Автора «Попелу і діаманта».
Режисера, що дав народження «польській школі кінематографа» та «кіну морального неспокою».
Нерівного, але завжди пристрасного художника.
Бійця, котрий не боявся кидати прямий виклик жорстокій диктатурі.
Друга України.
Здається, він був бійцем за самою своєю природою. Його батько, офіцер Війська Польського, загинув у Катині. У підлітковому віці сам Анджей був зв’язковим Армії Крайової у Радомі та Варшаві. Вже його дебют — «Покоління» (1955) — поклав початок так званій «польській школі кін». Наступні картини, «Канал» (1957) та «Попіл і діамант» (1958), що являли правдиві образи Другої світової і повоєнного часу в Польщі, стали справжніми сенсаціями й здобули призи на Каннському та Венеційському кінофестивалях. Ну а «Людина з мармуру» (1975) та «Людина з заліза» (1981) є прямими ляпасами комуністичній системі.
Мистецька і суспільна чесність завжди були для Вайди основою, байдуже, чи знімав він політичні або військові драми, чи комедії, чи екранізації творів класичної літератури. Не зрадив йому цей внутрішній камертон і в «Катині» (2007), яку він приїхав представляти до Києва. Цей візит особисто для мене став одним з найсильніших кінематографічних вражень. Між іншим, пан Анджей сказав тоді мудрі, точні слова про те, як, на його думку, треба усвідомлювати важкі й неоднозначні сторінки історії:
— У Москві під час прем’єри «Катині» сталася небувала і зворушлива річ. Один із глядачів після перегляду попросив зал, який містив 450 осіб, встати і вшанувати хвилиною мовчання пам’ять полеглих у Катині. І весь зал встав. Це ще раз доводить те, що ми повинні були показати фільм там. Безперечно, різне сприйняття буде, і ми готові до цього. Адже метою створення фільму є дискусія. І ця дискусія триває у пресі, у різних спогадах, у відкритті матеріалів про цей злочин. Іншою нашою метою було також обговорення у сфері мистецтва, ми прагнули започаткувати саме мистецьку рефлексію щодо всіх тих подій: це могло б сприяти тому, щоб ми змирилися з ними і якоюсь мірою прийняли ці речі у своє серце.
Світла пам’ять.
ДОВІДКА «Дня»
Анджей Вайда (1926—2016 рр.) — відомий польський режисер театру і кіно, сценарист. Його кінодебютом став фільм «Покоління». Популярність режисер здобув завдяки стрічці «Канал» (1957), що удостоїлася низки премій, зокрема спеціального призу Каннського кінофестивалю. Інші знамениті фільми А.Вайди — «Попіл і алмаз» (1958), «Сибірська леді Макбет» (1961), «Пілат та інші» (1971), «Біси» (1988), «Пан Тадеуш»(1999), «Катинь» (2007), «Аїр» (2009), «Валенса. Людина з надії» (2013). Режисер удостоєний премій «Сезар» (1982), «Оскар» (2000), а також численних нагород Каннського, Венеціанського й Берлінського кінофестивалів.
Вайда був головою Спілки польських кінематографістів (1977—1982), художнім керівником кінооб’єднання «Х» (1972—1983). У 1980-ті роки активно займався політичною діяльністю. 1997 року обраний до Французької академії на місце померлого Феліні. Кавалер орденів Почесного легіону двох ступенів. Сенатор польського Сейму (1989—1990), голова Ради з культури при президентові (1992—1994). З 2000 року керував Варшавською кіношколою власного імені. Вайда був послідовним антикомуністом і не приховував негативних поглядів щодо СРСР.
Наприкінці вересня останній фільм кінорежисера «Післяобраз» був висунутий на «Оскара» в категорії «Найкращий фільм іноземною мовою».
