Схоже, що відносини України і НАТО нарешті отримали новий імпульс. Саме такий висновок можна зробити за результатами першого візиту в нашу країну генсека НАТО Єнса Столтенберга. Особливість цього дводенного візиту ще полягала і в тому, що після відкриття навчань у Яворові у понеділок, вчора генсек НАТО вперше в історії відносин між Альянсом і Києвом узяв участь засіданні Ради національної безпеки і оборони. «Сьогодні засідання має історичний характер. Вперше у ньому бере участь великий друг України — генсек Організації Північноатлантичного договору», — заявив Президент Петро Порошенко, відкриваючи засідання.
Іншою віхою цього візиту стало підписання трьох документів. Дорожньої карти програми Партнерства зі стратегічних комунікацій, спільної декларації щодо посилення обороно-технічного співробітництва України з НАТО і угоди про статус представництва НАТО в Україні.
На підтвердження прогресу у стосунках сторін президент України заявив, що ще 18 місяців тому експерти НАТО не могли зайти в Міноборони, Генштаб, СБУ. За цей час пройдена величезна відстань у співпраці Україна — НАТО, — написав він у Twitter.
Але треба нагадати, що курс на вступ України до Північноатлантичного альянсу було закладено ще 23 травня 2003 року у рішенні РНБО «Про стратегію України щодо НАТО» за головування в РНБО Євгена Марчука. А через рік основні принципи і положення національної безпеки були прописані в Законі України «Про основи національної безпеки». Характерно, що за цей закон проголосувала фракція Партії регіонів, яку тоді очолював Віктор Янукович.
Газета «День» від самого початку заснування була послідовним прихильником і пропагандистом євроатлантичного курсу нашої країни. Олігархи, які володіли популярними телеканалами, зовсім не працювали над цією темою. Навпаки, залучаючи на телешоу одіозних політиків на кшталт Колесніченко, вони дискредитували ідею інтеграції України в НАТО.
З одного боку, відповідальність за зрив атлантичного курсу несуть як олігархи, так і Медведчук, який проводив в Україні пропутінську політику. А з другого боку, треба згадати історію про Бухарестський саміт 2008 року, коли німецький канцлер Ангела Меркель та тодішній президент Франції Ніколя Саркозі заблокували надання Україні та Грузії ПДЧ. І як результат у серпні того ж року Росія напала на Грузію і незаконно окупувала 20 відсотків території цієї країни. А торік Москва, очевидно, розуміючи, що НАТО не буде реагувати, як у випадку з Грузією, незаконно анексувала Крим і тепер продовжує агресію на сході України.
Учора Порошенко у своєму виступі на засіданні РНБО заявив, що проголошена попередньою владою України політика позаблокового статусу держави була злочинною щодо державних інтересів України. Це, справді, так, але чи відповідає інтересам України його заяви про те, що Україна не готова до членства і що референдум щодо членства України в НАТО він проведе після реформування країни.
Треба нагадати, що у 2008 році Києву відмовили у наданні ПДЧ якраз через брак політичної волі українського керівництва у слідуванні курсу євроатлантичної інтеграції і через невелику підтримку населенням членства в НАТО. І тому є дивною логіка президента у відкладанні проведення референдуму на потім, коли можна скористатися високою підтримкою населення членства в Альянсі і закріпити це як народне волевиявлення.
«ВАЖЛИВЕ ВІДНОВЛЕННЯ НАШИХ ВІДНОСИН»
«День» звернувся до екс-міністра закордонних справ України Володимира ОГРИЗКА з проханням прокоментувати результати візиту генсека НАТО в Україну.
— Цей візит є надзвичайно важливий для обох сторін: і для України, і для НАТО. Перш за все, це перший візит генсека Альянсу після того, як Україна нарешті змінила свій зовнішньополітичний вектор, відмовившись від абсолютно неадекватної доктрини позаблоковості і знову у програмових документах зафіксувала своє бажання бути членом НАТО, хоча й не дуже чітко.
Тому це — важливе відновлення наших відносин. Більше того, воно відбувається на тлі російської агресії, яка змусила НАТО в цілому і країн-членів Альянсу до дуже серйозного переосмислення своєї політики відносно Російської Федерації. Уже, мабуть, не знайдеться жодного відповідального політика в країнах НАТО, який би поставив під сумнів той факт, що Росія перетворюється в глобальну загрозу, на яку треба шукати певні відповіді.
У цьому плані роль України може бути справді надзвичайно важливою. Для нас це також початок переосмислення нашого майбутнього з НАТО. Я дещо розчарований акцентами, які були розставлені в деяких виступах у зв’язку з цим візитом. Мені здається, нам треба говорити не про неготовність до вступу до НАТО, а про наш намір і бажання максимально швидко пройти цей шлях. І в такому контексті говорити про інструменти, які б ми разом з НАТО могли використовувати для того, щоб цей шлях пройти ефективно і без проблем.
Власне на це націлена діяльність щойно створеної громадської організації, яка називається «Рух за Україну в НАТО». Я маю честь бути серед засновників цієї організації, яку очолив перший президент України Леонід Кравчук, до керівного складу якої входять відомі політики, зокрема такі як Євген Марчук, колишні депутати, міністри, дипломати, політологи, громадські активісти. Це те, що сьогодні потрібно, а саме — доносити до суспільства правду про НАТО і пояснювати, чому пряма безпосередня участь у НАТО є вигідною і для України, і для Альянсу. В цьому зв’язку ми маємо на меті провести зокрема і всеукраїнський референдум, не відкладаючи його на довгу перспективу.
Тому з двох боків можна констатувати про зацікавленість, про важливий політичний сигнал, який наданий і нам, і НАТО. А з практичної точки зору підписані документи теж є надзвичайно важливими. Зокрема, в контексті протидії російській пропагандистській війні. Ідея про створення «дорожньої карти» у сфері стратегічних комунікацій є надзвичайно важливою, бо це буде важливим елементом протидії російській інформаційній агресії.
У цілому, я вважаю, що йдеться про позитивний результат, який дає нам зараз шанс не тільки подумати, але й прийняти позитивне рішення відносно відновлення посольства України в НАТО, яке б керувалось окремим послом, а не послом за сумісництвом. Дуже позитивним є те, що підвищено статус представництва НАТО в Україні. Відтак я вважав би це хорошим сигналом, який ми повинні використовувати для того, щоб максимально швидко підтягнути Україну до НАТО.
— Ви звернули увагу на деякі акценти, які пролунали у виступах президента, зокрема щодо референдуму. Чому, на вашу думку, наші політики не згадують, як приймали до НАТО Туреччину і Грецію у 1952 році, і не акцентують увагу на необхідності якомога швидшого приєднання України до Альянсу?
— Думаю, що наші керівники з якихось незрозумілих причин не хочуть ставити питання саме в площину практичної підготовки для вступу. Можливо, це той самий синдром: «А що скаже княгиня Марія Олексіївна?». Але від нього треба нарешті відмовлятись. Немало прикладів країн, які мали проблеми при підготовці та при вступі, або які мають проблеми і після вступу. Тому я б не шукав пояснень, чому ми не можемо, а шукав аргументів, чому ми повинні це зробити. І тоді зовсім по іншому ми б вибудовували комунікації із суспільством, і не тільки з українським, але з нашими партнерами за кордоном. Бо якщо ми чітко і ясно формулюємо свою мету, чітко і ясно скажемо про своє бажання, і чітко і ясно підтверджуємо це волею народу, то, переконую вас, дуже мало у тому числі на Заході знайдеться тих, хто буде опонувати думці більшості українців.
— Під час перебування в Україні Столтенберг неодноразово закликав Росію вивести війська зі Сходу України і виконати Мінські домовленості. Що насправді має зробити НАТО, щоб росіяни почули, і найголовніше виконали умови, передбачені названими вище домовленостями?
— Закликами на Росію впливати абсолютно безперспективно, ніякі заклики вона не чує і не сприймає. Вона сприймає факти. І ці факти НАТО повинно створювати, перш за все, посиленням своєї присутності на східному фланзі, підвищенням боєздатності країн-членів НАТО, а також практичною військовою допомогою Україні. Потужна і боєздатна українська армія є надзвичайно важливим стимулом, щоб Путін почав поступово відступати. Тому саме ці факти можуть допомогти Україні оборонятися, а НАТО продемонструвати, що це потужний блок, який здатний до формування подій, а не тільки на реакцію на те, що робить Російська Федерація.
