Після Різдва двічі на тиждень, у четвер та неділю по всій Чорногорії та в сусідніх країнах відбуваються багаточисельні акції проти ухваленого парламентом Закону про віросповідання та права релігійних громад. У литіях — а це «хода та молебень під час суспільного лиха» — беруть участь тисячі прихильників Сербської православної церкви.
ВИЩЕ ЗА ДЕРЖАВУ
Головна вимога вірян та очільників церкви — скасування ухваленого наприкінці минулого року закону. Сербська церква в Чорногорії не хоче реєструватися як «релігійна громада», відмовляючись від своєї сакральності, не хоче ставати на один щабель із католиками та мусульманами, не хоче опускатися до того, щоб доводити за допомогою юридичних аргументів право власності на монастирі та храми. Але за законом, якщо СПЦ не доведе своє право на монастирі та храми, які наразі перебувають під її контролем, то релігійні об’єкти, що були у власності Чорногорської держави до її приєднання до Сербії 1918 року, повернуться в державну власність. Звісно, це для Сербської церкви є неприйнятним.
Очільники СПЦ упевнені — церква на теренах Чорногорії була раніше за державу і ні нинішній чорногорській владі вказувати, що має робити Сербська церква. Навпаки — це церква має давати настанови політикам. СПЦ робить це в Сербії, в Республіці Сербській (у Боснії і Герцеговині), на півночі Косова, де при владі серби, і хоче робити це в Чорногорії. Але в Чорногорії до православних сербських патріархів дослухається просербська опозиція, а не чорногорська влада.
Прихильників СПЦ у Чорногорії дуже багато — від чверті до третини всього населення. Відповідно протести, які тривають у країні вже півтора місяця, з дня ухвалення закону, є найбільш масовими за весь час відновлення незалежності Чорногорської держави в 2006 році.
Минулої неділі литіями було охоплено всю країну, від Беране та Бєлого Поля до Будви та Бара. Зібралися на протест і мешканці столиці, Подгориці. Десятки тисяч людей відвідали молебень у головному соборі Воскресіння Христового, після чого пройшли хресною ходою вулицями міста. Литію очолив митрополит Чорногорсько-Приморський Амфілохій.
Підтримку віруючих Чорногорії висловили і в сусідній Боснії і Герцеговини. Тисячі вірян пройшли ходою тридцять кілометрів від Мрконіча, батьківщини святого Василія Острозького, до Требінє. В монастирі Тврдош поблизу Требінє учасників литії привітали єпископ Димитрій Захумсько-Герцеговинський і Приморський та колишній єпископ цього регіону Атанасій.
ПОВЕРНЕННЯ ДО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
Усі заходи СПЦ відбуваються під сербськими триколорами — головним чином, під прапором церкви, де та трикольоровому полотні зображено золотий «сербський хрест».
Цей прапор був символом боротьби сербів на початку 1990-х у Хорватії та Боснії і Герцеговині, причому боротьби не за свободу віросповідання чи права вірян, а за «Велику Сербію». І наразі Сербська церква разом з усіма символами «сербства» виконує об’єднавчу та мобілізуючу роль для сербів усього регіону, незважаючи на державні кордони. На литії в підтримку чорногорських прихильників СПЦ виходять у Сербії, Боснії і Герцеговині, Косові та в Північній Македонії.
Сербська православна церква — не просто «релігійна організація». СПЦ — найбільш впливова політична сила в усіх сербських спільнотах регіону. Протести і вимоги Сербської церкви в Чорногорії — це за своєю суттю політичні акції, ініціатори й учасники яких не просто захищають церковне майно — вони, з одного боку, не погоджуються зі зміною ролі церкви в державі в принципі, з другого — хочуть впливати на державну політику країни.
Про цю ситуацію нещодавно детально розповів президент Чорногорії Міло Джуканович. «Церква хоче надіслати нам повідомлення про те, що ми повертаємося до Середньовіччя, що Чорногорія є теократичною державою, що церква вище за Конституції та держави», — зазначив Джуканович у інтерв’ю чорногорському телебаченню RTCG, коментуючи протести, організовані СПЦ проти закону про віросповідання. На його думку, йдеться про рух, «спрямований проти демократичної, багатоетнічної та проєвропейської Чорногорії, за яким стоять ідеологи та суб’єкти великосербського націоналізму в нашому регіоні зі штаб-квартирою в Сербії, але не лише там». «Ми занадто рано сподівалися», що ідеологія великодержавного націоналізму на Балканах була похована в поразках 1990-х. Вона похована, але її ідеологи на Балканах ніколи не заспокоюються», — зазначив він.
Слова чорногорського президента не є пафосною фігурою мовлення. Річ у тім, що Джуканович — який був політичним лідером Чорногорії і на початку 1990-х — знає, про що каже.
МИНУЛЕ, ЯКЕ НЕ МИНУЛО
На Женевській конференції в січні далекого 1993 року міжнародні посередники на мирних переговорах, Сайрус Венс та Девід Овен, запропонували проєкт чергового мирного плану для Боснії і Герцеговини. Керівництво Союзної Республіки Югославія, Чорногорії, Сербії, Хорватії, боснійські хорвати та боснійські мусульмани підтримали план Венса-Овена. Боснійські серби виступили проти.
5 травня 1993 р. після тривалої дискусії Скупштина Республіки Сербської відхиляє мирний план через позицію військово-політичного керівництва — президента РС Радована Караджича та командуючого армією Республіки Сербської Ратко Младича.
Підтримала рішення боснійських сербів Сербська православна церква. Після того, як керівництво РС відкинуло мирний план, митрополит Чорногорсько-Приморський СПЦ Амфілохій сказав, що вони «йдуть шляхом світу», «як і цар Лазар... до Царства Небесного». (Цар Лазар — правитель Середньовічної Сербії, загинув на Косовому полі в бою з військом Османської імперії).
Навесні 1994 року Контактна група з Великої Британії, Франції, Німеччини, РФ та США, яка займається врегулюванням ситуації в Боснії і Герцеговини, пропонує новий мирний план. Хорвати та боснійці погодилися на такий варіант. Лідери боснійських сербів — очільники Республіки Сербської та армії РС — були категорично проти.
У цьому їх знов активно підтримує Сербська православна церква.
У липні 1994 року, коли Скупштина Республіки Сербської почала обговорення мирного плану Контактної групи, до депутатів звернулися тодішній єпископ Захумсько-Герцеговинський и Приморський Атанасій та митрополит Чорногорсько-Приморський Амфілохій із закликом відмовитися від підписання мирної угоди як такої, що не відповідає інтересам сербського народу. В серпні 1994 року єпископ Атанасій, коментуючи план Контактної групи, заявив: «Суверенітет Республіки Сербської має бути реалізований, і поки цього не станеться, ми мусимо страждати. Нехай нас бомблять, але ми не можемо підписати вирок і ми не приймемо мапи Контактні групи, що несуть із собою нове каліцтво сербського народу». (Джерело — Srpska crkva u ratu i ratovi u njoj. Milorad Tomanic. Beograd: Medijska knjizara Krug, 2001).
Мирний план було знов відхилено. Війна в Боснії і Герцеговині забрали ще десятки тисяч життів, включно з 8 тис. мусульман, убитих армією Младича в Сребрениці. Підписати мирний договір вдалося лише наприкінці 1995 року, після бомбардувань НАТО та після переможного наступу хорватських військ спочатку на Сербську Країну, а потім і на Республіку Сербську.
Тепер, за 25 років, Радован Караджич та Ратко Младич сидять у в’язниці Гаазького трибуналу, а все ще чинний митрополит Чорногорсько-Приморський Амфілохій, та вже ексєпископ Захумсько-Герцеговинський Атанасій надихають прихильників Сербської церкви на протест проти закону Чорногорії.
Нещодавно, відповідаючи на запитання журналіста видання «Глас Српске», чи можуть у подальшому в Чорногорії бути конфлікти через спірний закон про свободу віросповідання, Амфілохій повідомив, що просербські політичні лідери готові до громадянської війни.
ГІБРИДНА ВІЙНА З НЕБЕСНИМИ ДИВИЗІЯМИ
Влада Чорногорії розцінює все, що відбувається, як гібридне протистояння та готова йому протидіяти. В інтерв’ю виданню «Побєда», відповідаючи на запитання, «чи може нинішня напруженість, яка викликана протестами щодо прийняття Закону про свободу віросповідання, перерости в щось більше», міністр оборони країни Предраг Бошковіч відповів, що «уряд Чорногорії налаштований не терпіти ескалації протестів та будь-якого роду конфліктів». Зокрема, чорногорський уряд уже сформував міжвідомчу групу, яка співпрацюватиме з НАТО з питань подолання гібридних загроз.
Схоже, що вперше в історії Альянсу доведеться на практиці — в ХХІ столітті, в Європі — розв’язувати проблему гібридних загроз безпеки країни — члена НАТО з боку «релігійної організації».
Це протистояння «небесних та земних дивізій» мало б доволі сюрреалістичний вигляд та нереально, якби не нещодавня історія колишньої Югославії, що змушує сприймати всі конфлікти в регіоні дуже серйозно, та сподіватися, що в нових історичних реаліях «балканські 1990-ті» є неможливими.
