Днями російський опозиціонер Гарі Каспаров представив у Києві свою книгу «Торгівля страхом». Після презентації видання, у якому багато уваги присвячено подіям в Україні останніх років, він погодився відповісти на декілька запитань «Дня».
— Яким ви бачите майбутнє Донбасу на найближчий рік: заморожений конфлікт чи Путін піде далі?
— Аналізуючи те, що робив Путін упродовж останніх 15 років, можу сказати, що завжди після коливань він обирав найбільш жорстке рішення. Мабуть, його петербурзьке та ленінградське виховання, а далі школа КДБ призвели до розуміння, що будь-яка форма компромісу — це прояв слабкості. На мою думку, Мінські домовленості Путін використовує, як димову завісу. Найімовірніше зараз відбувається боротьба, щоби збити хвилю санкцій. Російське лобі за кордоном використовує цей період, щоби спробувати прорвати цю економічну блокаду. Не думаю, що до 9 травня Володимир Путін наважиться на якісь активні дії, бо йому хочеться бачити картину свята. Але вона буде гнітючою, бо на парад приїде вище керівництво В’єтнаму, Північної Кореї, Куби...
Тому найбільш вірогідний сценарій на Донбасі — подальше просування Путіна після 9-го травня. Заморожений конфлікт, навряд чи влаштує його. Адже сьогоднішня російська пропаганда працює на продукуванні ненависті. Коли зовнішньоекономічна агресія стає головним способом виправдання економічних невдач, то потрібні якісь подальші результати, щоби підтримати ентузіазм населення, в якого починає розвіюватися кримська ейфорія.
— Як ставитеся до тези про можливий швидкий розпад російської імперії через нинішню політику Кремля?
— Я не знаю про які часові рамки можна говорити... З диктатором може все що завгодно трапитися, якщо оточення почне вважати, що він є тягарем. І таке відбувалося багато разів. Путін помиляється, якщо думає, що він володіє імунітетом до законів історії.
Із другого боку, вся ця агонія може продовжуватися ще довго. Я не очікував би на швидкий крах: ресурсів у Росії достатньо, економіка ще не обвалилась і не слід сподіватися на різкі соціальні хвилі... Влада ще контролює весь інформаційний простір, тому за відсутності організованої опозиції очікувати якогось вибуху я не став би.
А те, що в середньостроковій (5—10 років) історичній перспективі крах путінського режиму може призвести до розпаду Росії — цілком вірогідний сценарій. До речі, він вельми небезпечний для всіх. Адже на відміну від колишнього СРСР у Росії немає адміністративно визнаних меж... Ніхто не знає, де закінчується Чечня: Кадиров упевнений, що в Ставрополі. Але чим швидше станеться цей крах, тим більше шансів, що Росія не піде в історичне небуття слідом за диктатором Путіним.
— Чому в Росії рівень підтримки Путіна сягає 75 і навіть 85%?
— Мене завжди цікавить, коли я бачу цифру 85%, а де інші 15%, які не люблять Путіна... Насправді це чимало. В Росії багато людей, які готові висловлюватися. Цілком очевидно, що ми живемо в країні, де люди знають, що таке КДБ, а генетичний страх не вивітрюється за кілька років. Тобто є ті, з якими можна працювати... Цифри підтримки можуть бути різні. Де правда — ми точно не знаємо... По суті, вас цікавить чи готові росіяни виходити проти озброєного до зубів ОМОНу і помирати чи ні. Можливо, Київ не те місце, де про це треба говорити, бо люди довели свою можливість протистояти. Але вимагати цього від людей у Москві складно, бо всі розуміють, що Путін не Янукович.
Звичайно, ми можемо очікувати якихось подій. На мою думку, вони можуть відбутися значно раніше, ніж на них сподіваються, в момент, коли значна частина московського середнього класу зрозуміє, що життя з Путіним — глухий кут. Ми знаємо, що 100 тисяч людей на вулиці не вистачає, а от 500 може вистачити. Адже вуличне протистояння має свою логіку і не факт, що з якогось моменту московська міліція виконуватиме накази своїх начальників. Тому я відчуваю обережний оптимізм...
