Виборча кампанія Гілларі Клінтон, кандидата в президенти США від Демократичної партії, супроводжується регулярними скандалами з електронною поштою. Спочатку з'ясувалося, що Клінтон, будучи держсекретарем США, користувалася приватним поштовим сервером для ведення державних справ; відповідне розслідування ФБР прийшло до висновку, що вона діяла «вкрай нерозважливо». А тепер хакери, які, як вважають у США, працювали на російську державу, передали для публікації в «Вікілікс» електронну переписку Національного комітету Демпартії, з якої з'ясувалося, що керівництво комітету допомагало Клінтон під час праймеріз. Російських хакерів підозрюють ще й у зламі серверів виборчого штабу Клінтон.
Конкурент Клінтон на праймеріз Демократичної партії, сенатор Берні Сандерс, ще на початку виборчої кампанії відмовився надавати значення скандалу з приватним поштовим сервером. Однак суперник Клінтон на листопадових виборах президента, кандидат від республіканців Дональд Трамп, скористався атакою хакерів для дискредитації Клінтон. І, схоже, він дуже позитивно ставиться до країни, відповідальної за ці атаки. Питання, однак, у тому, наскільки обґрунтовані підозри в тому, що російський президент Володимир Путін намагається перешкодити обранню Клінтон і допомогти Трампу.
Про міжнародну братську любов цих двох чоловіків всім добре відомо. Трамп регулярно хвалить політику Путіна і отримує у відповідь компліменти. Він заявив про зацікавленість у поглибленні зв'язків із Кремлем, а також про готовність примиритися з анексією Криму Росією і зняти санкції, введені у відповідь на цю анексію. Все це - не вимагаючи від Путіна нічого натомість.
Можливо, найбільш тривожним сигналом стали заяви Трампа, що ставлять під сумнів гарантію автоматичного захисту Америкою своїх союзників по НАТО, наприклад, колишніх радянських республік Прибалтики, незалежність яких Путін заперечує. Коли Ньют Гінгріч, один із зовнішньополітичних гуру Трампа, назвав Естонію «передмістям Санкт-Петербурга», він фактично натякнув, що у Путіна розв'язані руки щодо сусідніх із Росією країн.
Крім того, у Трампа кричуще проросійськи налаштована команда радників. Менеджер його виборчої кампанії Пол Манафорт був ключовою фігурою в проекті надання Віктору Януковичу, путінському ставленику в Україні, іміджу демократа - підробленого, звичайно, - напередодні президентських виборів 2010 року. Після повалення Януковича в 2014 році Манафорт допомагав рятувати корумповану Партію регіонів свого клієнта, позиціонуючи її як головну опозиційну силу нинішній українській владі. Або, наприклад, головний зовнішньополітичний радник Трампа Картер Пейдж - це інвестиційний банкір, який тісно співпрацював із «Газпромом», сировинним бегемотом, що фактично є філією уряду Росії.
І Пейдж, і Манафорт сколотили на Росії статки. Манафорт керував інвестфондом, який спеціалізувався на вкладенні грошей російських олігархів в Україні. Безперечно, він мріє про нові величезні можливості, які відкриються в разі обрання Трампа. Навіть ходять чутки (хоча надійних доказів немає), що бізнес із Росією є і в самого Трампа, і це не враховуючи добре відомих спроб задобрити московську владу, щоб та дозволила йому побудувати Вежу Трампа поруч із Красною площею.
На тлі таких зв'язків зовсім не дивно, що Путін розглядає можливу перемогу Трампа як сприятливий фактор для Росії. І не виключено, що головним плюсом його перемоги стане поразка Клінтон: у Путіна є маса причин не любити її.
Будучи держсекретарем США, Клінтон постійно сварила Путіна за придушення російських протестів і незалежних російських ЗМІ, вона вкрай жорстко засуджувала його за втручання Росії в справи України. Додайте сюди «традиціоналізм» щодо Путіна до жінок (ще одна схожість із Трампом), і можна буде подумати, що він вважав за краще б вести справи з ким завгодно, тільки не з Клінтон. Той факт, що альтернативою Клінтон є чоловік, який, як здається, ще й щиро захоплюється Путіним, є для нього лише вишенькою на торті.
Або це все тільки здається. Правда може виявитися зовсім іншою. У США, як правило, Росія сприймається як аморальна, навіть злісна сила. Причетність Росії до злому пошти комітету Демпартії і виборчого штабу Клінтон (незалежно від нашого ставлення до інформації, що міститься там) лише зміцнює це ставлення, яке важко назвати абсолютно безпідставним. Путін, колишній офіцер КДБ, вже довів, що готовий застосовувати електронні (а не тільки фізичні) засоби для переслідування, залякування і примусу своїх ворогів і опонентів.
Звичайно, Росія тут не оригінальна. США теж займаються масштабним шпигунством, про що свідчить програма стеження Національного агентства безпеки, про яку стало відомо в 2013 році. І США без коливань втручаються в справи інших країн. Згадайте запис телефонної розмови 2014 року між помічником держсекретаря Вікторією Нуланд, яка працювала з Клінтон, і українським послом США Джеффрі Пайєттом про те, як забезпечити прозахідний результат народних протестів, що призвели до падіння влади Януковича.
Проте, з огляду на погану репутацію Росії в США, останні скандали з електронною поштою можуть більшою мірою нашкодити Трампу, ніж Клінтон. Його заклик до Росії знайти 30 тис. зниклих електронних листів з листування, яке вела Клінтон, коли очолювала Держдепартамент США, не додає йому балів. Путін, напевно, розуміє це.
Я не хочу сказати, що Кремль не зрадів хакерським атакам. У крайньому разі у випадку з поштою комітету Демократичної партії злам могли здійснити прихильники Путіна (тобто неофіційні підрядники). Однак все це, можливо, не виходить за рамки дрібних капостей і не є реальною спробою зірвати кампанію Клінтон.
Це могла бути розплата за недавній саміт НАТО у Варшаві, де в центрі порядку денного опинилося питання російської агресії, або за ситуацію з допінгових скандалом, через який Росія ледь не позбулася права участі в Олімпійських іграх у Ріо. Зрештою це могло бути відплатою Клінтон за пряму образу: саме вона одного разу порівняла дії Путіна в Україні з поведінкою Гітлера напередодні Другої світової війни, що стало образою не тільки Путіна, а й Росії, яка пишається своєю роллю в розгромі нацизму.
Однак, залишивши осторонь ворожість і образи, Путін може все ж вирішити, що Клінтон для нього - найкращий варіант. Хоча вона виступає проти Путіна, з нею все зрозуміло: з її зовнішньою політикою Росія, що володіє багатим досвідом протистояння, може впоратися. А ось чого очікувати від Трампа, не знає ніхто, можливо, навіть сам Трамп. Путін, може, і не видатний стратег - і він, звичайно, зовсім не проти появи клоуна в Білому домі, - але він добре знає, що таке надмірний ризик.
Проект Синдикат
