Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Різанина в Бучі як новий фактор війни

Я можу сказати лише від себе особисто: вибачте мене, українці!
4 квітня, 2022 - 16:50
ФОТО РЕЙТЕР

В Україні у її протистоянні російській агресії трагічно повторюються події війни в Югославії на початку 90-х років. Свого часу різанина у Сребрениці та інші військові злочини сербської армії та її союзників змусили США та інші країни НАТО безпосередньо втрутитися у конфлікт, що призвело до встановлення безпольотної зони над Боснією та Герцеговиною та Дейтонських мирних угод. Україна вже має свою Сребреницю – це Буау та деякі інші невеликі містечка та селища під Києвом, звільнені від російської окупації. Сам я в Бучі ніколи не бував, але ця назва мені дуже добре знайома. Саме у Бучі родина мого улюбленого письменника киянина Михайла Булгакова до Першої світової війни знімала літню дачу. Для Михайла Афанасьєвича Буча назавжди залишилася символом світлого безпечного часу, спокійний плин якого був перерваний потрясіннями війни та революції. Тепер це містечко вже ніколи більше не сприйматиметься як таке навіть дослідниками творчості та фанатами Михайла Булгакова. Буча тепер назавжди стане трагічним символом російських військових злочинів, символом страждань та мужності українського народу.

Російська пропаганда вже діє за лекалами, відпрацьованими ще під час війни в Сирії. Тут хочу згадати іншого мого улюбленого російського письменника – Володимира Сорокіна. У своєму останньому на сьогодні романі «Доктор Гарін» він виводить на сцену клонів відомих політиків сучасності у вигляді буті (дуп). Так от, буті Путіна каже лише одну фразу: "Це не я!" І за цим принципом діють зараз російські пропагандисти та політики. Пішли чергові заяви, що всі кадри з Бучі та інших міст з трупами на вулицях – це постановка. Уже Росія, діючи на випередження, вимагає термінового скликання Ради Безпеки ООН для обговорення «провокації українських націоналістів у Бучі». У Кремлі розуміють, що в ООН рано чи пізно обговорюватимуть російські військові злочини в Україні і намагаються діяти на випередження.

Офіційний представник МЗС Росії Марія Захарова стверджує: «Сенс чергового злочину київського режиму – зрив мирних переговорів та ескалація насильства». Тут вона має рацію в одному – українській стороні зараз буде набагато важче вести мирні переговори з Москвою, а шанси на те, що договір про нейтральний статус України та гарантії безпеки Української держави, який так чи інакше доведеться виносити на всеукраїнський референдум, буде схвалено на такому референдумі, зменшуються до нуля, особливо якщо серед гарантів безпеки буде держава-агресор. Тим часом, заступник представника РФ в ООН Дмитро Полянський заявив, що Росія «виведе українських провокаторів, що забрехалися, і їхніх західних покровителів на чисту воду».

Думаю, що наступний крок російської пропаганди – це перехід від заяв про «постановку» російських звірств у Бучі до тверджень, що це українські «бойовики-націоналісти» самі вбили мирних жителів у Бучі та інших українських містах, вбили за те, що ті збиралися хлібом-сіллю зустріти російських визволителів, а потім бандерівці постаралися звалити свої злочини на російських військовослужбовців, які, як запевняють у Міністерстві оборони РФ, мирних жителів пальцем не торкаються. Кремлівські пропагандисти переконані: чим абсурдніша брехня, тим легше їй повірить обдурене телевізором російське населення і тим простіше її поширюватиме російська агентура на Заході, яка вимушено притихла після російського вторгнення в Україну.

Але навряд чи росіянам вдасться переконати скільки-небудь значну кількість людей в Україні та в усьому світі в тому, що «це не ми». Володимир Зеленський має рацію, коли заявляє: «Я запрошую пані Меркель і пана Саркозі відвідати Бучу й подивитися, до чого за 14 років довела політика поступок Росії. Побачити на власні очі закатованих українців та українок. Хочу, щоб мене зрозуміли правильно. Ми не звинувачуємо Захід. Ми не звинувачуємо нікого, окрім конкретних російських військових, які скоїли це проти наших людей. Окрім тих, хто віддавав їм накази. Але ми маємо право говорити про нерішучість". У зв'язку з військовими злочинами росіян, що стали очевидними, у Київщині зросли шанси на те, що п'ятий пакет санкцій Євросоюзу проти Росії буде більш руйнівним, ніж передбачалося. Тепер, зокрема, серйозно обговорюється можливість ембарго на російський газ і закриття для російських суден європейських портів, також зростають шанси на те, що США та їхні союзники по НАТО все ж таки наважаться закрити небо над Україною для російських літаків і ракет, але тут усе залежить від президента США Джо Байдена, а він, на жаль, не Білл Клінтон, не Джордж Буш-молодший і навіть не Дональд Трамп.

Що ж до самих російських військових злочинів у Бучі та інших українських містах та селах, то вони дуже нагадують такі самі злочини Червоної Армії у Німеччині та інших країнах Європи, а також у Маньчжурії та Північній Кореї у 1944-1945 роках. Ті самі вбивства мирних жителів, згвалтування, мародерство. Під час бойових дій німецьким військам на якийсь час вдалося звільнити місто Неммерсдорф у Східній Пруссії та місто Лаубан у Нижній Сілезії. Там теж документували численні злочини червоногвардійців, фотографуючи трупи по-звірячому зґвалтованих жінок і дівчат різного віку, від неповнолітніх до старих. Ті фотографії та розповіді вцілілих жителів активно використовувала геббельсівська пропаганда, але самі ці свідчення аж ніяк не були продуктом пропаганди, чи «постановкою», як кажуть сьогодні у Кремлі. Тоді радянське командування намагалося боротися з подібними ексцесами, хоча досить непослідовно, і навіть іноді розстрілювало вбивць, ґвалтівників та мародерів. Але переважна більшість злочинців все одно залишалися безкарними.

Зараз у розпорядженні російського командування поки що немає такого засобу підтримки дисципліни, як смертна кара. І, як здається, російські офіцери навіть не намагаються перешкоджати злочинам своїх підлеглих, а на мародерство дивляться як на законну винагороду. І нерідко злочини є узаконеними, як, наприклад, вбивства представників органів влади та членів їхніх сімей, а також усіх, кого підозрюють у підтримці української державності. Російські військові думали, що війна закінчиться за кілька тижнів, і навіть у страшному сні не могли уявити, що їм доведеться залишати захоплені ними українські міста. Тому й поводилися там відповідно, впевнені, що їм за вчинене нічого не буде і що, у разі чого, командування їх завжди відмаже. Російські солдати не надто дбали про те, щоб приховати сліди злочинів. Тим паче що ховати трупи у мерзлу землю не так просто. От і залишилися на вулицях Бучі мерці зі зв'язаними руками, яких ніяк не спишеш на випадкові жертви обстрілів та бомбардувань.

Радянські солдати й офіцери знаходили виправдання своїх злочинів у гаслі «Убий німця!», яке широко тиражувалося пропагандою. Сьогодні російські військовослужбовці виправдовують для себе вбивство мирних українських громадян закликами російських пропагандистів та політиків до «денацифікації» України. Ось один з останніх таких пасажів: «Денацифікація необхідна, коли значна частина народу — найімовірніше, його більшість — освоєна і втягнута нацистським режимом у свою політику. Тобто тоді, коли не працює гіпотеза "народ добрий - влада погана". Визнання цього факту — основа політики денацифікації, всіх її заходів, а сам факт і є її предметом... Нацисти, які взяли в руки зброю, повинні бути максимально знищені на полі бою. Не слід проводити суттєвих відмінностей між ЗСУ та так званими нацбатами, а також територіальною обороною, що приєдналася до цих двох видів військових формувань… Назва "Україна", напевне, не може бути збережена як титул ніякого повністю денацифікованого державного утворення на звільненій від нацистського режиму території». (https://ria.ru/20220403/ukraina-1781469605.html) Фактично тут міститься заклик до геноциду українського народу.

Я розумію, що не можу говорити ні від імені Російської держави, що розв'язала злочинну війну, ні від імені російського народу, який не зумів запобігти ні нинішній війні, ні фактичній реставрації в Росії тоталітаризму. Я можу сказати лише від себе особисто: пробачте мене, українці!

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
Газета: 
Рубрика: