Зустріч Володимира Путіна з головними редакторами російських ЗМІ проходила на цього разу по відеозв’язку і, як зазвичай, була оголошена закритою. У ній брали участь представники як телевізійних та друкованих медіа та радіостанцій, так і інтернет-видань. Однак незвичайним стало те, що незабаром після завершення зустрічі відбулася ціла низка витоків у вигляді відповідей російського президента на окремі запитання. Раніше такого не було. Оскільки у зустрічі не брали участі ЗМІ, що тією чи іншою мірою представляють внесистемну опозицію, а присутні були лише головні редактори лояльних до Путіна опозиційних видань, на кшталт «Эха Москвы», які чудово знають рамки дозволеного, можна припустити, що витоки були заздалегідь запланованими й мали привернути додаткову увагу публіки до путінських висловлювань, коли фрагменти відеозапису зустрічі показали на федеральних каналах. Цю публікацію прес-секретар президента Дмитро Пєсков пояснив великим інтересом до події та необхідністю цей інтерес задовольнити, хоча спершу він же висловлював жаль з приводу нібито незапланованих витоків: «Кажучи російською, просто злили якусь частину бесіди моїм колегам. Нам шкода, що так сталося». Думаю, що все це — добре продумана гра, розрахована на ту частину російської й міжнародної громадськості, яка може повірити, що на закритій зустрічі російський президент буде різати правду-матку.
Що ж сказав Путін головредам? По-перше, як зазвичай, прорік банальність щодо того, що «перш ніж прийняти якесь рішення, слід подумати про наслідки будь-якого нашого кроку». Конкретнішою можна вважати заяву про те, що «Донбас ми не кинемо, незважаючи ні на що», що означає, що Росія не збирається виконувати Мінські угоди. Вочевидь, з цією заявою тісно пов’язані останні російські дії на лінії фронту, покликані промацати боєздатність ЗСУ та їхню здатність відповідати на провокації. Як намагався переконати Путін своїх співрозмовників, «тільки-но ми почали стабілізуватися, на ноги вставати — все, тоді почалася одразу політика стримування. І чим ми стаємо сильнішими, тим сильніше проводиться ця політика стримування». Президент спробував довести росіянам і всьому світу, що антиросійські підступи Заходу виникають через те, що Росія з кожним роком стає сильнішою, і перш за все — у військовій сфері. Ось, мовляв, раніше сміялися з його, Путіна, заяв про гіперзвукову зброю, про ракети з ядерними реакторами та іншої бойової фантастики, а тепер реально бояться і тому злобують. Щоправда, не уточнив, хто саме боїться. Західні експерти як потішалися над путінськими мультиками, так і продовжують потішатися. Немає й ознак того, що західні політики почали більше боятися Росії.
Для західної ж громадськості і до пандемії російська загроза не була серед пріоритетів, а тепер, коли все затьмарив ковід, про Росію згадують лише у дуже великі свята, і то швидше у зв’язку з російськими вакцинами, а не у зв’язку з російськими ракетами. Але пасаж Путіна з цього приводу був по-своєму чудовий: «Я вже говорив, у сфері військового будівництва. Спочатку теж, як над вакциною, гигикали. Пам’ятаєте, коли я розповів про нові сучасні види зброї, які ставляться на озброєння у Російських збройних силах на бойове чергування? Спочатку почали сміятися, що все це нісенітниця, фейк, вигадано. Зараз усе це змінилося на абсолютно інші настрої... Я вірю в пасіонарність, в теорію пасіонарності. Це, власне, як у природі, у суспільстві, — йде розвиток, пік, загасання. Росія не досягла свого піку. Ми на марші, на марші розвитку. Вона пройшла через важкі випробування у своїй історії в 90-ті і на початку 2000-х років, але вона на марші розвитку... Я дивлюся на те, що у нас відбувається. Проблем море. Але, на відміну від інших, старих або швидко старіючих націй, ми все-таки на підйомі, ми — досить молода нація. У нас нескінченний генетичний код. Він базується на змішуванні крові, якщо так по-простому, по-народному сказати. А це можливо, якщо ми зберігатимемо міжнаціональну єдність і міжконфесійну єдність, поважаючи кожну людину, яка проживає на цій території. Щоб кожен, хто тут проживає, відчував, що це його батьківщина, навіть будучи представником самого малого народу. Тому все це можна об’єднати одним словом — «патріотизм»». Особливо вразив глядачів і слухачів «нескінченний генетичний код». Таке, напевно, жоден філософ і жоден біолог уявити не можуть. Пам’ятається, Сталін в останні роки життя мовознавством захопився. А Володимир Володимирович у біологію занурився і у пасіонарність.
Звісно, Навальний, якого Путін знову припинив називати на ім’я та прізвище, був представлений як підступний агент Заходу, безликий і злісний «фігурант». Ось тільки при цьому було визнання, що акції протесту почали відбуватися тому, що західна агентура використовує той факт, що «роздратування [в суспільстві] накопичується, проблем багато, грошей не вистачає» і «в усіх країнах світу, зокрема й у нас, виникає втома у людей, виникає накопичене роздратування. Виникає невдоволення, зокрема щодо умов, у яких вони живуть, рівнем своїх доходів». І ще Путін поскаржився на важку долю начальства: «Що не кажи: пандемія, не пандемія, от гірше почали жити... Хто винен? Керівництво. Ну, така доля начальства, тут уже нічого не вдієш...» Щоправда, після фільму про гігантський диво-палац у Геленджику у тяжку долю Путіна та його друзів мало хто повірить. От би і пояснив усім президент великої країни, чому Росія стає дедалі сильнішою, а основна частина її населення живе дедалі гірше. А заразом поділився б сокровенним — задоволений він рівнем своїх доходів чи на палац Геленджику все одно не вистачає й доводиться вишукувати додаткові кошти. Або, може, палац збирається продати, тому ж Ротенбергу, а виручені кошти пустити на допомогу бідним? Але це навряд.
Головні редактори й глядачі телеканалів напевне звернули увагу на те, що під час зустрічі президент весь час покашлював. Часом складалося враження, що Володимиру Володимировичу не вистачає повітря. Ось і гадають тепер, чи то у Путіна звичайна застуда, яку він переносить на ногах, чи то грізний ковід.
