Досягнуті у минулу п’ятницю домовленості між Іраном і P5 + 1 (п’ять постійних членів Ради Безпеки ООН — Китай, Велика Британія , Франція, Росія і Сполучені Штати — плюс Німеччина) викликали широкий резонанс у світі. Справді, вперше світовій спільноті вдалося домогтися того, щоб Тегеран погодився ввести обмеження щодо іранської ядерної програми в обмін на зняття санкцій Заходу. «День» уже писав детально про ці домовленості у матеріалі («Про що свідчать домовленості з Іраном?»).
Наскільки ці домовленості важливі для Ірану свідчить те, що прес-конференція президента США Барака Обами про ці домовленості транслювалась наживо по іранському телебаченню.
Український МЗС також привітав досягнення цих домовленостей і висловив «сподівання на подальший успішний розвиток переговорного процесу з Іраном щодо його ядерної програми та досягнення всеохоплюючої угоди у визначені строки».
«День» звернувся завідувача відділу Історії країн Азії та Африки Державної установи Інституту всесвітньої історії НАН України В’ячеслава ШВЕДА з проханням пояснити, які можливості відкривають перед Україною досягнуті домовленості в Лозанні.
«ПОЛІТИКА ВАШИНГТОНА І БРЮССЕЛЯ ДОВЕЛА СВОЮ ДІЄВІСТЬ І ЗМУСИЛА КЕРІВНИЦТВО ІРАНУ ПІТИ НА КОМПРОМІС...»
— Хотів би відзначити, що попри всі проблеми, які залишились аби остаточно вийти на широкомасштабну угоду з Іраном стосовно його ядерної програми, підписання політичної рамочної угоди є великим успіхом дипломатії США і ЄС, які діяли узгоджено протягом багатьох років і послідовно здійснювали кроки, передусім, засобами економічного тиску на режим Ірану, особливо за часів президентства Махмуда Ахмадінежада, коли зовнішня політика Ірану була протиставлена всій світовій спільноті. Ця політика Вашингтону і Брюсселя довела свою дієвість і врешті-решт змусила нинішнє керівництво Ірану піти на компроміс, який у принципі дозволяє Тегерану зберегти свою ядерну програму і головне, чого домагаються досягти США, щоб Іран з частини великої проблеми перетворився в частину вирішення проблеми. Це надзвичайно складне завдання. І якщо це вдасться зробити нинішньому американському президентові та керівництву ЄС, то їм усім можна сміливо давати по декілька нобелівських премій.
— А як ви оцінюєте роль самого Ірану у досягненні рамочної угоди і зокрема в укладанні всеосяжної угоди з ядерної ?
— Тут багато чого залежить від Ірану. На жаль, Тегеран продовжує свою політику експансії шиїтської ісламської революції у просторі арабського світу. Останні трагічні події у Ємені, коли за відкритої підтримки Ірану шиїтські угруповання хуситів фактично захопили владу у країні, відсторонили від влади законного президента Ємену, не дали можливості стабілізувати ситуацію в Ємені і досягти національної згоди. І це врешті-решт привело до прямого військового втручання арабської сторони на чолі із Саудівською Аравією для того щоб захистити народ Ємену і зберегти стабільність та національну єдність Ємену. Все це відомо, але все це серйозно і позначається і на просторі Близького і Середнього Сходу і взагалі на світовій арені.
«ТЕГЕРАН МАЄ ДОВЕСТИ КОНКРЕТНИМИ КРОКАМИ, ЩО ЦЯ УГОДА НЕ ШИРМА ДЛЯ ПРОДОВЖЕННЯ ЙОГО АГРЕСИВНОЇ ПОЛІТИКИ В РЕГІОНІ...»
— Західні експерти (читай продовження теми на стор. 8) звертають увагу на те, що існує багато проблем щодо укладання остаточної угоди через 90 днів. Зокрема це стосується того, чи вдасться Обамі подолати опір Конгресу, який виступає проти угоди з Іраном, а також переконати своїх союзників на Близькому Сході, що угода не становить загрози їхній безпеці?
— Зараз м’яч на боці Ірану. Тегеран має довести конкретними кроками, що ця угода не ширма для продовження його агресивної політики в регіоні, а за підписанням цієї угоди мають відбутися кроки стосовно припинення прямого втручання в справи Ємену, Лівану, Сирії. Попереду дуже складна клопітка робота і тут дуже важливо, щоб позицію США зрозуміли і Ізраїль, і арабські країни. Так, Обама дуже ризикує. Але який інший шлях — повномасштабна війна на Близькому Сході, новий виток гонки озброєнь, який може привести до появи нових ядерних гравців. Тобто до появи ядерної зброї, скажімо, в Туреччини, Єгипті, Саудівській Аравії.
Я сам був присутнім на початку грудня 2011 року в Ель-Ріаді на широкому форумі «Перська затока і світ», де керівники Саудівської Аравії прямо заявили, якщо Іран здобуде атомну бомбу, то нам не залишиться нічого іншого як створювати ядерну зброю.
Тобто на зовнішньополітичному фронті боротьба у нас ще попереду. І тут вирішальною мірою все буде залежати від того, наскільки такий загальний фронт США, ЄС, країн, які входять до Ліги арабських держав, Туреччини, Пакистану, змусить Іран увійти у коло держав, які діють за законами міжнародного права.
— А яке значення мають домовленості в Лозанні для нашої країни?
— Події, які відбулися довкола Ірану, мають безпосереднє відношення до України. По-перше, ще раз продемонстровано, що будь-якого агресора чи політичну і економічну потугу, яка веде себе всупереч міжнародним нормам, міжнародному праву, є агресором, або виношує агресивні плани стосовно територій інших народів можна зупинити, змусити рахуватись з міжнародним правом за допомогою широкомасштабних дієвих економічних санкцій.
І це має пряме відношення до нинішньої боротьби українського народу за збереження своєї територіальної цілісності, соборності у боротьбі з російською агресією. І це має велике значення для самого ЄС, США та всього цивілізованого світу, передусім євроатлантичної спільноти, якщо вони будуть послідовно діяти у єдиному строю, здійснювати ефективні економічні санкції проти нинішнього російського режиму, то рано чи пізно він змушений буде відступити від України.
По-друге, йдеться дуже серйозні економічні наслідки. Фактично ця угода відкриває двері іранській нафті на європейський і загалом на світовий ринок. Це серйозний удар по міжнародній стратегії російської держави, яка використовує на повну силу свій вуглеводний потенціал для того, щоб змусити, передусім ЄС відступити, змиритися з агресивними планами і проводити політику потурання стосовно апетитів, які зростають з боку Росії. Падають світові ціни на нафту, на газ і це новий удар по Росії, яка, я думаю, не може більше витрачати такі великі кошти на підготовку до нових агресивних планів.
По-третє, фактично цими останніми заходами і підписанням цієї рамкової угоди Іран відривається від Росії. Я чомусь переконаний, наскільки я знаю іранців, в глибині душі вони ніколи не були завзятими антиамериканцями. Я думаю, що сам іранський народ з великим полегшенням сприйняв цю угоду, яка відриває йому двері для самого широкого, всебічного співробітництва з євроатлантичною спільнотою, чого вони чекали 15 років. Мені здається, що це буде дуже серйозний позитивний наслідок, якщо Іран поступово перестане бути в обозі російської зовнішньополітичної стратегії, коли Іран використовувався Росією для здійснення своїх планів. Ми бачимо це і нині на прикладах того, що Росія фактично допомагає хуситським повстанцям. Ми знаємо позицію Саудівської Аравії щодо цього питання, коли вона неодноразово прямо говорила про неприпустиму позицію Росії в цьому питанні.
Підсумовуючи, я можу сказати, що ця рамкова угода в Лозанні є великим внеском у формування нового світового порядку, зокрема регіонального порядку на Близькому і Середньому Сході. Але там є дуже серйозні проблеми стосовно того, як віднеслися до цієї угоди Ізраїль та деякі арабські країни, передусім країни Персидського заливу, які вважають Іран своїм головним ворогом і дуже болісно та з недовірою сприймають ці угоди, тому що вони остаточно на всі 100 відсотків не закривають шлях до створення ядерної. І головне вони ще автоматично не перекривають агресивну зовнішню політику Ірану в цьому регіоні стосовно особливо арабського світу. Попереду дуже серйозна боротьба за те, щоб повернути і змусити Іран перетворитися на один із стовпів стабільності у Близькосхідному регіоні.
«МИ МОЖЕМО ЗАРАЗ З НОВОЮ СИЛОЮ І ЕНЕРГІЄЮ ВИКОРИСТОВУВАТИ ІРАНСЬКИЙ РИНОК»
— Які можливості відкриває такий поворот для економічного співробітництва України з Іраном, оскільки зараз існують певні обмеження на експорт української продукції в цю країну?
— Очевидно, що така угода може дати поштовх для розвитку відносин Ірану з Україною. Я добре пам’ятаю часи президентства Хатамі, а це було більше 15 років тому. І за цей час серйозно змінилась енергетична карта світу, з’явились нові можливості, а це і сланцевий, і зріджений газ. Виникає питання, чи можуть бути зараз актуальним для України є проекти, які пророблялись на початку 1990-х років, коли йшлося про можливості просування через Іран іранської нафти та газу? Це потрібно зараз переосмислити і переробити. І тут не потрібно поспішати, тут потрібен ретельний аналіз та розрахунок, нова схема енергетичних потоків, які зараз існують в Європі та в районі Причорномор’я і Чорноморсько-Каспійському регіоні. Все це потрібно врахувати. Звичайно, це нам дає можливість широко зараз розвивати наші відносини у високотехнологічних галузях, як авіабудування, машинобудування, технологій подвійного використання. Ми можемо зараз з новою силою і енергією використовувати іранський ринок. Мені здається, особливо потрібно звернути увагу на будівельний та логістичний ринок Ірану. Тут дуже широке поле використання нашого інтелектуального потенціалу та можливостей для того, щоб працювати з Іраном над розробкою багатьох стратегічних питань, у тому числі над новою версією Великого шовкового шляху, який проробляє Китай. Я думаю, що Іран також буде широко використовуватись у реалізації цього плану. І тут Україна може також здійснити свій дуже вагомий внесок у розробку цього проекту.
— Що ви можете сказати з приводу обережної заяви українського МЗС з приводу домовленостей у Лозанні?
— Можливо це і правильно. Це дуже делікатне питання. Україна свого часу набила певну «оскомину». Згадаємо події за часів держсекретаря Мадлен Олбрайт, коли було жорстко зупинено Харковський турбоатом, щоб не готувати для Ірану велику турбіну для АЕС у Бушері. Ми тепер дуємо на холодну воду. Тому що питання навколо Ірану вирішувалось, на жаль, без України. Все вирішували США, ЄС. Тому тут ми деякою мірою втратили інтерес до цієї країни, до широкого аналізу подій, розуміння, що там відбуваються. Відтак така реакція нашого МЗС є цілком природною.
КОМЕНТАР
«МАЛОЙМОВІРНО, ЩО ЦЯ УГОДА ЗУПИНИТЬ ПРАГНЕННЯ ІРАНУ ОТРИМАТИ ЯДЕРНУ ЗБРОЮ»
Ілан БЕРМАН, віце-президент Американської зовнішньополітичної ради, Вашингтон:
- Угода, підписана минулого тижня між Іраном і країнами P5 + 1, є «рамковою», і все ще потребує остаточного доопрацювання. Імовірно, це буде зроблено до 30 червня, як оголосив Білий дім. Тим не менш, адміністрація доведеться зіткнутись з великим опором скептичного Конгресу тут, у Сполучених Штатах, щоб проштовхнути цю угоду.
Це не правильно представляти цю угоду як альтернативу війні, (про що заявляв президент США Барак Обама – Ред.) принаймні, з двох причин. По-перше, передусім саме економічний тиск змусив сісти Іран за стіл переговорів. А це означає, що відновлення санкції та обмеження, які накладаються Заходом може мати такий самий результат, якщо угода зірветься. По-друге, країни близькосхідного регіону дуже скептично ставляться до ядерної угоди і мобілізуються у відповідь. Це стосується насамперед Ізраїлю і Саудівської Аравії. В результаті, цілком імовірно, що в результаті цієї угоди Близький Схід стане ще більш нестійкими, ніж в даний час.
Малоймовірно, що ця угода (або будь-яка інша) зупинить прагнення Ірану отримати ядерну зброю. Це була глибоко вкорінене мета іранського режиму протягом більше двох десятиліть, і навряд чи вона зміниться. Насправді, сама угода призначена тільки для того, щоб затримати ядерний прогрес Ірану, а не зупинити його повністю.
Угода, швидше за все, матиме позитивний вплив на світові ціни на нафту, принаймні, найближчим часом, бо здається, вона запобігла конфлікту. Але сама угода має серйозні проблеми, будь-яка кількість з них може привести до зриву переговорів. Якщо це станеться - або, якщо країни регіону вирішать діяти в односторонньому порядку проти Ірану через цю угоду - ціна на нафту почне значно збільшуватися.
