Постачання американської й британської зброї та боєприпасів в Україну, намір американської адміністрації надіслати 8500 американських військовослужбовців до Східної Європи, значний перелік очікуваних західних санкцій у разі російського вторгнення в Україну, а також, судячи з усього, доволі жорстка відповідь Вашингтона на російську вимогу щодо юридичних гарантій безпеки змушують Кремль поставити собі запитання: що ж робити далі? Ні, воєнна тривога триває, російські війська, як і раніше, перекидаються до Білорусі для великих маневрів біля українсько-білоруського кордону. Але при цьому оголошено, що раптову перевірку військ російського Західного військового округу завершено, і частини повертаються до місць постійної дислокації.
Очевидно, Путіну та його команді наразі потрібно вигадати сценарій, як поступово спустити нинішню кризу на гальмах, водночас оголосивши про свою перемогу. От і Сергій Лавров на зустрічі з журналістами чотирьох російських радіостанцій заявив, що «якщо це залежить від Росії – війни не буде. Ми війни не хочемо». Щоправда, одразу ж натякнув, за яких умов війна може виникнути: «Я не виключаю, що дехто хотів би спровокувати воєнні дії. І київський режим не контролює величезної кількості військовослужбовців. За даними Заходу навіть, по-моєму, близько 100 тис. на лінії зіткнення. І київський режим більшу частину цих озброєних людей не контролює». Але на Заході, і навіть у США, чудово пам'ятають, на прикладах Глейвіца та Майніли, хто і як насправді влаштовує такі провокації. До того ж в Україні давно вже не залишилося не підпорядкованих командуванню ЗСУ добровольчих формувань. Тому, якщо раптом Росія вторгнеться в Україну під приводом припинення провокацій із боку українських добровольчих батальйонів, США та їхні союзники все одно відреагують на це як на агресію з боку Росії з усіма відповідними, тяжкими для Кремля, наслідками.
У телефонній розмові з президентом Франції Еммануелем Макроном Путін зазначив лише, що «уважно вивчить отримані 26 січня від США та НАТО письмові відповіді на проєкти угод щодо гарантій безпеки, після чого визначиться зі своїми подальшими діями». Далі йде звичайна пропагандистська риторика щодо того, що «в американській і натовській відповідях так і не було враховано таких принципових занепокоєнь Росії, як недопущення розширення НАТО, відмова від розміщення ударних систем озброєнь поблизу російських кордонів, а також повернення воєнного потенціалу та інфраструктури блоку в Європі на позиції 1997 року».
Путін також повторив мантру про «важливість неухильного виконання Києвом положень мінського Комплексу заходів та інших домовленостей, насамперед щодо налагодження прямого діалогу з Донецьком і Луганськом та правового оформлення особливого статусу Донбасу. З урахуванням підсумків зустрічі політичних радників лідерів країн «нормандської четвірки», що відбулася в Парижі 26 січня, підтверджений настрій на подальшу роботу Росії та Франції в зазначеному форматі». Але при цьому, що характерно, жодного слова не сказано про можливі провокації України проти Росії, які б могли виправдати російське вторгнення в Україну. Навпаки, заявлено про намір продовжити переговори в «нормандському форматі», про який ще недавно в Кремлі говорили як про практично непотрібний у даній обстановці, і противилися продовженню переговорів у цьому форматі. А тут ще оголошено, що Сергій Лавров та Ентоні Блінкен незабаром знову зустрінуться, можливо, вже цього тижня.
І, як заявила заступник голови Державного департаменту Вікторія Нуланд, у США бачать знаки з боку Росії, які свідчать про зацікавленість Москви в обговоренні відповідей США щодо гарантій безпеки. Але у надто тривалих переговорах Кремль не зацікавлений. Адже російська сторона неодноразово заявляла, що їй потрібна швидка відповідь на її вимоги і що вона не піддасться на тактику Заходу щодо затягування переговорів. Тому, якщо розпочнеться тривалий раунд переговорів Росії із США та їхніми союзниками, це доведеться трактувати як перемогу західної тактики. Росії потрібні швидкі переговори, у результаті яких з'явилося б щось, що російська пропаганда могла б видати своєму населенню як чергову перемогу путінської дипломатії. Судячи з наявних витоків інформації, американська відповідь на російські вимоги містить пропозицію, яку Росія за бажання могла б видати за свій успіх. Ідеться про можливість на взаємній основі скоротити масштаби військових навчань та проводити їх на значній відстані від кордонів із пострадянськими державами Європи, які не входять до НАТО.
Однак Росія навряд чи піде на цю пропозицію. Адже тоді не можна буде більше перекидати до кордонів України та Білорусі (а раптом там із Лукашенком знову якісь проблеми виникнуть!) російські війська під виглядом навчань та шантажувати Київ і Мінськ воєнною загрозою. Тому або переговори Росії із США та їх союзниками найближчим часом закінчаться нічим, або буде досягнуто домовленості про повернення до договору про обмеження ракет середньої та малої дальності в Європі (така можливість в американській відповіді теж є), про що Москва оголосить як про свій успіх. Другий варіант, імовірно, приведе до негайного припинення російської ескалації навколо України. У першому ж випадку, очевидно, мали б слідувати якісь російські дії, безпосередньо пов'язані з Україною, які російська пропаганда згодом зможе видати за успіх Москви у справі забезпечення власної безпеки. Воєнне вторгнення тут є малоймовірним, і не лише через неминучі у такому разі руйнівні санкції з боку Заходу.
Як я вже писав, у суто військовому відношенні успіх російського вторгнення в Україну аж ніяк не гарантований, особливо в умовах масового постачання Києву сучасного озброєння та боєприпасів. Найімовірнішим є інший випадок. Росія офіційно визнає незалежність «ДНР» і «ЛНР» і вводить туди свої війська (вірніше, легалізує присутність російських військ і озброєнь). Пробна куля щодо цього вже запущена у Держдуму через комуністів. Такий розвиток подій означатиме кінець Мінських угод і спричинить антиросійські санкції з боку Заходу, але, напевно, не такі руйнівні, як у випадку можливого російського вторгнення в Україну. Це переведе конфлікт на Донбасі у розряд заморожених, на кшталт конфліктів в Абхазії, Південній Осетії та Придністров'ї. Але для України, хоч як дивно, цей сценарій містить деякі плюси. Її більше не примушуватимуть, зокрема західні партнери, до виконання нездійсненних Мінських угод, і Москва відмовиться від спроб зробити своїх маріонеток частиною України і таким чином паралізувати будь-який рух Києва на шляху євроатлантичної інтеграції.
