Одинадцята велика прес-конференція президента Росії Володимира Путіна тривала три години і сім хвилин і виявилася однією з найкоротших за останні роки. На самому початку російський лідер заявив журналістам, що він практично все сказав під час свого послання Федеральним зборам кілька тижнів тому.
Тим не менше після першого запитання він став детально розповідати про економічну стабільність в Росії, читаючи статистику з аркуша паперу. Можливо росіян і присутніх у залі російських журналістів це заспокоїло. Але можна відзначити, що за винятком Туреччини, щодо якої Путін двічі використав образливі порівняння, російський президент миролюбніше говорив про Європу та США.
На цьому тлі досить несподіваним, але характерним для хазяїна Кремля пролунало його зізнання про військову присутність на Донбасі. «Ми ніколи не говорили, що там немає людей, які займаються там вирішенням певних питань військовій сфері, Але це не означає, що там присутні регулярні російські війська. Відчуйте різницю», — відповів він на запитання журналіста УНІАН Романа Цимбалюка, який переказав Путіну вітання від затриманих на Донбасі російських ГРУшників Олександра Александрова та Євгена Єрофєєва.
Коли українець поцікавився у Путіна, чи планується обмін українських політв’язнів, зокрема Надії Савченко, Олега Сенцова та Олександра Кольченка, господар Кремля відповів, що обмін має бути рівноцінним.
«День» звернувся до експертів з проханням прокоментувати прес-конференцію президента РФ.
«БРЕХНЯ — Є ТРАДИЦІЙНОЮ РОСІЙСЬКОЮ ПОЛІТИЧНОЮ ПРАКТИКОЮ»
Володимир ОГРИЗКО, екс-міністр закордонних справ України, голова Центру з вивчення Росії, Київ:
— Заяви Путіна щодо України це — чергова маніпуляція і типове видавання напівправди за правду. Зараз вже не можна нікому довести, що російських війська на Донбасі немає. Тому застосовується типовий гібридний прийом. Мовляв там є окремі люди, які мають відношення до військової сфери. А хіба окремі люди це не війська?
Те ж саме стосується Мінського процесу, де замість чесного аналізу відбувається висмикування тих положень, як вигідні Росії і на яких вона будує свою пропаганду. Йдеться про зміни до конституції України, а не говориться про виведення російських військ з території України.
Відверто кажучи, я дедалі більше переконуюсь, що заяви Путіна це просто — брехня, яка є традиційною російською політичною практикою. При чому не останніх двох-трьох чи навіть 15 років, а упродовж століть. Це те, від чого московська держава починалась і до чого дійшла зараз. Це історична традиція, яку треба приймати як факт і виходити з неї при формуванні своєї політики відносно цієї країни. Нічого більшого як співчуття слухачам та глядачам цього «цирку» я висловити не можу.
Що стосується слів Путіна про обмін усіх на всіх, то очевидно, що в Росії не хочуть розуміти, що злочинці, які засуджені за злочини на українській землі не можуть прирівнюватись до тих людей, які борються за відновлення територіальної цілісності та незалежності України. Для росіян їхні бандити — це ополченці, а для це справжні злочинці, які понесли заслужене покарання. Як можна обмінювати злочинців на патріотів?
«ПОТЕНЦІЙНО Є СЦЕНАРІЙ ВИХОДУ РОСІЇ, ПРИНАЙМНІ, З ДОНЕЦЬКОЇ Й ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТЕЙ»
Роман ДОБРОХОТОВ, голова демократичного руху «Ми», Москва:
— Володимир Путін визнав, що Росія є стороною конфлікту, вперше заявивши про те, що вона готова обміняти полонених, на тих, що перебувають в Україні. З одного боку дуже добре, що Путін готовий до цього обміну. Але з другого — Володимир Путін тут зізнається в тому, що Росія брала участь у війні й тут є відповідні правові юридичні наслідки. Хоча не виключено, що потім він буде це якимсь чином заперечувати й намагатися переформулювати.
Крім того, було помітно, що на порядку денному Путіна тема України стала набагато менш важливою, ніж рік тому. Значно більше було сказано про Сирію, Туреччину, в цілому про Європу. Не лише російське населення, а й Володимир Путін починає поступово втрачати інтерес до російсько-українського конфлікту. Це теж добрий знак, оскільки означає, що потенційно є сценарій мирного завершення цього конфлікту й виходу Росії, принаймні, з Донецької й Луганської областей, Путін дав зрозуміти, що він чекає нової стадії переговорів, у результаті яких може з’явитися якесь рішення та прогрес.
У контексті України останньою прозвучала тема торгівлі. На це запитання Путін відповідав детальніше, ніж на всі інші разом узяті. Видно, що він у деталях продумує всі ці економічні питання, значно менше уваги приділяючи питанням військовим, безпеки. Це пов’язано з тим, що вся економічна кон’юнктура для Росії принципово змінилася, Росія більше не процвітаюча нафтова держава, а країна, яка перебуває в стані глибокої рецесії, яка відрізана від світових валютних ринків, з відсутністю інвестицій. Тому Путін відносно України став набагато примирливішим, доброзичливо налаштованим на конструктив, з меншою часткою військової агресії й великим акцентом на економічні питання. Ось що змінила економічна криза з моменту минулої прес-конференції, й ми це добре бачимо на прикладі України.
Підготувала Наталія ПУШКАРУК
ГОЛОС ІЗ FACEBOOK
Кремлівська сесія психотерапії-2
Велика кремлівська прес-конференція — черговий ритуал Кремля. У ситуації, коли інститути влади в Росії відсутні й коли країна звалюється в кризу, роль ритуалів у підміні політики зростає. Влада дедалі гостріше відчуває потребу у відверненні уваги населення від проблем, в усиплянні одних страхів і провокації інших. Сьогодні прес-ритуал Кремля мав вирішити внутрішньополітичне завдання — заспокоїти народ і розсіяти його тривоги: «Усе не так погано! Пік кризи минув. Проблеми розв’язуються». Вочевидь, Кремль дійсно непокоїться, що ефект зомбування вичерпується й настрої можуть вийти з-під контролю.
«Не діждетеся!» — це була відповідь тим, хто вимагає від Кремля відповіді на скандал з Чайкою і нездатність уряду впоратися з кризою. Путін дав зрозуміти, що принцип лояльності («дбайливо ставлюся до людей», «чехарда не потрібна») для нього є вирішальним у підході до виживання режиму. Словом, своїх не віддам! І це сигнал еліті — заспокойтеся й не нервуйте! Утім, ситуація у суспільстві поки не вимагає від лідера елітних чисток.
Путінська відповідь на питання про далекобійників свідчить про занепокоєння Кремля тим, що розколюється опора влади. Але Кремль не хоче створювати враження відступу. Тож влада шукатиме балансу між вибірковим залякуванням (щодо політичного протесту) і видимістю поступок (щодо економічного протесту).
Реакція на турецький сюжет (турки завдали нам «удару у спину») підтверджує намір Кремля зберегти військово-патріотичну легітимацію влади й функціонування системи в «захисному» режимі. Отже, сьогодні Туреччина, а завтра... Утім, турецька платівка, судячи з усього, буде довгограючою. Путін підтвердив нюансування («підтримуємо резолюцію США щодо Сирії»): Москва хоче повернутися за один стіл зі світовими гравцями й мікшує свій антиамериканізм. Реакція Путіна на Україну й Туреччину свідчить про емоційний фон зовнішньополітичних рішень президента (Туреччина — «не бачу перспектив»), що не може не викликати побоювань.
Лідер, який зіткнувся з самовичерпуванням власного режиму (він не може не усвідомлювати звуження ресурсної основи), запропонував риторику, яка може бути багатозначною і яка не означає відповідальності за зобов’язання. Часто фільтровані запитання були про одну країну, а президент у своїх відповідях говорив про іншу країну. І це теж показник і втрати вектора, і угрузання у воронці. Неминучість конфлікту між кремлівською інтерпретацією реальності й життям — основне враження від цього прес-ритуалу.
Лілія ШЕВЦОВА, Москва
