Європейці, які прагнуть відродити процес об’єднання континенту, нещодавно звернули свою увагу на заснування Сполучених Штатів. Однак багато з них відкидають прецедент США на основі того, що проблеми сьогодення надто не схожі на ті, з якими зіткнулися тоді засновники Сполучених Штатів. А ті, хто сприймає той факт, що федеральні принципи можуть чудово підійти для вирішення проблем європейського спільного ринку, впадають у відчай від того, що немає «європейського народу», який міг би створити таку нову політичну структуру.
Однак існують вражаючі паралелі між роками заснування Америки і сучасною тривалою політичною та економічною кризою в Європейському Союзі. Насправді створення Конституції США і народження американського народу дають нам причини для надії, що деякі з найважчих проблем, з якими зіткнулася Європа, одного дня можуть вирішитися.
Роки після війни за незалежність США були важкими. Згідно зі Статями Конфедерації, тринадцять колишніх британських колоній створили спільний ринок зі спільними інституціями, включаючи центральний банк. Попри це, вони змарнували багато часу в суперечках щодо фіскальної політики, у чварах щодо кредиторів і дебіторів, у сварках щодо валюти. Виник розкол між північними і південними штатами, а також між великими і малими штатами. Складалося враження, що молода країна от-от розірветься на шматки.
У 1780-ті роки невеличка група американських політичних лідерів повністю переформулювала ці проблеми. Їхнє розуміння проблем є актуальним і для сьогоднішньої Європи так само, як це було для США в ті роки. Проблеми, з якими зіткнулася країна, не були результатом того, що політики діяли неправильно, або громадяни були погано поінформовані чи безграмотні, а були прямим наслідком непідходящої політичної структури.
Згідно зі Статями Конфедерації — як і в сучасному ЄС — політика була суто локальною. Окремі штати проводили вибори своїх посадових осіб, але не існувало обраних чиновників (чи партій), які б висувалися на платформі чи з програмою, котрі б виходили за межі суверенітету штатів. Такі лідери, як Александер Гамілтон, Джон Джей, Джеймс Медісон, і Джордж Вашингтон зрозуміли, що ця структура заохочувала місництво та провінціальність за рахунок «національного інтересу» — спільних інтересів штатів-членів союзу.
Для вирішення цих проблем розробники Конституції США запропонували створити національний уряд, який був би підзвітний народу США, уповноважений піклуватись про інтереси всього союзу і бути посередником у вирішенні конфліктів між штатами-членами. Щоб досягти цього, вони наділили суверенітетом народ США, що було цілковито новітньою концепцією.
Але, заклавши національний суверенітет у «народ», вони не наполягали на єдиному принципі суверенності. Натомість вони винайшли ідею колективного суверенітету — систему федералізму, яка б дозволила численним рівням влади та місцевим, державним і національним спільнотам співпрацювати, а не конкурувати.
Хочеться підкреслити, що ніхто не пропонує ЄС просто скопіювати Конституцію США. Але принципи, викладені її розробниками, і досі доволі актуальні для тих, хто намагається вирішити проблеми, з якими Європа зіткнулася сьогодні.
Конфлікт між Грецією та її кредиторами висунув на перший план невідповідність між дедалі більш інтегрованою континентальною економікою та європейською політичною структурою, побудованою головним чином навколо інтересів суверенних держав. За відсутності транснаціонального уряду, який мав би стимул, легітимність та здатність вирішити конфлікт, Греція та інші країни Єврозони вдалися до випробування суверенності одна одної.
Греція спершу спробувала — але невдало — використати референдум, щоб нав’язати свої преференції кредиторам, які, у відповідь, скористалися власною системою важелів, щоб поставити під сумнів результати референдуму. Відповідно до останньої домовленості між двома сторонами, уряд Греції повинен просити у своїх кредиторів схвалення всіх законопроектів перед тим, як консультуватися з народом і навіть подавати на розгляд до власного парламенту.
Відкрийте майже будь-яку європейську газету, і ви знайдете критику міністрів та політиків, що так чи інакше причетні до кризи у Греції. Однак, як і в перші роки створення США, проблема полягає не в якості європейських політиків, а в самій політичній структурі ЄС. Допоки жодні політики чи партії не пропонують програми, які б могли позмагатися за голоси в Німеччині та Греції, Фінляндії та Франції, і на всьому європейському континенті, майбутні кризи неминучі. Європі потрібні європейські політики.
Хтось може посперечатися, що заклик до створення європейського національного уряду в розпалі поточних потрясінь є нереалістичним. Інші можуть наполягати на тому, щоб зачекати виникнення європейської індивідуальності, перш ніж придумувати способи створення єдиної європейської держави. Але і в цьому рання історія Америки надає підстави ігнорувати тих, хто сумнівається.
Перші слова Конституції США такі: «Ми, народ Сполучених Штатів». Ще у своїй книжці «Квартет: Організація Другої американської революції» американський історик Джозеф Дж. Елліс вказує на те, що за часів, коли писалася ця фраза, мало у кого в країні була сильна американська індивідуальність. Більшість громадян країни прожили все своє життя в радіусі тридцяти миль від місця, де народилися; їхня політична відданість, якщо така взагалі була, була спрямована на їхній штат, а не на весь союз.Щоб змінити це, довелося створити національний уряд. Конституція США, можливо, і визначається «Народом Сполучених Штатів», але вже тільки після її створення цей народ почав думати про себе таким чином.
Сьогодні важко зрозуміти, наскільки великою підтримкою можна заручитися в Європі — з усіма її розколами, підозрами і пристрастями — щоб скласти документ, який би починався словами «Ми, Народ Європи». Але ситуація на континенті не гірша, ніж була в США у 1780-ті роки. Тоді знадобилася відважні політичні кроки, щоб змінити хід історії і започаткувати новий стабільний союз. Від Європи сьогодні вимагаються не менш відважні кроки.
Проект Синдикат для «Дня»
Ласло БРУШТ — професор соціології, керівник кафедри політики і соціології Європейського університету, Флоренція.
Девід СТАРК — професор соціології Колумбійського університету.
КОМЕНТАР
«ЦЯ СТАТТЯ — ЗАКЛИК ДО ОБ’ЄДНАННЯ, ЯКИЙ ДУЖЕ ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ ЄВРОПЕЙЦЯМ»
Юрій ЩЕРБАК, громадський діяч, екс-посол України в США і Канаді, Київ:
— Ідея об’єднання Європи у певну конфедерацію або навіть у федерацію висловлювались раніше. І вона цілком може бути колись досягнута. Втім, не думаю, що це — дорожня карта на найближчий час. Навряд чи Великобританія зі своєю монархією, чи Німеччина зі своїм могутнім політичним організмом і з канцлером, чи Польща відмовляться від своїх традиції та амбіції, щоб перетворитись на частини якоїсь держави.
Слід зазначити, що Європа має певний інституційний механізм об’єднання, хоча ми розуміємо, що він недостатній і не дає Європі бути єдиним цілим, єдиним організмом.
Але, гадаю, що сама ідея здорова і через 50 чи 100 років може бути реалізована. Зараз перед Європою стоїть величезний виклик. З одного боку, існує велетень США, який за рахунок спільних ринків з Канадою і з латиноамериканськими державами створює дуже потужний і величезний економічний організм. З іншого боку, це — Китай, який вийшов на світову арену і має величезні ресурси, але головне — об’єднаний єдиним урядом, єдиною ідеологією. А Європа, яка впродовж багатьох віків була лідируючим центром світу і продукувала політичні, наукові та економічні ідеї, сьогодні стає досить слабкою. І, попри наявність економічного союзу в структурі ЄС і воєнного у НАТО, вона не може сьогодні прийняти виклик історії, глобалізації, Азії, Тихоокеанського регіону. Європа занепадає і демографічно, і політично. Окрім того, політичні амбіції деяких держав-членів роз’їдають європейську єдність.
Тобто як ідея створення основного документа, який починається словами «Ми, народ Європи», є своєчасною. Але ми знаємо, як європейці ставляться до висловлених американцями ідей. Зокрема вони зазначають, що американці не розуміють Європи і хочуть нав’язати їй свої ідеї. Можливо так і є, тому що фактично пропонується той шлях об’єднання, який пройшли Сполучені Штати. З іншого боку, Європа дуже диференційована. Існує і «стара Європа», ядром якої є Франція, Німеччина і Великобританія, і — «нова Європа», лідером якої є Польща. І між ними існують серйозні протиріччя. Зокрема Польща та інші посткомуністичні країни прекрасно розуміють загрозу Росії як шовіністичної імперської потуги, яка сьогодні претендує також на те, щоб диктувати свою волю всім народам.
Об’єднання Європи може статися через якісь страшні випробування. Не дай Боже, щоб вони були, але не виключено, що якесь потрясіння, якась наступна світова війна може нарешті об’єднати Європу. Або це буде відбуватись еволюційним шляхом і поступово економічне об’єднання, яке існує в Європі, продиктує і політичні умови урядам. Адже економіка багато в чому є умовою об’єднання. Статтю треба сприймати як певний маніфест, певне бачення майбутнього. Як ми знаємо, маніфести також збуваються. Ніхто не думав 1848 року, що через сто років комунізм може захопити майже півсвіту.
У принципі, ця стаття — заклик до об’єднання Європи, який дуже важливо зрозуміти європейцям. Бо насправді вона можуть залишитися як старіючий слабкий центр колишньої цивілізації.
Безперечно, для реалізації такої ідеї є важливою роль європейських лідерів. На жаль, ми не бачимо сьогодні в Європі лідерів великого калібру. Ми весь час кажемо про те, що Європі сьогодні не вистачає Черчилля, Де Голля, Аденауера, який був великим лідером своєї нації. Посередні лідери приходять, уходять і за ними не лишаються великого сліду.
Ми повинні пам’ятати, що батьки-засновники Сполучених Штатів були не тільки державними діячами, а й філософами. Це були неймовірно освічені люди, які увібрали в себе всі найкращі тенденції, зокрема і французьку політичну культуру, і французьке бачення свободи та братерства. Тому вони мали можливість і право говорити північноамериканській нації, яка формувалась, про своє бачення. Вони створили конституцію, яка не перероблялась і є взірцем високого духовного документа. І цей основний документ не пристосовувався під конкретну особу чи ситуацію. Вони були вищим за це. Таких лідерів ми ще не бачили. Думаю, що такі лідери з’являються, коли виникають великі кризи. І ми пам’ятаємо, як на уламках старих ідей, старих держав народжувались нові лідери, які проголошували нові рубежі для народів. Тому, я думаю, в Європі з’являться нові лідери, які врешті-решт зможуть звернутись до європейців і сказати: ми повинні відновити значення Європи як політичного, економічного і наукового центру, як центру нових соціальних ідей. Для Європи дуже важливо відновити ці давні європейські традиції.
Підготував Микола СІРУК, «День»
