Ситуація на Близькому й Середньому Сході нестримно погіршується. Відносини Росії та Туреччини вже не просто ворожі, а перебувають на межі масштабного конфлікту. І не якогось гібридного, а справжнього класичного з фронтами й використанням усього комплексу засобів збройної боротьби.
Марно прем’єр-міністр Туреччини Ахмет Давутоглу під час свого візиту до Києва закликав Кремль зрозуміти, що Радянський Союз уже давно розпався. Як пише газета Huriett, він попереджав Росію про можливі наслідки її дій у сусідній Сирії. Прем’єр висловив припущення, що РФ може «зав’язнути» в Сирії, як Радянський Союз в Афганістані 1979 року. За його словами, є три країни, територіальну цілісність яких порушила Росія: Грузія, Україна і Сирія.
До тверезих голосів у Білокам’яній ніколи особливо не прислухалися. Така там непорушна традиція. Як то кажуть, in carne — у плоті. Недивно, що сусіди настільки агресивної країни намагаються колективними зусиллями збільшити свою безпеку.
До певного часу у Баку й Тбілісі намагалися збудувати рівновіддалені відносини з головними гравцями в сирійському конфлікті. Усе кардинально змінилося з початком російського вторгнення до Сирії й конфліктом Анкари й Москви. Тепер на середній лінії залишатися виявилося просто неможливо.
У своєму стилі в Москві вирішили діяти методом погроз щодо двох південнокавказьких країн і Туреччини. Через свого сателіта Вірменію.
Єревану надано кредит у $200 млн на закупівлю російського озброєння. В умовах доволі складної внутрішньої фінансової ситуації Москва демонструє атракціон небаченої щедрості. Кредит надано під 3% річних. При цьому виплати вірменської сторони «не обтяжуються якимись податками й виплачуються без усіляких обмежень, вирахувань, вилучень або компенсаційних утримань». Цікаво, що найближчий союзник по спільній державі Білорусь не може від Росії добитися кредиту на прийнятних умовах. Як кажуть у Першопрестольній, немає вільних коштів. Виявляється, що за певних умов вони знаходяться за вельми туманних перспектив повернення зважаючи на стан вірменської економіки.
Першим пунктом у переліку озброєнь є реактивна система залпового вогню «Смерч» (РСЗВ), вартість якої становить близько $12,5 млн. Можна передбачити, що саме ці РСЗВ і боєприпаси до них стануть основною статтею витрат, на які буде спрямований російський кредит. На другій позиції — важка вогнеметна система ТОС-1А «Солнцепек». У переліку також представлені переносні зенітні ракетні комплекси «Игла-С», керовані ракети 9М113М, протитанкові гранати РПГ-26, снайперські рушниці Драгунова тощо. Характерно, що інформація про угоду широко поширюється, що рідко трапляється в Москві.
Оприлюднення інформації про постачання зброї Вірменії не випадково збіглося в часі з проведенням п’ятої зустрічі глав МЗС Азербайджану, Грузії й Туреччини. Вони відбуваються регулярно з 2012 року. На попередніх зустрічах головними були економічні й інфраструктурні проекти. І на цій зустрічі вони обговорювалися у світлі бажання Ірану приєднатися до постачань газу через Грузію й Туреччину на берег Середземного моря. Зокрема, посол Ірану в Грузії Аббас Талеб повідомив про те, що вже ведуться технічні роботи з транспортування природного газу з Ірану до Грузії. Проте питання безпеки домінували. Міністр закордонних справ Грузії Михаїл Джанелідзе розповів, що сторони домовилися поглибити співпрацю в питаннях посилення безпеки в регіоні й боротьби з тероризмом.
Для учасників зустрічі не залишилося таємницею демонстративне бажання Москви озброювати Вірменію як загрозу всім трьом країнам. Джерело московської «Газети.Ru», близьке до російського Міністерства оборони, вважає, що нові постачання озброєнь Вірменії можуть бути покликані створити додатковий тиск на Туреччину. «Можливість чинити на них тиск за допомогою Вірменії дозволить нам за необхідності навіть відкрити другий фронт».
Звичайно, з суто військового погляду ні Азербайджан, ні Грузія воювати з Росією не в змозі, і це не є їхньою метою. Проте, вони сповнені рішучості створити в регіоні Південного Кавказу нову геополітичну реальність і тим самим вирішити завдання дипломатичної підтримки Туреччини і з її допомогою якось захиститися від Росії.
Для Москви це сам по собі вельми тривожний факт. Її сателіт Вірменія опиняється практично в повній блокаді. Якщо Іран, вельми примхливий союзник Кремля, приєднається до спільних інфраструктурних проектів, то не лише Єреван виявиться ізольованим, а й російська база в Гюмрі. Розмови про відкриття так званого другого фронту проти Туреччини не більше ніж риторика. У Сирії й на Донбасі Росія зав’язнула настільки, що ще подібне вона собі дозволити просто не в змозі. І тим паче йти на протистояння з Іраном. З ним і так у Кремля достатньо проблем. Починаючи з 70 млн барелів нафти із запасів, які Тегеран планує викинути на світовий ринок найближчим часом. І це без урахування нарощування видобутку й збільшення експорту вже влітку. Перші постачання до Європи з дисконтом у $5 за бочку вже почалися. Такий собі подарунок Москві.
Патронований Асад, не без підтримки Тегерана, раптом почав виявляти бажання воювати до повної перемоги, торпедуючи угоду про припинення вогню між Москвою й Вашингтоном. Така його вдячність за підтримку. Як то кажуть, не чекали...
Вісь Анкара — Баку — Тбілісі має всі шанси стати довгостроковою політичною реальністю на Південному Кавказі. Причому її вплив поширюється й на Центральну Азію по лінії Азербайджан — Туреччина — Казахстан, Азербайджан — Туреччина — Туркменістан. І це ще один вельми тривожний факт для Москви.
Через вибухи президент Туреччини Ердоган переніс свій візит до Азербайджану. Проте, він відбудеться, й слід чекати подальшого зміцнення осі трьох країн. І Москві в регіоні місця фактично не залишилося. Її дипломатична ізоляція посилюється.
