Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Що Трамп прийдешній нам готує...

Якщо ми подивимося на список названих новообраним президентом кандидатів до блоку нової американської адміністрації, що відповідає за зовнішню політику та безпеку, картина постає досить суперечлива
16 грудня, 2016 - 12:08
ФОТО REUTERS
РЕКС ТІЛЛЕРСОН
ДЖЕЙМС МЕТТІС
РІК ПЕРРІ
МАЙК ПОМПЕО
МАЙКЛ ФЛІНН

Давайте проаналізуємо вже відомі на сьогодні персоналії за порядком їхньої появи на сцені. Відставний генерал-лейтенант Майкл Флінн, висунутий Трампом на посаду радника з національної безпеки, вважається одночасно і проросійським, і антиросійським політиком, оскільки, з одного боку, виступав експертом на Russia Today, а з іншого — у своїй книжці «Поле бою. Як перемогти в глобальній війні проти радикального ісламу та його союзників», яка  вийшла друком  2016 року, вважає Москву складовою частиною світового ворожого альянсу проти США і характеризує російського президента як ненадійного партнера в боротьбі проти «Ісламської держави».

Міністром оборони Трамп висунув Джеймса Меттіса, відставного генерала Корпусу морської піхоти, який очолював Центральне командування США в 2010—2013 роках, Об’єднане командування збройних сил США в 2007—2010 роках і одночасно був головнокомандувачем Об’єднаних збройних сил НАТО з трансформації в 2007—2009 роках, якраз у період російської агресії проти Грузії. Не дивно, що стосовно Росії Меттіс — відвертий «яструб». Він не сумнівається, що Володимир Путін збирається «розвалити НАТО» і проводить в Сирії, Прибалтиці й Україні експансіоністську політику. Меттіс вважає, що доброзичливе ставлення Трампа до путінської Росії викликане виключно його необізнаністю, і збирається відкрити обраному президентові очі. Російську агресію проти України в Криму і на Донбасі Меттіс вважає набагато тяжчим і серйознішим діянням, ніж, на його думку, її трактують нинішня американська адміністрація та Євросоюз.

Наступний імовірний майбутній член адміністрації, названий Трампом, — це Майк Помпео, колишній конгресмен від штату Техас у 2011—2016 роках. Щодо Росії він також тримає досить жорстку позицію, у тому числі у зв’язку з її роллю у справі Едварда Сноудена. 2014 року після анексії Криму Помпео закликав адміністрацію США сильніше тиснути на Москву на економічному фронті і тоді ж назвав Путіна відповідальним за кризу в Україні, яка має на меті підпорядкувати Росії цю країну. Обаму ж Помпео різко критикував за ослаблення американських збройних сил. Новий директор ЦРУ також пропонував перекинути військові сили НАТО ближче до України, щоб продемонструвати підтримку українському уряду в протистоянні з Москвою. Він говорив, що Росія може застосувати кримський сценарій також у Молдові та Білорусі. Серед уже оголошених членів майбутньої американської адміністрації Помпео справедливо вважається найбільшим русофобом.

Найважливішим і найнесподіванішим призначенням Трампа в зовнішньополітичному блоці стало висунення на посаду державного секретаря США генерального виконавчого директора ExxonMobil Рекса Тіллерсона. На відміну від Помпео, у нього, навпаки, стійка репутація русофіла. У послужному списку Тіллерсона ціла низка успішних проектів у Росії. Він багато разів зустрічався з Путіним, нагороджений російським орденом дружби і вважається особистим другом глави «Роснефти». Тіллерсон відкрито говорить про необхідність скасування економічних санкцій проти Росії, введених через Крим і Донбас. Адже через них компанії Тіллерсона довелося заморозити 9 проектів із російською участю.

Проте на шляху затвердження кандидатури Тіллерсона можуть виникнути серйозні перешкоди. І вони пов’язані не лише із сильними антиросійськими настроями, що переважають у Конгресі США, причому на двопартійній основі. Тут треба враховувати й очевидний конфлікт інтересів. Звісно, в разі призначення держсекретарем Тіллерсон уже не буде генеральним виконавчим директором ExxonMobil. Але зв’язки з корпорацією нікуди не подінуться. І у сенаторів можуть виникнути побоювання, що Тіллерсон вестиме справи за принципом: що добре для ExxonMobil, те добре для Америки.

Ще один мінус Тіллерсона — відсутність досвіду державної служби і, зокрема, дипломатичного досвіду. Тому, згідно з повідомленням деяких американських ЗМІ, опрацьовується схема, відповідно до якої заступником Тіллерсона буде призначений досвідчений дипломат Джон Болтон, який і керуватиме повсякденною діяльністю Державного департаменту, в тому числі кадровими питаннями, тоді як держсекретар вестиме лише ключові перемовини з окремими найбільш значимими іноземними лідерами. Але Болтон у ставленні до Росії — відомий «яструб». І якщо така схема насправді буде реалізована, то ефективна робота Держдепартаменту буде фактично паралізована, якщо держсекретар дотримуватиметься проросійської політики, а його заступник — антиросійської. Тут одне з двох: або Трамп відмовиться від ідеї нового «перезавантаження» з Росією, чого б, ймовірно, дуже хотів Тіллерсон, або Джон Болтон не буде призначений заступником нового держсекретаря. Якщо ж призначення Болтона все ж відбудеться, то це буде певним сигналом того, що стосовно Росії Трамп дотримуватиметься жорсткішої лінії.

І останнє на сьогодні призначення в силовому та зовнішньополітичному блоці. Колишній губернатор Техасу Рік Перрі, висунутий Трампом на посаду міністра енергетики, рішуче відхиляє теорію про глобальне потепління клімату внаслідок викидів у атмосферу парникових газів. А міністерство енергетики не лише відповідає за американську термоядерну зброю, але також є основним агентом виконання нової угоди про боротьбу з потеплінням клімату, що прийшла на зміну Кіотському протоколу. А без американської участі нова угода фактично втрачає сенс. Тіллерсон, до речі, теж не підтримує боротьбу з парниковим ефектом. І це, можливо, було одним із важливих підстав обрати на посаду держсекретаря саме Тіллерсона.

Сам Трамп, як і ті, хто рекомендував йому цю кандидатуру, а це — екс-глава ЦРУ Роберт Гейтс і екс-держсекретар Кондолліза Райс, усіляко наголошують, що головне тут — уміння Тіллерсона вести бізнес у різних частинах світу, а не його тісні зв’язки з Росією й особисто Путіним. Незалежно від того, чи вивірена нинішня теорія глобального потепління, чи ні, міжнародні угоди, що приймаються для боротьби з глобальним потеплінням, направлені, передусім, на глобальний перерозподіл фінансових коштів на користь країн, що розвиваються, щоб надати їм допомогу в розвитку. А ось із цим Трамп рішуче боротиметься. І в контексті цієї боротьби для нього більш важливими будуть стосунки з Китаєм, аніж із Росією.

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
Газета: 
Рубрика: