«Ми з чоловіком голосували по-різному», — щиро зізналися мої лондонські сусіди, розповідаючи про минулорічний референдум. Чоловік, маленька фірма якого продає спортивні додатки для смартфонів клієнтам переважно у США, давно визначився, що він за Брекзит, але дружина ще в останню ніч перед референдумом шукала в інтернеті переконливих аргументів, щоб визначитися. На другий день 23 червня вона проголосувала за те, щоб залишатися у Євросоюзі.
Чи жалкували вони згодом про те, в якому квадратику бюлетеня ставили хрестик? Цілком можливо, і докори сумління більше загрожують чоловікові.
Дослідницька група The British Election Study, опитавши британців одразу ж наступного місяця після референдуму виявила, що з тих, хто голосував за збереження членства в ЄС, передумали лише 1%, а ще 1% були непевні. Але з тих, хто віддав голос за Брекзит, шкодували 6%, і ще 4% почали вагатися.
Попри те, що падіння курсу фунта й стрибок інфляції змусили деяких прихильників Брекзиту засумніватися, рішення про вихід з ЄС почало жити своїм окремим життям.
Шкодування не можуть бути основою політики уряду, бо привабити виборців ваганням неможливо.
Кабінет Терези Мей також не має права навіть натякати про вагання, бо впевненість бізнесу та споживачів у завтрашньому дні — один із найпотужніших рушіїв економіки.
Зміна британського курсу на Брекзит зараз неможлива, бо обидві ключові парламентські партії: урядова — Консервативна та опозиційна — Лейбористська офіційно заявили, що виконують волю референдуму про припинення членства Британії у Євросоюзі.
Саме чіткості курсу й впевненості у перспективах країни шляхом зміцнення урядової фракції у парламенті прагнула Тереза Мей, запропонувавши позачергові вибори 8 червня.
Навіть одна з ключових «єврофільських» британських партій, Ліберально-демократична, наполягає, що Британії краще у ЄС, але вже в наступному параграфі програмного документу проголошує, що «поважає результати референдуму, проведеного у червні 2016 року».
ЕКОНОМІКА І ТОРГІВЛЯ
Упродовж наступних двох років, відведених на переговори Лондона з Брюсселем, головним питанням будуть умови взаємин Великобританії з Євросоюзом після офіційного припинення членства.
Чимало британців, які вважали, що навіть вийшовши з ЄС, країна збереже відносини з Європою за зразком Норвегії або Швейцарії, з сумом визнають, що це може виявитися недосяжним.
Швейцарці та норвежці, навіть без членства їхніх країн у ЄС, користуються вільним доступом до європейського спільного ринку. Упродовж десятиліть вибудували систему договорів з Брюсселем, за якої роблять фінансові внески в ЄС і підкоряються законам та регуляціям, не беручи участі в розробці та схваленні законів і рішень у Брюсселі.
Амбіції «брекзитерів» інші, тому, не погоджуючись на умови Брюсселя у галузі свободи пересування громадян усіх членів ЄС та на дію європейських законів, Лондон може втратити статус і вигоди члена спільного ринку та митного союзу.
Такі втрати й розриви і будуть тим, що в Лондоні охрестили «жорстким Брекзитом».
Найгучніше проти такої перспективи виступають великі транснаціональні компанії на зразок автомобілебудівних фірм, заводи яких не можуть працювати без вільного руху деталей та готових виробів між Британією та ринками на континенті.
Оскільки автоіндустрія забезпечує робочими місцями сотні тисяч британців, а заводи компаній «Ніссан», «Форд», «Тойота» тощо гарантують життя цілих міст, то британський уряд не має іншого вибору, окрім як уважно прислухатися до їхніх побажань і робити усе можливе, щоб конвеєри не сповільнювалися.
Гучно лунає також голос Лондона, який забезпечує майже третину податкових надходжень до скарбниці Об’єднаного Королівства.
Фінансовий центр столиці — Сіті — побоюється втрати статусу центру операцій з валютами, цінними паперами та фінансовими послугами.
Відчайдухи заявляють, що Британія у разі незговірливості Брюсселя буде просто торгувати з Європою, як і з рештою світу, на умовах членства у Світовій організації торгівлі.
Але знавці справи кажуть, що ставити знак рівності між участю у спільному ринку й умовами СОТ, це те ж саме, що ототожнювати купання у розкішному басейні та моржування в ополонці.
Мало хто такого захоче, а для багатьох моржування може бути буквально загрозою для життя.
МІГРАЦІЯ
Хоча Британія не підписала Шенгенську угоду, і навіть будучи членом ЄС зберігала свій контроль на кордонах, саме гасла зміцнення кордонів і зменшення імміграції були ключовими для «брекзитерів».
Громадяни ЄС втратять право вільно працевлаштовуватися у Великобританії на рівних умовах із британськими громадянами, а головне — користуватися повним доступом до соціальної допомоги й медичного обслуговування.
За останнє десятиріччя згаданими правами вирішилися скористатися сотні тисяч поляків, а згодом литовців, румунів та болгарів, і деякі райони британської столиці та окремі цілі містечка країни на очах теперішнього покоління британців змінилися до невпізнання.
Тоді як висловлювати обурення про наплив іммігрантів з африканських чи азійських країн може бути потрактоване й критиковане як расизм, то з критикою «східноєвропейців» британські таблоїди не стримувалися майже ніколи.
Непізнавані зміни в Британії під тиском масової імміграції — як з Європи, так із інших частин світу стали чи не ключовим емоційним чинником для тих британців, які на референдумі вирішили скористатися можливістю показати своє відчайдушне бажання відгородитися.
Іронія у тому, що припинення членства в ЄС не стосуватиметься багатомільйонної хвилі іммігрантів з-поза Європи.
Більше того, Брекзит не обов’язково вирішить питання імміграції з Європи так, як про це мріють британські ізоляціоністи.
ШОТЛАНДСЬКЕ Й ІРЛАНДСЬКЕ ПИТАННЯ
Противники Брекзиту давно застерігали, що вихід із ЄС загрожує цілісності Об’єднаного Королівства.
І мова не лише про Шотландію, де більшість мешканців голосували за те, щоб залишатися у ЄС і тепер серйозно думають про повторний референдум щодо незалежності.
Потужна на півночі Шотландська національна партія, яка має більшість у парламенті, в Единбурзі вже оголосила плани провести таке голосування, ймовірно, 2019 року.
Набагато драматичнішими наслідками Брекзит загрожує стану справ у Північній Ірландії.
Одна з головних причин успіху мирного процесу, який поклав край кривавому конфлікту в Ольстері, полягала у тому, що членство обох країн: Британії та Ірландської Республіки гарантувало фактичну відсутність кордону між ірландською північчю та півднем.
Рідний острів ірландців у ХХІ столітті ставав щораз ціліснішим, попри очевидний політичний поділ і різні валюти (Ірландська республіка запровадила євро).
Загроза поновлення кордону з митним контролем і перепускними пунктами виглядає як крок назад у жорстоке минуле.
В Північній Ірландії є сили, які такими побоюваннями можуть скористатися.
УКРАЇНА НЕ МОЖЕ ПОМІНЯТИСЯ МІСЦЯМИ З БРИТАНІЄЮ
«Якщо британці добре знають, що за межами ЄС краще, ніж у складі організації, то чи рекомендували би вони українцям також не надриватися у намаганнях вступити до Євросоюзу?», — таке моє запитання, попри свою очевидність, виявилося несподіваним для британського депутата сера Джеральда Говарда.
Йому довелося взяти паузу, після якої він зауважив, що «кожна країна має свої інтереси, й Україні треба враховувати власні», зокрема, коли йдеться про зовнішні економічні й політичні пріоритети.
Великобританія була (і буде ще принаймні два роки) одним із найбільших донорів Європейського Союзу.
Україна ж, якби набула членства у ЄС, то одразу ж стала б найбільшим отримувачем допомоги від Євросоюзу.
Британці, напевно, хотіли б від ЄС те, що зараз має Україна — Угоду про вільну торгівлю, але набагато ширшу і без експортних квот, якими, все ж, обмежені деякі українські галузі.
У цьому Британії мало б допомогти те, що її стандарти й регуляції вже зараз повністю гармонізовані з європейськими, і йдеться не про відкриття ринків, а про збереження статусу, випрацьованого за багато десятиріч.
Британці точно не можуть собі навіть у страшному сні уявити, що до них будуть запроваджені якісь візи для подорожей у Європі, і тому це питання навіть не порушувалося у політичних дискусіях.
ФОТО REUTERS
P.S. На мітингу у Лондоні цієї весни наприкінці однієї з великих демонстрацій проти Брекзиту я став свідком, як два скептично налаштованих лондонці, які випадково були поруч з демонстрацією, не надто приглушуючи голос, критикували активістів.
«Які ж вони дезорганізовані! Навіть мітинг вчасно не змогли розпочати», — закинув один.
«Так, так, — погодився інший. — І оце вони тут викрикують, що ми, мовляв покидаємо Європу! Ми не покидаємо Європу! Ми лише йдемо з Євросоюзу!».
Можливо, підсвідомо було повторене гасло, на якому не раз наголошує прем’єр-міністр Тереза Мей — ми нікуди з Європи не йдемо!
Але колишній керівник країни Джон Мейджор застерігає британців, що надто багато з них, можливо, поспішно повірили деяким обіцянкам теперішньої політичної еліти.
«Рожеві надії» на безтурботне життя, яке настане після Брекзиту, — каже Мейджор, — це просто обман!».
