Нещодавній виступ Президента Порошенка на кліматичній конференції в Парижі став черговим викликом для вітчизняної медіаспільноти. Й, на жаль, слід констатувати, що українські журналісти провалили цей «іспит». Нагадаємо, Президент у своїй промові поставив знак рівності між терористичним атаками в Парижі, та терористичною війною, розв’язаною Росією на Донбасі. «Жахлива подія, яка сталася у Франції трагічного дня листопада, є вже майже 21 місяць щоденною реальністю для України. Наша країна страждає від тероризму, який підтримується й спонсорується Російською Федерацією», — сказав Порошенко. Такий підхід здався некоректним кільком західним журналістам. Так, зокрема кореспондент каналу France 24 у Києві Ґулівер Краґ написав у своєму Twitter, що слова Порошенка скидаються на спробу використати Париж як платформу для розмови про Донбас. На думку журналіста, такий підхід лише зашкодить Україні. Вочевидь, з його позицією можна дискутувати, однак найцікавіше розпочалося далі.
Вітчизняні медіа почали тиражувати новину про нібито негативну реакцію французьких ЗМІ на виступ Порошенка. У відповідь соцмережі вибухнули обуренням з приводу того, що європейці не здатні співчувати нашому горю. Мовляв, життя 6000 українців на Донбасі вартує для них значно менше, ніж життя 130 жертв паризьких терактів. Не складно здогадатися, хто зацікавлений у такій «конструктивній» дискусії. Й справді — довго шукати не довелося. Новина про обструкцію, яку нібито влаштували французькі медіа Президентові, вперше з’явилась саме на російських ресурсах — сайті телеканалу «Звезда», «Русская Весна», «Новороссия» та інших. Українські ж журналісти, не довго думаючи, просто поширили її. Точно так само, як у лютому 2014 — повідомлення про «народне ополчення» Криму...
Насправді ж жодної негативної реакції на виступ Порошенка у французьких ЗМІ не було. Йдеться лише про висловлені у соцмережах приватні думки кількох журналістів, для яких тема України є близькою. До речі, жодних підстав підозрювати їх у «роботі на Кремль» немає, тож цього разу російські «тролі» зробили свою роботу чужими руками.
Водночас ця ситуація продемонструвала, наскільки українці схильні до віктимного мислення — вочевидь, переважна більшість психологічно вже цілком готові до того, що «Європа обміняє нас на Сирію». Про те, чи мають такі страхи певне раціональне підґрунтя, а також про справжню реакцію французького суспільства та медіа на виступ Порошенка говоримо з французьким філософом, професором Університету Париж ІІ Філіпом де Лара.
— Завжди слід з обережністю ставитися до повідомлень російських медіа! Ніяких негативних коментарів у французьких ЗМІ щодо виступу Президента Порошенка на кліматичній конференції у Парижі я не знайшов. Реальна проблема — не наявність негативних коментарів, а власне відсутність будь-яких коментарів з цього приводу взагалі. Звичайно, у Порошенка тут було доволі багато конкурентів — на форум прибуло чимало національних лідерів. Особливо слід відзначити Барака Обаму, візит якого був дуже показовим і, як завжди, запам’ятався вражаючою кількістю охорони та деякими символічними моментами, як то обід з президентом Олландом у знаменитому ресторані. Але проблема залишається — в зв’язку з війною в Сирії і, звісно, Чорною п’ятницею, Україна майже зникла з медійних радарів у Франції. Хоча таку тенденцію й можна було передбачити, від цього вона не робиться менш небезпечною — як для України, так і для Європи. Однак, все могло бути й гірше: хоча французькі медіа й забули про Україну, Франція попри це не стала раптом наївно дружньою щодо Росії. Французькі урядовці не забули про агресію в Криму і на Донбасі, не забули про загрозу, яку Путін становить для Європи. Саме тому вони доволі насторожено і без жодних ілюзій оцінюють втручання Росії у війну в Сирії. Олланд висловився дуже чітко: ми очікуємо від Росії «кращої військової співпраці», що не обов’язково означає співпрацю як таку, не говорячи вже про політичну співпрацю. Французи чудово усвідомлюють всю небезпечність гри, яку Путін веде в Сирії. Люди знають, що ця війна багатостороння, зі складними ставками та гравцями, і що у нас є один конкретний ворог — «ІДІЛ», але багато ненадійних партнерів. І лише деяких можна назвати справжніми союзниками. Росія — не одна з них.
Французи насправді були вражені чудовими жестами солідарності з боку України, але попри це вони не готові сприймати російську агресію проти вашої країни і всі наступні події, як акти тероризму. Це несправедливо і неправильно, але це так. Гібридна війна, на жаль, досить ефективна, особливо — її інформаційна складова. Й хоча їм не вдалося змусити Францію виступити на боці Росії й проти України, питання України здебільшого продовжує ігноруватися. Водночас Путін й далі втрачає популярність, оскільки він все частіше постає в образі диктатора. На мою думку, українцям і їхнім друзям слід передусім не стільки робити наголос на справі захисту власне української свободи, скільки спробувати переконати всіх, що це — боротьба «за нашу і вашу свободу». Я відчуваю, що багато людей тут співчувають Україні, але вони бачать в ній віддалену країну, чиї проблеми мають винятково локальний характер. Російська гібридна війна для них це щось на зразок цунамі в Азії чи Південній Америці — «дуже сумно, але це не наша справа». Саме такий підхід ми й повинні змінити передусім. Потрібно знову і знову підкреслювати, що на кону стоїть майбутнє цього континенту, що «бідні малороси» — це насправді майбутнє політичної свободи і незалежності в Європі.
— Чому французький уряд все ж намагається залучити Росію до анти-ІДІЛівської коаліції. Адже ця країна є спонсором тероризму і продовжує агресію проти України, до того ж порушила всі міжнародні норми, анексувавши Крим? Чи французи не помічають, що дії Росії, спрямовані на захист режиму Асада, лише погіршили ситуацію в Сирії й збільшили хвилю біженців?
— Франція цілком усвідомлює, що Путін — ненадійний партнер в анти-ІДІЛівській коаліції. Принаймні можемо стверджувати, що це усвідомлює нинішній уряд. Міністр Фабіус заявив, що Путін— «диктатор», не меншою мірою ніж Асад. Що Франція намагається зробити, так це поліпшити стосунки з російськими силами на технічному рівні й створити загальну схему, яка б примусила Росію до більш кооперативної гри на Близькому Сході та в Європі. Ми чудово усвідомлюємо щонайменше двозначність позиції Росії щодо кризи біженців та інших питань, як то, наприклад, ціни на нафту. Маємо брати до уваги «велику гру світового хаосу», в якому всі питання — взаємопов’язані. Путін — нераціональний, але Росія має конкретні інтереси, тому мусить діяти раціонально. Десь у такому ключі зараз думають європейські лідери. Межа між взяттям до уваги інтересів Росії і введенням себе в оману її нібито раціональністю та готовністю бути партнером у світовому порядку — дуже тонка. Але відмова від спроби будь-якого впливу на Росію лише через те, що її нинішній лідер — маніяк-КГБіст, може призвести до катастрофи. Розуміючи таку логіку європейських лідерів, російська пропаганда і російські мережі в середовищі політичної та економічної еліт європейських країн продовжують діяти дуже агресивно. Найбільш одурманені Кремлем політики (Саркозі та Ле Пен у Франції, і Шрьодер та Зігмар Габріель в Німеччині) зараз не при владі, але вони можуть прийти до влади завтра...
Підсумовуючи, варто сказати, що терористичні атаки і ситуація в Сирії змусили французький народ і французьких лідерів більш чітко зрозуміти суть політики сили і призвели до певної недовіри до Росії, але до повного усвідомлення і визнання тіньових зв’язків Росії з тероризмом і її войовничих намірів щодо західних демократій ще дуже далеко. В цьому контексті Україна повинна навчитись діяти як потужний гравець, а не як маленька жертва. Слова Президента Порошенка в Парижі про Голодомор, екологічну катастрофу на Донбасі та досвід України в боротьбі з тероризмом були цілком доречними. Шкода, що в Європі на них досі не звернули належної уваги.
КОМЕНТАРІ
«ВІЙСЬКОВЕ СПІВРОБІТНИЦТВО З РОСІЄЮ НАВРЯД ЧИ ВИЯВИТЬСЯ ЕФЕКТИВНИМ»
Ален ГIЙМОЛЬ, французький журналіст та письменник, автор книг «Навіть сніг був помаранчевим. Українська революція» та «Газпром: нова імперія»:
— У французьких медіа я не побачив жодної реакції на промову Порошенка. Вона залишилася непоміченою, оскільки була однією зі 160, а ЗМІ звернули увагу лише на виступи президентів Китаю та США. Це правда, що незважаючи на всі наші зусилля, французи не розуміють суті українського питання. Але, на мою думку, не варто порівнювати ісламістський тероризм і російську агресію. У першому випадку маємо справу з атакою недержавного актора. Україна ж зіткнулась з агресією місцевих бойовиків, яким допомагає сусідня держава. Це — різні речі. Щодо Сирії, то ми сподіваємося на військове співробітництво з Росією. Але стратегічне глобальне партнерство не стоїть на порядку денному. Такий підхід — результат того, що Обама відмовився скидати бомби на Сирію у 2013 році. Позиція США в цьому регіоні — доволі пасивна, тому Франція змушена шукати інших партнерів. Хоч мені це і не подобається, мушу визнати, що у нас не такий вже й великий вибір. Попри все мені здається, що ця стратегія навряд чи виявиться ефективною.
«УКРАЇНІ НЕ ВАРТО НАГОЛОШУВАТИ НА ЗВ’ЯЗКАХ МІЖ УКРАЇНСЬКИМ ТА СИРІЙСЬКИМ ДОСЬЄ»
Тетяна КАСТУЄВА-ЖАН, керівник Центру Росія – ННД у Французькому інституті міжнародних відносин:
- Порівняння тероризму у Франції та на сході України дійсно не сприймається ні французькими елітами, ні громадською думкою. Участь російських військ у подіях на Україні не викликає у Франції сумнівів – говорять про гібридну, нелінійну війну, але не про тероризм. Мова все ж таки йде про інший тип акторів, інші цілі та інші причини. Порівняння Порошенка швидше було сприйняте як відчайдушна спроба України не дати українському досьє відійти на другий план через Сирію і не стати об'єктом «великої угоди». Насправді не впевнена, що Україні варто наполягати на зв'язку цих двох досьє, українського та сирійського, адже саме це й може бути в інтересах Росії – як певна позиція для переговорів. Вже є голоси, які говорять, про яку, мовляв, велику коаліцію йдеться, якщо Росія під санкціями - давайте їх знімемо. Тому у Франції радше прагнуть роз'єднати ці два досьє: Сирія Сирією, а Україна Україною – є мінський процес і зняття санкцій залежить від його просування.
Що стосується Сирії, можна довго говорити про причини кризи, але ситуація така, що сьогодні не рахуватися з присутністю Росії в регіоні та її діями неможливо.
Довіри до Росії немає, як і до того, на кого і як вона скидає бомби. Інцидент з Туреччиною показує, наскільки вибухонебезпечною може бути ситуація і наскільки вона потребує координації. Громадська думка після терактів вимагає вольових рішень і вчинків – а для цього дипломатія має зосередити свої зусилля на головному ворогу – ІДІЛ, створюючи коаліцію з ефективними акторами на місцях. Але при цьому ніхто не збирається забувати про Україну, звідси – необхідність розділяти ці два досьє, про що було сказано вище.
