«Не витирайте своїй зрадницьких морд ім’ям мого світлої пам’яті брата. Ви його знищували, вбили, ви – каналії», – ці злостиві слова лідера правлячої партії «Право і Справедливість» (ПіС) Ярослава Качинського надовго увійдуть до словника польської політики. Протягом останніх десятиліть Польща переживала декілька гучних політичних скандалів. Однак нинішній конфлікт, розділяючи не лише конкурентів за владу – політиків ПіСу і опозицію – але цілі суспільні групи і навіть сім’ї, ризикує стати найсерйознішим викликом у новітній історії країни. І справа не лише у надмірній брутальності нинішньої публічної дискусії, відвертому знущанні над інститутом права і підважуванні авторитету судочинства. Держава, яку буквально декілька років тому презентували як бездоганну модель посткомуністичної трансформації і успішний зразок побудови демократії на уламках соціалістичної диктатури, після тріумфу ПіС на парламентських виборах наприкінці 2015 року переживає низку сумнівних «реформ».
«ЗРОБИТИ СУДИ СПРАВЕДЛИВИМИ ЗНОВУ»
Однієї з програмових обіцянок ПіСу була реформа судочинства. Ярослав Качинський неодноразово висловлював переконання, що існуюча система судів не задовольняє суспільних потреб. Політик обіцяв побороти привілеї і несправедливість, зробити суди ближчими до суверена – народу. З цією метою 12 липня до кількох законів, покликаних регулювати питання юстиції, були внесені поправки. За задумом авторів проекту, кандидатів до Національної Ради Судочинства – відповідального за забезпечення незалежності судів конституційного органу – має обирати парламент, що на практиці означає руйнування незалежності судової гілки влади і підпорядкування її законодавчій, яка зараз перебуває в одноосібних руках правлячої партії.
Підготовані зміни викликали рішучий і одностайний спротив опозиції. Депутат від найбільшої опозиційної сили «Громадянської Платформи» (ГП) Борис Будка не приховував емоцій: «Ви обманули виборців, впроваджуєте ПНР (польську республіку часів комунізму. – Ред.) у новій іпостасі, адже ваша ментальність – це власне ментальність комуністів». Інший опозиційний політик Єжи Мейштовіч («Сучасна») відзначив, що поправки дають украй широкі повноваження міністру справедливості, котрий матиме вирішальне слово у процесі призначення суддів: «Чи ви усвідомлюєте, яку владу даєте в руки однієї людини?». Своєю чергою, з трибуни Сейму міністр справедливості Збіґнєв Зьобро назвав попередню систему обрання суддів «недемократичною». За його словами, механізми довиборів кандидатів опираються на принцип кооптації, що виводиться з устрою перед 1989 роком, а внаслідок компромісу з комуністами – триває досі.
Додатковим каменем спотикання став закон про Верховний Суд, ухвалення якого активно домагається Ярослав Качинський. У разі прийняття цього законопроекту виконавча влада в обличчі міністра справедливості отримує практично необмежену можливість впливати на призначення суддів, розпочинати дисциплінарні провадження щодо «незручних» осіб, а тим самим напряму втручатися у питання юстиції. Відомі правознавці і самоврядування адвокатів вже заявили про спробу приватизації судової гілки парламентською силою. Західні ЗМІ говорять про прояви «правого, націоналістичного і популістичного антилібералізму». Опозиція натомість запропонувала понад 1000 поправок до законопроекту, аби сповільнити процес його розгляду в сеймовому комітеті справедливості.
Дещо несподівано у ролі посередника між ініціативою ПіСу і критичним голосом опозиції виступив президент Польщі Анджей Дуда. Глава держави теж належить до правлячого істеблішменту, але останнім часом намагається грати самостійну роль. Дуда пригрозив непідписанням законопроекту про Верховний Суд, якщо парламентарі не ухвалять пропоновані ним зміни. Це, однак, не заспокоїло побоювань над Віслою: мало хто розглядає «протест» президента серйозно.
ЧИ ЧЕКАТИ ПОЛЬСЬКОГО «МАЙДАНУ»?
Небезпечна для демократії судова «реформа» починаючи від 16 липня виводить на вулиці тисячі громадян (у столиці в неділю нарахували 5-10 тис. учасників). Найчисельніші акції протесту відбулися у Варшаві (під парламентом і під президентським палацом), хоча незгодних не бракувало і в інших польських містах. Демонстранти назвали свій протест «Ланцюгом світла», символом незгоди стала запалена свічка. На мітингах рясніло від партійної символіки опозиції, але протести засвідчили зміцнення позапарламентських сил. Замість Комітету захисту Демократії, який після скандалу зі своїми екс-лідером Матеушом Кійовським помітно втратив популярність, прапор незгоди перейняли інші рухи: «Громадяни Речі Посполитої» і жіночі організації, що у минулому році рішуче виступали проти заборони абортів. Протестувальники обіцяють залишитися під Сеймом до четверга – поки парламент не розгляне внесені до законопроекту поправки. Вже зорганізували містечко з кількох десятків наметів, на сцені виступають представники громадських організацій, навколо багато польських і європейських прапорів, лунають гасла: «Геть Качинський-диктатор!», «Будеш сидіти!», «Вільні суди!». І вимагають від президента Дуди однозначного вето.
Ослаблена внутрішніми чварами парламентська опозиція намагається використати протести, аби повалити партію Качинського. Такий сценарій видається малоймовірним, адже ПіС, згідно з соцопитуваннями, утримує стабільно найвищу підтримку серед усіх політичних сил у Сеймі. До того ж демонстрації не стали по-справжньому масовими, як це було у випадку українського Майдану. Не дивляться у бік опозиції і мітингарі: серед учасників протесту скептично ставляться до «старого» політикуму – чи йдеться про ПіС, чи його попередника Громадянську Платформу. Розчарування провідними політиками несе також певну загрозу. Існує побоювання, що з кризи скористаються антисистемні та популістичні партії, нерідко з антиунійними і, серед інших, антиукраїнськими гаслами.
Є у польських протестів і спільна з українським Майданом риса. Вчора ЗМІ поінформували про загрозу провокацій з боку фанатів варшавської «Легії», таких собі польських «тітушок». Радикали обіцяють «подякувати комуністам під Сеймом, захисникам скомпрометованих судів за їхню участь в знищенні Польщі». Наразі вболівальники не дотрималися своїх обіцянок.
УРОК ДЛЯ УКРАЇНИ
Партія Качинського прийшла до влади під гаслом зламу старої системи, від якої значна частина польського суспільства справді втомилася. Однак вже зараз помітно, що «добра зміна» не має жодного довгострокового бачення розвитку країни. Нинішні реформи навіть в оцінках найбільших критиків попереднього уряду загрожують демократичному устрою правової держави. «Звичайний депутат», як любить себе називати лідер ПіСу, прагне абсолютно незвичайних повноважень. Після трагічної загибелі брата, Ярослав Качинський виразно втратив відчуття реальності, намагається помститися усім, на його думку, причетним до фатальної смоленської катастрофи. Ламаючи право, принцип поділу влади і називаючи Конституцію «такою-собі книжечкою».
Останні події у Польщі доводять, що казка про успішну посткомуністичну трансформацію все ще далека від щасливої кінцівки. Фукуяма помилявся: історія продовжується, а Варшава поволі стає в один ряд з Будапештом, де критик ліберальної демократії і «друг» Путіна Віктор Орбан намагається підім’яти під себе країну. Авантюра з судовою реформою матиме своє продовження, але вже зараз можна сміливо говорити про серйозний іспит на стабільність польської демократії. Це має служити хорошим уроком для України і цілого регіону: демократія не дається одного разу і назавше – за неї потрібно боротися і берегти від небезпечних «реформаторів».
