Дональд Трамп став 45-м президентом Сполучених Штатів і у своїй інавгураційній промові дав зрозуміти присутньому істеблішменту США, що його адміністрація не має наміру вести справи, як зазвичай було раніше. Його девіз: «Америка понад усе» сигналізує про відмову, а також можливе руйнування очолюваного США світового порядку, який демократичні та республіканські президенти, починаючи від Франкліна Д. Рузвельта, створили й підтримували — хоч і з різним ступенем успіху — упродовж більш ніж сім десятиліть.
Якщо Америка відмовиться від своєї ролі провідної економічної та військової держави і рухатиметься в бік націоналізму та ізоляціонізму, це викличе перегляд міжнародного порядку, а також зміну самої країни. Замість того щоб бути гегемоном, США стане однією великою державою серед багатьох інших.
Після закінчення Другої світової війни США були двигуном глобальної вільної торгівлі, тому рух у напрямку протекціонізму чи спроба повернути назад процес глобалізації або використовувати його у вузьких національних інтересах — матимуть величезні економічні та політичні наслідки для всього світу. Всі наслідки такого зсуву значною мірою непередбачувані; але всі ми знаємо — чи повинні знати — те, що сталося минулого разу, коли в 1930-х роках провідні держави світу були зосереджені на собі.
Союзи, багатосторонні інституції, гарантії безпеки, міжнародні угоди та спільні цінності, які лежать в основі поточного глобального порядку, незабаром може бути поставлено під сумнів чи відхилено взагалі. Якщо це станеться, старий порядок Pax Americana буде знищено без потреби самою Америкою. І оскільки це відбувається без очевидних альтернативних рамок, щоб замінити його, то всі індикатори вказують на турбулентність і хаос у найближчому майбутньому.
Два колишніх вороги Америки — Німеччина та Японія — виявляться одними з найбільших невдах, якщо США відмовляться від глобальної ролі за президентства Трампа. Обидві країни зазнали цілковитої поразки 1945 року, і відтоді вони відкинули всі форми Machtstaat, тобто «сильної держави». Завдяки наданим США гарантіям безпеки вони трансформувалися в торговельні країни і залишилися активними учасниками очолюваної США міжнародної системи.
Якщо Трамп забирає американську парасольку безпеки, то ці дві великі економічні держави зіткнуться із серйозними проблемами у сфері безпеки. Тим часом як периферійне геополітичне становище Японії може, теоретично, дозволити їй знову націоналізувати оборонний потенціал, але реалізація такого варіанта може суттєво збільшити ймовірність військового протистояння у Східній Азії. Це тривожна перспектива, з огляду на те, що декілька країн у регіоні мають ядерну зброю.
Тим часом Німеччина розташована в самому центрі Європи й оточена своїми колишніми військовими ворогами. Під економічним та демографічним кутом зору це найбільша країна континенту, але вона багато в чому завдячує своїй могутності американським гарантіям безпеки і багатостороннім, трансатлантичним та європейським інституційним структурам, які ґрунтуються на спільних цінностях та вільній торгівлі. Завдяки чинному міжнародному порядку не існувало потреби в Machtstaat та її супровідній сфері впливу.
На відміну від Японії, Німеччина не може повторно націоналізувати свою політику безпеки навіть теоретично, бо такий крок може підірвати принцип колективної оборони в Європі й розірвати континент. Ми не повинні забувати, що мета повоєнного глобального і регіонального порядку полягала в інтегруванні колишніх ворогів, щоб вони більше не становили один одному жодної небезпеки.
Завдяки геополітичній вазі перспектива Німеччини тепер асоціюється з Європейським Союзом. А майбутнє ЄС полягає не в тому, щоб бути гегемоном; більшою мірою, це стосується верховенства закону, інтеграції та мирного узгодження інтересів держав-членів. Саме розташування Німеччини робить націоналізм поганою ідеєю; і до того ж, її найбільш фундаментальні політичні та економічні інтереси залежать від сильного, успішного ЄС — особливо в еру Трампа.
З погляду безпеки Німеччина — в тому ж човні, що й усі інші європейські держави. Так само, як не може бути справжньої безпеки Франції без Німеччини, не може бути справжньої безпеки Німеччини без Польщі. Саме тому Німеччина й усі інші європейські країни повинні тепер зробити все можливе, щоби підвищити свій внесок у колективну безпеку в межах ЄС і НАТО.
Сила Німеччини ґрунтується на її фінансово-економічній могутності, і тепер вона має використовувати цю силу як важіль від імені ЄС і НАТО. На жаль, вона вже не може розраховувати на так званий дивіденд миру, яким вона користувалася в минулому (і навіть під час кризи євро). Ощадливість, безсумнівно, є перевагою; але й інші міркування повинні мати пріоритет, коли запалав власний будинок, який ось-ось упаде...
Крім безпеки, другим фундаментальним інтересом Німеччини є глобальна вільна торгівля. Внутрішньоєвропейська торгівля залишатиметься надзвичайно важливою, тому що завдяки їй Німеччина заробляє на життя; але торгівля із США також матиме життєво важливе значення. Німеччина не може очікувати нічого хорошого, якщо Китай і США — два її найважливіших експортних ринки поза межами ЄС — розпочнуть торговельну війну. Протекціонізм у будь-якому місці може мати глобальні наслідки.
І все ж, попри всі небезпеки, які становить для європейців президентство Трампа, це також відкриває нові можливості. Уже одна протекціоністська риторика Трампа призвела до зближення між Китаєм і Європою. Але важливішим є те, що нова адміністрація США надала європейцям шанс нарешті згуртувати свої лави, подорослішати і зміцнити свою геополітичну могутність і становище.
Але якщо європейці нарешті зберуться разом, то вони мають уникати антиамериканізму. Трамп є президентом Америки, але він не Америка. Північноатлантичні країни, як і раніше, матимуть спільну історію та спільні цінності — навіть за президентства Трампа і навіть якщо багато іншого буде змінюватися найближчими роками.
Проект Синдикат
