Схоже, що у російських пропагандистів з’явився новий об’єкт. Цього разу Білорусь. Після зустрічі президентів Володимира Путіна й Олександра Лукашенка в Сочі стало безсумнівним, що так звана глибока інтеграція, а по-справжньому аншлюс Білорусі, не відбудеться. І не бути Путіну президентом нової об’єднаної держави. План А транзиту влади без транзиту провалився, і тому перейшли до плану Б — внесення змін до конституції. Звичайно, це не так красиво та не дуже легітимно, але доводиться вдовольнятися тим, що маємо. Врешті-решт, кисельови, брильови, скабєєви та попови і подібні до них на федеральних каналах уже почали переконувати глядачів, що змінюваність влади та зокрема першої особи держави — дуже погано.
Це властиво відсталим демократичним державам, а ось у Росії заведено зовсім по-іншому. Навіть лячно уявити собі, що було б, якщо Іван Грозний через 10 років сказав, що йде, оскільки вийшов термін перебування у владі. Він і так зумовив у країні Смуту, але однак змінюваність влади взагалі від лукавого.
Це ніскільки не доводить, що інтеграційна сверблячка в Білокам’яній дещо стихла. Нічого подібного. І втягнути Білорусь, а відтак за нею й Україну в інтеграційні тенета залишається важливим стратегічним завданням. Просто з тактичних міркувань на порядку денному — конституційні зміни. Після 9 травня все стане на свої місця.
Не варто думати, що в Мінську бацько Лукашенко не розуміє політичного розкладу. До того ж економічний тиск Москви не лише не зменшився, але продовжує наростати. Причому в притаманній Кремлеві манері. Система великого пресу поєднується з дрібними укусами.
«Россельхознадзор» виявив порушення на виставці «Продєкспо-2020» в Москві щодо білоруської молочної продукції, і тому відвідувачам заборонили куштувати білоруське молоко. Скоро там знайдуть не лише антибіотики, але також сильнодіючі отрути штучного та природного походження. Найрізноманітніші віруси, здатні викликати світову епідемію, та багато різної всячини. Навіть складно уявити собі, які завдання отримають санітарні лікарі та ветеринари, що стоять стіною на шляху білоруської молочної продукції.
Інша річ, якби Олександр Григорович погодився на глибоку інтеграцію, яку йому Володимир Володимирович пропонував від душі. Тоді жодних отрут і вірусів, інших патогенних мікробів ніхто в білоруському молоці взагалі б не шукав. Це було б союзне, глибоко інтегроване молоко. Які в ньому можуть бути антибіотики, отрути та мікроби з вірусами? Якщо президенти не домовилися, то вся ця гидота миттєво опинилася в молоці від західної сусідки — взагалі поки начебто союзниці.
Без сумніву, починається війна Росії проти Білорусі. Поки лише економічна, фінансова й інформаційна. Саме щодо останньої турбувався бацько білоруського народу.
Під враженням зустрічі з Путіним, Лукашенко наказав відмовитися від російських інформаційних платформ. На нараді з керівниками державних ЗМІ він заявив, що ЗМІ сусідньої країни налаштовані вороже і загрожують суверенітету Білорусі. «Час уже відходити від якихось там зарубіжних платформ. Далеко не все, що там є, хорошої якості. Потрібно більше своєї телепродукції. Коли мені кажуть, що Марков (Марат Марков, очільник каналу ОНТ. — авт.) сидить на платформі ОРТ, я цього просто не розумію. Наш простір, наше телебачення, наш телевізор, наш канал ОНТ (і непоганий). Це наше».
На білоруський контент на телеканалах країни припадає близько 30—40%, решта — з Росії. І це, на думку Лукашенка, неправильно. Форми співпраці мають бути переглянуті. «Платіть гроші, як ми там, запитайте дозволу, дайте свій товар, продукт, ми подивимося — можливо...».
Явно позначився на найвищому рівні інформаційний фронт. Лукашенко вважає пресу — і паперову, і електронну — «зброєю масового ураження». Країну чекають непрості часи, і вести бойові дії потрібно за всіма правилами. «Нас чекають ще складніші речі, які просто важко буде спростовувати, принаймні в короткому проміжку часу. Ця неправда, брехня викошує цілі верстви вразливого населення, роблячи їх беззахисними перед цим руйнівним впливом. Тому інформаційне протиборство зараз грає особливу роль».
До цього ж поширилася новина, що в Білорусі розпочали роботу щодо зміни державного герба. Не кардинально, але вельми показово. Виявляється, що він надмірно мілітаристський, і зірка на ньому повинна або набути більш мирної форми, або її взагалі пропонують видалити.
Мапа в нижній частині теж буде змінена. Зараз на її більшій частині — російська територія, а Європа — десь зліва. Тепер у центрі карти буде Білорусь, а Росії відведуть невеликий шматочок десь справа.
Геральдичні зміни мають глибокий символічний характер. Вони засвідчують гостре бажання Лукашенка та його оточення почати процес максимального дистанціювання від Росії. Безсумнівна загроза, що все зростає, втратити не лише владу особисто Лукашенка, а й незалежность країни.
У Москві продовжують вважати, що такі дрібниці, як своя мова та своя держава, не хвилюють людей, якщо їм запропонувати економічні та фінансові преференції. У Білокам’яній до дуже багатьох ніяк не доходить, чому Київ відмовився від газової угоди на московських умовах і не купився на 25% знижку.
Те ж саме з Білоруссю. За давньою московською логікою, українська та білоруська еліти своїми розмовами про незалежність лише ціну собі набивають. Звідси постійні пропозиції великих торгівельних і фінансових преференцій в обмін на таку дрібничку — погодитися на роль молодших братів і вкотре стати московськими сателітами. Без права виходу.
Чого варті московські обіцянки — відомо з часів Богдана Хмельницького. Проте, в Москві серйозно вважають, що кочубеївщина в Україні, а також у Білорусі нікуди не поділася. І на діячів із цієї плеяди на берегах Москви-ріки продовжують покладати надії.
Жорсткі заяви Лукашенка та подальші дії свідчать про велике бажання не здаватися і почати відбивати російські атаки. У Мінську, як вбачається, уважно проаналізували негативний досвід України і не хочуть повторювати наших помилок і недооцінювати супротивника.
Певна річ, усе це не залишиться без московської відповіді. Обстріл почнеться спочатку інформаційний, а потім застосують засоби серйозніші. Поки про військовий варіант не йдеться. Росія розтягнута на дуже багатьох фронтах — від України до Сирії та Лівії, аж до Мадагаскару та Венесуели. Вторгатися зараз до Білорусі танками й артилерією Росія поки не буде, але плани такі припасла.
Хоча заклик Миколи Хвильового «Геть від Москви» стосувався літератури, але він серйозно стурбував Сталіна. У Першопрестольній і Санкт-Петербурзі завжди усвідомлювали, що без України імперія або не відбудеться, або довго не протягне. Ось чому інтеграційне втягування Білорусі має проміжне значення. Мета — Київ, і на це направлені всі московські сили та засоби.
Поки проблема Мінська та Києва в тому, що рух від Москви не став безповоротним. Політичний сенс заклику Хвильового залишається дуже актуальним.
