На польсько-шведську ініціативу «Східне партнерство», започатковану 2009 року, в Україні покладали багато сподівань, зокрема як інструмент наближення до ЄС. Зрештою, лише торік три країни (Україна, Грузія, Молдова) з шести учасниць Східного партнерства підписали Угоду про асоціацію. Чого слід очікувати нашій країні від цієї ініціативи з урахуванням нової Європейської політики сусідства (ЄПС), і яким може бути внесок Чехії в українські реформи? Про це — в ексклюзивному інтерв’ю «Дню» спеціального посланника з питань Східного партнерства МЗС Чеської Республіки Яни Шінделкова, яка днями побувала у Києві.
ПРО УСПІХИ СХІДНОГО ПАРТНЕРСТВА
По-перше, ця ініціатива гарантує, що шість країн постійно перебувають у порядку денному ЄС. Для мене це найбільша додана вартість. По-друге, не всі країни Східного партнерства були зацікавленими в ухваленні Угоди про асоціацію та Поглиблену і всеохоплюючу зону вільної торгівлі (DCFTA). Деякі з них не мали можливості зробити вільний вибір щодо прийняття цих угод, а інші поплатились за їх ухвалення.
Якщо Угода про асоціацію і DCFTA будуть повністю імплементовані, то це приведе вашу країну до зовсім нового рівня відносин з ЄС — повної інтеграції у внутрішній ринок ЄС. І єдиний виняток полягатиме в тому, що Україна не буде спроможною сидіти за столом, за яким вирішується форма внутрішнього ринку. Водночас ваша країна матиме вигоду від входження у внутрішній ринок.
Іншим успіхом Східного партнерства є двосторонні і багатосторонні регіональні відносини країн, охоплених цією ініціативою, а також їх зв’язок із системою ЄС, не лише в рамках DCFTA, а й через мережі транспорту та енергоресурсів. Зокрема, йдеться про ініціативу створення інтерконекторів.
І якщо говорити про нову Європейську політику сусідства (ЄПС), яка стартує у 2016 році, то приємна новина для України полягає в тому, що у співпраці ЄС з партнерами по ЄПС присутній аспект безпеки. Іншим важливим компонентом у комунікації щодо нової ЄПС є те, що Східне партнерство повинно не лише тривати, а й в подальшому посилено.
ПРО ЄВРОПЕЙСЬКУ ПЕРСПЕКТИВУ — НАЙСИЛЬНІШИЙ ІНСТРУМЕНТ ЄС
Щодо надання Україні перспективи членства в ЄС, зокрема зарахування в двосторонні документи. Це може бути зроблено, коли існує консенсус між усіма 28 членами ЄС. Стаття 49 — це факт, і європейські прагнення щодо вступу в ЄС можуть бути реалізованими, коли зазначені в цій статті передумови збігаються з політичною волею нинішніх членів ЄС. Я вважаю, що перспектива членства є найсильнішою і найуспішнішою політикою, яку коли-небудь мав ЄС. І це найсильніший у нашому наборі інструмент, який заохочує здійснення реформ і підтримує не лише економіку, а й стабільність у нашому сусідстві.
А вашій країні потрібно зробити багато фундаментальних реформ. Коли ви їх імплементуєте і отримаєте результат, то, мабуть, ваша європейська перспектива стане ближчою в очах більшості країн ЄС.
Ви зараз одночасно ведете дві битви. Одну — за незалежність, територіальну цілісність вашої країни, другу — за здійснення реформ. ЄС підтримує вас у обох. Однак що стосується реформ — цю роботу треба робити тут. Ми всі звикли до факту, що ЄС фінансово підтримує вас і уже надав допомоги більше, ніж інші країни. Однак справа не стільки у фінансуванні, а в реалізації реформ. Відповідно очікуються результати антикорупційних заходів, реформування незалежної судової влади, вирішення складного питання конституційних реформ.
ПРО ІНВЕСТИЦІЇ У МАЙБУТНЄ
Чеська Республіка є активною у Східному партнерстві і зараз головує у Вишеградській четвірці. Ми виділили Україні два мільйони доларів допомоги на три роки 2014—2016 і концентруємо зусилля на реформуванні системи освіти, гуманітарній допомозі та потребах громадянського суспільства.
Я б хотіла, щоб Чеська Республіка поступово стала лідером з експорту системи освіти, бо це не є очевидним і видимим, особливо у складній ситуації, у якій зараз перебуває ваша країна. А це може бути найбільшою інвестицією у майбутнє. Я вірю, що для успішної трансформації будь-якої країни потрібно дві речі: належна освіта і верховенство права.
Під час зустрічей з українськими колегами в Адміністрації Президента, міністерствах та студентами Києво-Могилянської академії я буду говорити те, що кажу вам, і не збираюся давати якісь поради.
Ви — така велика країна, з такою великою історією, вважаю, самі досить добре знаєте, що вам треба робити. Ми можемо надати допомогу і підтримку (також, звісно, фінансову), ми можемо запропонувати ноу-хау. Але сумніваюся, що я маю радити колегам в українських міністерствах, як їм краще діяти.
