Словаччина завжди була однією із найближчих нам країн. І не лише в географічному контексті — куди більше і глибше нас єднають сторінки спільної історії та боротьби за незалежність, близькість мов, схожість культурних і духовних традицій, досвід економічної співпраці і взаємодопомоги. Із самого початку російської військової інтервенції в Україну 2014 року та розгортання енергетичного шантажу саме Словаччина допомогла нам зупинити монополію «Газпрому» і забезпечити безперебійне постачання газу.
Початок широкомасштабної війни російських окупантів проти України став тим потужним рентгеном, який непохибно засвідчив, хто є нам справжнім другом, хто відвертим ворогом, а хто звичайнісіньким попутником. Словацька Республіка, зусиллями її президента Зузани Чапутової, прем’єра Едуарда Ґеґера, урядових структур, громадянського суспільства і сотень тисяч жителів країни, у найважчі перші дні війни надали Україні неоціненну військову, економічну та гуманітарну допомогу, прихистили сотні тисяч українських біженців, за що українці будуть вдячні їм упродовж життя не одного покоління. Багато аспектів цієї роботи координувало Посольство Словацької Республіки в Україні, яке після першого тижня війни тимчасово переїхало із Києва до Ужгорода. Про «воєнну сторінку» історії діяльності словацьких дипломатів в Україні розповів нам Надзвичайний і Повноважний Посол Словацької Республіки в Україні Марек ШАФІН.
ПРО ВИМУШЕНУ ЕВАКУАЦІЮ
— Пане Посол, як відомо, розвідки НАТО завчасно попереджали про конкретні терміни початку російського вторгнення в Україну і багато дипломатичних установ ще до розгортання бойових дій залишили Київ. Якою інформацією послуговувалися ви і як ухвалювалося рішення виїздити із Києва?
— Тривалий час ми уважно пильнували за ситуацією, яка складалася в перебігу підготовки вторгнення російської армії в Україну. Оперативну інформацію черпали із різних джерел — словацьких, українських, натівських — і, реально оцінюючи обстановку, яка з початком війни щодня ускладнювалася, вирішили евакуювати наше посольство. Ставилося завдання врятувати стільки людей, скільки буде можливо. Ми організували два евакуаційних конвої. Перший конвой десятьма автівками вивіз 25 лютого до Словаччини дипломатів та 12 осіб різних національностей — усіх, хто прийшов до нашого Посольства і попросив порятунку. Другий конвой 12 автівками, крім власне останніх словацьких дипломатів, вивіз 2 березня 26 осіб — словаків, українців, німців, британців, японців, французів, афганців.
— Яким маршрутом ви добиралися до Ужгорода? Як тривав переїзд?
— Оскільки їхати звичним маршрутом до українсько-словацького кордону через Житомир та Львів уже було небезпечно, ми добиралися із Києва до Братислави через Молдову, Румунію та Угорщину. Шлях тривав майже три доби — я встановив особистий рекорд перебування за кермом, який склав 60 годин протягом трьох днів… Із Братислави наші дипломати поїхали до Генерального консульства Словаччини в Ужгороді, де ми відкрили тимчасову канцелярію Посольства.
— Як облаштувалися в Ужгороді? Чи сприяла місцева влада організувати повноцінну роботу?
— Наше Генконсульство в Ужгороді дуже комфортне для роботи, тому особливо облаштовуватися не було потреби. Стосовно сприяння — в цьому разі нам потрібна була лише згода місцевої адміністрації на розміщення.
ПРО ДОПОМОГУ ТА ПРИХИСТОК
— Які питання нині в пріоритеті роботи Посольства?
— Для нас сьогодні головною є різнопланова робота щодо надання всебічної допомоги Україні, яку вона кожного конкретного дня найбільше потребує в усіх сферах.
— Попрошу вас детальніше розповісти про гуманітарну допомогу, яка надходить в Україну. Чим найперше допомагає Словаччина, до яких регіонів її надсилають?
— Для надання гуманітарної допомоги жителям України у словацькому місті-побратимі Ужгорода Кошицях був організований спеціальний хаб, де зосереджена вся зібрана в Словаччині допомога — її завантажують у залізничні вагони та автомобільні каміони й відправляють на вказані нам адреси в Україні. Крім цього, ми надали адресну допомогу окремим громадам, зокрема в Гостомель, Пущу-Водицю, біженцям у закарпатському Перечині та інших українських містах.
Від початку війни Словаччина прийняла в себе понад 400 тисяч українських біженців, яких розмістили в готелях та інших належно облаштованих для зручного проживання будівлях, організували безоплатне повноцінне харчування. Більша частина українських біженців провела в Словаччині кілька днів і поїхала далі в Європу, а інші залишилися тимчасово проживати у нас.
— Серед тих українців, котрі знайшли прихисток у Словаччині, є багато людей працездатного віку і потрібних для словацької економіки професій. Чи володієте інформацією про їхнє тимчасове працевлаштування?
— Якщо переміщена у зв’язку з війною особа зареєструється в державних органах Словаччини й отримає відповідний документ, то вона має право працевлаштуватися й отримувати всі соціальні преференції нарівні з громадянами Словаччини, навіть попри те, що до цього не мала стосунку до економіки нашої країни. У мене немає статистики щодо працевлаштування переміщених українців у Словаччині, але впевнений, що значний відсоток із них після перших тижнів шоку, спричиненого війною та вимушеною еміграцією, поступово почали звикати до реалій нового життя, яке передбачає також професійну самореалізацію.
Надзвичайний і Повноважний Посол Словацької Республіки в Україні Марек Шафін та Перший секретар Посольства Матуш Корба з активістами ГО "Центр військово-історичних досліджень "Memento bellum" (м.Ужгород) під час відвідин Закарпатського краєзнавчого музею ім. Т.Легоцького
ПРО РЕЗУЛЬТАТИ ВІЙНИ
— Однією із особливостей нинішньої війни є геноцид російськими окупантами стосовно цивільного населення України. Як ви оцінюєте масштаби катувань мирного населення та можливість створення Міжнародного трибуналу по засудженню дій російських військових злочинців в Україні?
— Міжнародна спільнота уже працює в цьому напрямку. На запрошення Генеральної прокуратури України фахівці із Франції в містечку Буча біля Києва розпочали збір та узагальнення фактів убивств мирного населення. Безумовно, що до цієї групи приєднаються фахівці-криміналісти із інших країн, в тому числі й із Словаччини.
— Реально ця війна почалася не вчора і закінчиться не завтра. Якими ви бачите геополітичні наслідки цієї війни для Європи і коли вона може закінчитися?
— Найпершим і вже зримим результатом цієї війни є факт того, що світове співтовариство має неухильно дотримуватися принципів міжнародного права, інакше війна стає реальною загрозою. Десятиліття миру в Європі дещо розслабили нас, і тому мало хто всерйоз вважав, що жорстока і масштабна війна, із застосуванням практично всіх видів озброєнь, є можливою.
З початком війни країни НАТО засвідчили свою єдність у ставленні до неї. Наша країна практично від першого дня війни пройнялася болем і тривогою за долю нашого сусіда і надає Україні всебічну допомогу в усіх сферах. І так будемо робити доти, доки цього потребуватиме Україна.
— Попри важкі кровопролитні бої, які тривають сьогодні й триватимуть найближчими днями й тижнями, в Україні уже готуються до відбудови зруйнованих міст та сіл, промислових і переробних аграрних підприємств. У яких галузях Словаччина може якнайкраще реалізувати свій потенціал?
— Ви добре знаєте, що найпрестижнішим житлом в Ужгороді є квартали роботи чехословацьких будівельників як 1920 — 1930-х років, так і власне словацьких наприкінці ХХ століття. Переконаний: словацькі будівельні компанії візьмуть найактивнішу участь у розбудові сучасного комфортного життя для повоєнної України в усіх містах як на сході, так і на заході України. Минулоріч словацькі фахівці розпочали реалізацію проєкту вартістю в 1,5 млрд дол. із розвитку переробного металокомбінату та об’єктів соціальної сфери в місті Дніпрорудне Запорізької області до 2055 року. Натомість ми зацікавлені в розширенні співпраці з українськими високотехнологічними компаніями, зокрема харківськими, і готові до заснування їхніх філій у нашій країні. В різних галузях економіки Словаччина може і буде тісно співпрацювати з відродженою Україною. Переконаний, що на наші країни, наші народи, які впродовж усієї своєї багатовікової історії ніколи не ворогували між собою, чекає мирна, багатогранна творча співпраця заради спільної безпеки, добробуту, добросусідства і процвітання.
