі котяться і б’ються одна об одну, і якась із них зіграє — потрапить у лузу. Очевидно, що запущена куля — ядерна угода з Іраном — зіграла, бо змусила Туреччину визначатися. Інша куля — це Саудівська Аравія, яка також нещодавно провела арешти. І все це можна розглядати в контексті того, що політичний ландшафт у цьому регіоні знову радикально змінюється.
— До речі, коментуючи завдані авіаудари по бойовиках ІДІЛ і курдським сепаратистам, турецький прем’єр Ахмет Давутоглу заявив наступне: «Присутність Туреччини, яка може ефективно використовувати свої збройні сили, може призвести до наслідків, що змінять гру у Сирії, Іраку та всьому регіоні, і кожен може це побачити». Як треба тлумачити таку заяву глави турецького уряду?
— У принципі, це поки що слова. Усе буде залежати від того, наскільки Туреччина готова серйозно проводити військові операції, в тому числі на території Сирії. Якщо це будуть прикордонні бої, то в цьому ніякої новини немає. Сам факт того, що турецькі війська перетинають кордон Сирії і ведуть бої на території цієї країни, серйозно змінює саму ситуацію. Тому що востаннє турецькі війська були в Сирії у часи Османської імперії.
— Давутоглу зазначив у розмові з редакторами турецьких ЗМІ, що уряд не планує відправляти сухопутні війська в Сирію, і авіаудари були призначені для підтримки поміркованих повстанців, що воюють з ІДІЛ. З другого боку, ЗМІ повідомляють про досягнення домовленості між США і Туреччиною про створення зони безпеки в районі турецько-сирійського кордону, а також про те, що Анкара дала дозвіл на використання американської авіації з турецької території, чого не було в часи американської операції проти режиму Саддама Хуссейна.
— Все це говорить про те, що Туреччина визначилася, де вона і з ким. Для американців це дуже важливий сигнал. Зокрема, це й активне використання турецької авіації проти бойовиків ІДІЛ, і дозволи, яких тривалий час Туреччина не давала американцям для використання своїх аеродромів. Окрім того, існував постійний камінь спотикання у відносинах між Туреччиною і Сполученими Штатами. Якщо зараз ця гра розпочалася, то просто так уже не може зупинитися, і Туреччина не може з неї вийти.
— Деякі видання, коментуючи нещодавні авіаудари по позиціях бойовиків ІДІЛ у Сирії, вийшли під заголовками «Початок кінця халіфату». Чи справді активне залучення Туреччини до боротьби з ІДІЛ може покласти край ісламістському проекту?
— На мою думку, проект халіфату від самого початку був дурницею і в нього не було жодних шансів. Утім, таке питання час від часу виникає. Але тут можна погодитися з тим, що халіфат практично закінчив свою експансію ще минулого року після стрімкого наступу, який усіх приголомшив. Відтоді якихось серйозних успіхів у халіфату не було. Сьогодні справді включення Туреччини до боротьби з ІДІЛ дуже серйозно вплине на ситуацію всередині цієї політичної організації.
— Що, на вашу думку, означає те, що НАТО терміново відгукнулося на недільний запит Туреччини зібрати засідання послів всіх держав-членів Альянсу, яке відбудеться сьогодні, щоб обговорити ситуацію з терактами та атаками терористів ІДІЛ на турецький кордон протягом останнього тижня?
— Зрозуміло, що Туреччині потрібна зовнішня підтримка, оскільки вона починає гру, в яку не грала дуже давно. Адже останнім часом Туреччина забула про Близький Схід. Хоча ідея Ердогана полягала в тому, щоб повернутися на Близький Схід і зробити його ресурсною базою для підвищення своєї ваги в ЄС.
Тепер очевидно, що Туреччина не може робити кроки без консультацій з НАТО. Це дуже серйозна гра, і так просто без підготовки її не можна починати.
— А які висновки треба робити Україні з цих подій, чи не може це стати відволіканням уваги міжнародної спільноти щодо російської агресії на Донбасі?
— Я не прихильник теорії змов. Не думаю, що там, на Заході, зокрема у США, страждають склерозом. Це ж політика, в якій є багато різних відгалужень, напрямків. Відповідно там є люди, які займаються українським питанням і за це відповідають. Для нас розвиток таких подій — непоганий варіант. Якщо на користь розвитку такої ситуації визначаються США, які є нашими союзниками, то нам не повинно бути погано.
— Деякі експерти висловлюють припущення про існування прихованих домовленостей між Обамою і Путіним, згідно з якими США приймають допомогу Росії в боротьбі з ІДІЛ, а у відповідь погоджуються на федералізацію України.
— Цього не може бути, це ж не гра в шахи. Міжнародна політика набагато складніша — там у всіх багато різних інтересів. І коли хтось починає грати в інтереси, то не знає, чим закінчить. Той же Путін, коли починав авантюру в Криму і на Донбасі, хіба він розраховував на цей результат? Тому, зазвичай, усі грають у гру у міру своїх можливостей.
