Рутинне засідання Ради з розвитку громадянського суспільства та прав людини під головуванням Володимира Путіна із заздалегідь написаними питаннями та відповідями, які в жодному разі не мали образити главу держави, перетворилося на справжню суспільно-політичну подію завдяки одній людині – кінорежисеру Олександру Сокурову. Олександр Миколайович наважився сказати в обличчя Володимиру Володимировичу надто неприємні для останнього речі. Сокуров справедливо зауважив: «Сьогодні дуже складна зовнішньополітична ситуація і зовнішня політика країни дуже складна, вона навіть іноді мені здається дуже дорогою для такої небагатої країни, як Російська Федерація. Все ж таки у нас на утриманні, в нашому полку, і Білорусь, Південна Осетія, Абхазія, наскільки я розумію, треба допомагати Сирії, треба допомагати великим дотаційним південним регіонам. Загалом, зрозуміло, що активна політика потребує величезних військових витрат і міцного тилу».
А далі пішли речі зовсім крамольні: «…Мені здається, ми все ж таки перебуваємо в деякій конституційній кризі: текст – одне, життя – інше. Більшовицька сила зібрала всі яйця в один кошик, і за цей час з яєць вилупилися кури, орли, страуси, кішки – бог знає хто. Усі республіки сьогодні мають національний характер. Є столиці, навіть є армії (це, вочевидь, про Чечню. – Б. С.), з’явився падишах. Є Президент Федерації. А куди поділася Росія? Звичайно, велика проблема – те, що відбувається на Північному Кавказі. Політична, культурна, емоційна, економічна проблема. За радянської влади в республіках нервували: засилля «русскіх» – немає можливості розвиватися. Зараз «русскіх» там майже немає. Кавказ стає мононаціональним. Вся влада в руках корінних людей, а розвитку немає чи майже немає. Чому? Тому що, як на мене, немає вільного розвитку молодих людей. Конституція має надто багато люфтів, надто багато політики, але Конституція стверджує, що основою республіканського будівництва є опора на різноманітність культур, на культурно-національний уклад. Це дуже важлива позиція, за яку ми тримаємось багато років. Вона насправді важлива.
Ось зібралися інгуші, спираючись на цю культурно-національну традицію, зібрали народне віче, тому що у них забрали частину території, на підставі культурно-національної традиції. Вони мали зібрати це віче, мали всім народом обговорити те, що відбувається, відбувалося на їхній території. Але Москві це не сподобалося. У Москві багато лобістів чеченського сектору, і москвичі вирішили активних інгушів заарештувати. Декілька років тримали у в'язницях у Нальчику з порушенням, як кажуть адвокати, всіх процесуальних норм. І ось 15 грудня, Володимире Володимировичу, судитимуть цих людей бог знає за що. Ніхто не знає, за що. Ахмед Барахоєв, Муса Мальсаґов, Ісмаїл Нальґієв, Малсаґ Ужахов, Баґаудін Хаутіїв, Барах Чемурзієв, Заріфа Саутія. Вперше на Кавказі посадили жінку за громадську діяльність, заарештували. Рада тейпів – тисячі людей в Інгушетії закликають припинити переслідування цих людей. Я приєднаюся до цих прохань.
Моя учениця Мар'яна Калмикова зняла фільм, чудовий документальний фільм про цю ситуацію. Фільм називається "Кордон". Мінкульт негайно заборонив цей фільм показувати.
Але при цьому я мушу Вам сказати, що, зіштовхуючись із людьми з Інгушетії, я захоплююся найвищим рівнем культури, освіти інгушів у суспільному середовищі, державних інституціях. Такого знання російської мови, такої культури російської мови, як серед інгушів, я не бачив навіть серед багатьох російських людей. Це дуже важлива для нас проблема нашої культурної співучасті, нашого культурного життя поруч, якщо ми перебуваємо в одній державі. Або поки що ми в одній державі.
Мені здається, що федерацію «русскіх» дедалі більше починають не любити. З нами багато хто хоче розлучитися, не хочуть бути в одній компанії, як вони кажуть. Багато молодих людей на Кавказі, а мені доводиться мати справу через обставини саме з Кавказом, мені говорили відкрито: ви, «русскіе», не дуже заслуговуєте на повагу. У Дагестані навіть жартують, коли виникають економічні проблеми: нічого, «русський мужик» заробить. Далі вони продовжують: «Ви з усіма сваритеся, ви не можете впоратися з бюрократією, корупцією – надто добренькі. Не можете створити світову економіку, володіючи світовими багатствами. А ми різні, і релігії у нас різні, і клімат у нас кращий. Воюватимете з НАТО, ми на вашому боці воювати не будемо». Це кажуть молоді люди. Напевно, це якісь особливі люди, а може, зовсім уже й не особливі.
І в Росії, і на ісламському, тепер уже мало розвиненому Північному Кавказі – а мене дуже непокоїть уповільнення, взагалі стагнація культурного та економічного розвитку Північного Кавказу – головна проблема – це проблема, звичайно, молоді, як мені здається. Ось виходить, що народ все ж таки намагається дивитися вперед, а Конституція – під ноги».
А на закінчення промови Сокурова була зовсім неприпустима, з погляду Путіна, пропозиція: «Давайте подивимося, що відбувається з російською державою, з нашою конструкцією держави. Давайте відпустимо всіх, хто більше не хоче жити з нами в одній державі, побажаємо їм удачі, побажаємо удачі всім падишахам, я не знаю, всім, хто хотів би почати жити своїм життям. А нашій армії побажаємо міцності та сили. Вибачте, що я так довго і так пристрасно, надто пристрасно, говорив. Вибачте».
Крім національного питання, Олександр Миколайович торкнувся і низки гуманітарних проблем: «…Страшна політизація життя в країні (очевидно, у тому сенсі, що росіян перегодовують політичною пропагандою. – Б. С.), аполітичність правлячої партії, хоч як це дивно, політизація всіх правоохоронних органів, армії.
Невизначеність у відділенні церкви від держави, невирішеність цієї конституційної проблеми.
Наближення ісламської революції. Революції можна запобігти, але не перемогти.
Необхідна реанімація профспілкового руху в країні, недоторканність профспілкових лідерів, членів профспілки від політичних репресій.
Відновлення офіцерських зборів у армії. Це дуже важливо…
Міські комуни, громадські організації, про що Ви постійно кажете, містозахисники повинні становити конкуренцію бюрократії. Нам потрібна активна, сильна опозиція різних політичних напрямів. Нам потрібен кінематограф, який працює над сатиричними, аналітичними, дослідницькими роботами. Нам треба заборонити цензуру, Конституція ще жива. Потрібно припинити переслідування громадських некомерційних організацій. Про «Меморіал» говорили, не маю нічого, що додати.
Чому часто згадую цю страшну історію із самоспаленням Ірини Славіної у Нижньому Новгороді? Іноді думаю про цих жалюгідних офіцерів МВС, які навіть не прийшли вибачитись. Прокляті люди, чи не знають, як це сказати?... Я прошу Вас, Володимире Володимировичу, врятувати від цих нещасних людей навіть Юрія Дмитрієва. Ви знаєте - це петрозаводська історія. Зараз під слідством перебуває Максим Резник, депутат наших Законодавчих зборів, людина самовіддана, яка багато років працювала у місті. Критикував губернатора? Так. Критикував правлячу партію? Так. Але зробив усе, що можливо, на своїй депутатській посаді».
Деякі ініціативи Сокурова звучать дещо дивно. Наприклад, ця: «Виступаю із законодавчою ініціативою скасувати усі покарання громадян жіночої статі за участь у громадсько-політичному русі. Милосердя вище за справедливість». Чоловіки, отже, нехай сидять? Та й жінок за політику, виходить, садять, правильно, якщо йдеться лише про милосердя, а не про справедливість? Але решта в промові режисера зачепила президента за живе. І він дав відсіч: «Так, є за що перепросити. Є за що перепросити, Олександре Миколайовичу, тому що у Вас не виступ, а маніфест – набір проблем та набір страхів, які є у якоїсь частини наших громадян, – завжди так буває. Якісь із них, можливо, стосуються речей, що лежать на поверхні, і гіпертрофовані, якісь вибрані дуже дивним чином і для мене зовсім незрозумілі.
Наприклад, Ви сказали про те, що всі республіки наразі мають національний характер. А хіба раніше було інакше? Хіба за Радянського Союзу було по-іншому? Тільки тепер ми не маємо права виходу з єдиної держави, а там було право виходу без жодних обмежень.
Наприкінці Ви сказали, що давайте відпустимо всіх, хто з нами не хоче жити. Звідки Ви знаєте, хто з нами хоче жити, а хто не хоче?
Тут Сокуров зухвало запропонував: «Давайте перевіримо», чим зовсім розлютив падишаха: «Перевіряли, навіть під час голосування за Конституцію. Подивіться, як люди голосують. Можна як завгодно зараз щодо цього дискутувати і скільки завгодно довго. Але я запевняю вас, що переважна більшість людей розуміють, з чим вони зіткнуться, якщо вони діятимуть по-іншому. І чеченський народ, до речі, знає це краще, ніж будь-хто інший на Кавказі».
Тут Путін, до речі, має рацію в тому сенсі, що чеченці та інші народи Північного Кавказу на збираються відокремлюватися від Росії доти, поки вони отримують щедрі дотації з російського бюджету, а російське законодавство на них, і особливо на Чечню, поширюється дуже умовно. Багато хто з мешканців Північного Кавказу явно не має нічого проти того, щоб за них працювали росіяни, що фактично відбувається за рахунок федеральних трансферів.
Путін продовжив про Дагестан і Карачаєво-Черкесію: «Ви кажете про різноманіття, навели приклад Дагестану. Приклад, до речі, дуже добрий. Дагестан – це багатонаціональна республіка. Що пропонується – розділити весь Дагестан? Або Карачаєво-Черкесія. Розділити карачаївців та черкесів? Там багато питань, я знаю їх дуже добре. У нас дві тисячі територіальних претензій щодо країни. Дорогий Олександре Миколайовичу, Ви хочете повторення Югославії на нашій території?»
Щодо неможливості розділити карачаївців та черкесів, Володимир Володимирович, що називається, влучив пальцем у небо. Два цих народи належать до різних мовних сімей і живуть разом в республіці не дуже дружно.
Ще Путін заявив Сокурову: «Я Вас знаю дуже давно, ставлюсь до Вас з великою повагою, тому що Ви кажете завжди щиро. Але, скажемо прямо, не завжди точно. І деякі речі слід спочатку добре розглянути. Наприклад, стосунки серед вайнахів. Я прошу Вас ставитись до цього дуже серйозно.
Так, повторюю ще раз, дві тисячі різних претензій на території Росії. Не буди лиха, як у нас кажуть. До цього дуже серйозно потрібно ставитись. І поверхнево так, на всю країну про це говорити недозволено навіть Вам. Запевняю Вас, що це небезпечні іграшки, ми це проходили. І, як я говорив минулої нашої дискусії, люди в нашому з Вами віці на війну не підуть».
Володимир Володимирович тут дотримувався свого улюбленого принципу, причому не лише у міжнаціональних відносинах: будь-яку серйозну проблему, якщо з неї не можна витягти корисного для себе піар-ефекту, необхідно по можливості замовчати, не виносити у публічний простір. І взагалі, менше давати достовірної інформації підвладному населенню. Хоча саме міжнаціональні протиріччя, що розвалили нещодавно Радянський Союз, так само як і інші проблеми, що ретельно замовчуються у сфері політики та економіки, якраз і можуть у перспективі створити чималі труднощі для збереження путінського режиму.
З тих територій, які знаходяться на утриманні у Росії, Путін у своїй відповіді згадав лише Білорусію: «Потім такі речі, як хтось у нас на утриманні. Можна як завгодно ставитися до Білорусії, до білорусів, до керівництва Білорусії, але говорити, що вона перебуває у нас на утриманні, некоректно, Олександре Миколайовичу, недозволено це робити публічно. Це неповага до цілого народу та до цілої країни, яка у нас перебуває у складі Союзної держави. Це тонкий, тривалий процес, який потребує виняткової компетентності та терпіння, поваги до партнера. Інакше ми нічого не досягнемо. А добиватися ми можемо лише одного – взаєморозуміння та вибудовування таких відносин на взаємовигідній основі, які призвели б нас до підвищення нашої загальної конкурентоспроможності та вирішення проблем, які стоять перед нашими народами».
Тут слід зазначити, що Сокуров, перераховуючи території, що тяжким тягарем висять на Росії, не згадав ні Абхазію, ні Придністров'я, ні, що ще важливіше, «ДНР», «ЛНР» та анексований Крим. Адже витрати на кожну з них набагато більші, ніж на крихітну і майже покинуту жителями Південну Осетію.
Путін також спробував захистити від сокурівських нападок російську армію: «Щодо нашої армії, не турбуйтеся за нашу армію – з нею все гаразд, вона розвивається. І в такій складній організації, яка налічує майже мільйон людей, не може не бути проблем. Але якщо подивитися на нашу армію середини 90-х і сьогоднішню армію, достатньо почитати тільки характеристики нашої армії з боку тих, хто оголошує нас противником, щоб зрозуміти, який шлях розвитку пройшла наша армія, де вона зараз і на що нам розраховувати в найближче час».
Насправді скринька відкривається просто. У 1990-х роках у Росії ще зберігалася свобода слова, зокрема щодо російської армії. Тому суспільство було досить обізнане про реальний стан збройних сил. Починаючи з Другої чеченської війни, свобода слова щодо армійських проблем була різко обмежена, а з приходом на посаду голови військового відомства Сергія Шойгу вона взагалі майже повністю змінилася на піар-кампанію Міністерства оборони. Насправді жодних кардинальних поліпшень у російських збройних силах, якщо оцінювати ситуацію об'єктивно, за чверть століття, що минули з того часу, не відбулося, у тому числі щодо прийняття принципово нової бойової техніки. У чомусь, звичайно, російська армія стала кращою, а в чомусь, можливо, й гіршою. І дідівщина нікуди не поділася, і відносно низький рівень підготовки бойових частин. Путіну дуже хочеться видати бажане за дійсне. Хоча я, наприклад, зовсім не впевнений, що запропоноване Сокуровим запровадження офіцерських зборів суттєво покращить становище.
Сокуров явно не збирається претендувати на роль Навального, ім'я якого, до речі, він у своєму виступі так жодного разу не згадав. Але Кадиров у своєму телеграм-каналі вже назвав Сокурова "прозахідним правозахисником" та "продажною мордою" та закликав "компетентні органи" "дати словам нігіліста Сокурова правову оцінку за фактом антидержавного та екстремістського характеру". З таким же проханням пообіцяв звернутися до Слідчого комітету речник чеченського парламенту Магомед Даудов. І це при тому, що у квітні 2000 року Сокуров підписав листа на підтримку політики Путіна в Чечні. Сам Олександр Миколайович не відкинув можливості свого кримінального переслідування, але висловив сподівання, що президент цього не допустить. Думаю, що справді не допустить. Все ж таки режисер зі світовим ім'ям, буде великий міжнародний скандал. Ось і Дмитро Пєсков підтвердив, що режисера не заарештують: «Звичайно, ні! Про це й мови не може бути! Президент дуже добре до нього ставиться». І команди «мочити» Сокурова у прокремлівських ЗМІ поки що не було. А ось раптової смерті 70-річному Сокурову в майбутньому справді варто побоюватись. Незважаючи на добре ставлення, Путін зради не прощає. І якщо визнає, що Сокуров його зрадив, може вчинити з ним дуже погано. Дай Боже, щоб цього не сталося.
