Днями в Києві побував депутат Сейму Латвії Вейко Сполітіс, який 2014 року як спостерігач був на виборах Президента України в Одесі і зустрічався з людьми на Хрещатику, коли там ще були намети. Оскільки розмова з латиським депутатом відбулася 29 березня, а саме цього дня 12 років тому Латвія стала членом НАТО, то питання виникло саме собою: «Наскільки важливою була ця подія для вашої країни?»
«МИ ВЗЯЛИ СОБІ ЗА МЕТУ: ДО 2018 РОКУ ВИДІЛЯТИ НА ОБОРОНУ 2% ВВП»
— Для нашої країни дуже важливо було вступити в НАТО. Хоча 1995 року ми мали угоду про Асоціацію з ЄС, але в суспільстві побутувала думка — найголовніше досягти безпеки. А це може забезпечити лише НАТО, і тому найбільшою метою для нас стало приєднання до Альянсу. До того ж у нас була дещо інша ситуація в порівнянні з Естонією ТА Литвою, оскільки 1991 року, коли ми відновили свою незалежність, етнічні латиші складали 56% населення. Реформи, пов’язані зі вступом у НАТО, дуже допомогли нашій країні. І ми взяли собі за мету: до 2018 року виділяти на оборону 2% ВВП, а також продовжувати реформи, які сприятимуть зміцненню оборони.
— Ми знаємо, що ваша країна будує паркан з Росією. Як це сприймається у суспільстві?
— Це дуже хороше запитання. У латиських соцмережах пишуть про це, що паркан заввишки 2,5 метра і з дротом зверху не стане перешкодою для танка. Наші прикордонники на це відповіли таким чином: ця стіна не є гарантією безпеки від гіпотетичного російського нападу, а потрібна для того, щоб показати, де знаходиться кордон і звідки йде головний напрямок нелегальних перевезень людей. Ми не могли раніше побудувати цю стіну, тому що лише торік була підписана угода про кордон між Латвією і РФ, і після цього ми завершили демаркацію на землі. І зараз ми побудували перші три кілометри, до кінця року має бути побудовано 30 км, а до кінця 2017 року — 90 км.
«У ВІЙНАХ ПЕРЕМАГАЄ НЕ ЗБРОЯ, А НАРОД»
— Чи достатньо робить НАТО для безпеки вашої країни та Балтики загалом, щоб стримувати Росію від нападу?
— Я вважаю, що у війнах перемагає не зброя, а народ, який хоче відстоювати свою свободу і звичаї. Думаю, НАТО проспало війну Росії проти Грузії. Україні дуже дорого обходиться російська агресія. І це, нарешті, вплинуло на Альянс, який став дбати про свій бізнес, про колективну безпеку і захист членів Альянсу. Ще 2004 року ми прийняли рішення не витрачати кошти на власні ВПС. І тепер патрулювання повітряного простору балтійських країн забезпечують ВПС НАТО. Проте залишається загроза з боку російський ракетних комплексів «Іскандер», які розташовані в Калінінграді та Криму, а також у Сирії. НАТО усвідомлює цю проблему і працює над цим. Але незалежно від усього цього ми повинні перейматися тим, щоб більшість латвійського суспільства хотіли боротися проти потенційної агресії зі сходу.
«МИ МУСИМО ДАТИ ЗРОЗУМІТИ ПУТІНУ, ЩО НЕ МОЖЕ БУТИ ПОВЕРНЕННЯ ДО КОЛИШНЬОЇ ПОЛІТИКИ»
— Коли вводилися санкції проти РФ, спочатку через анексію Криму, а потім через російську агресію на сході України, то передбачалося, що це змусить Путіна змінити ставлення до України. А ви як вважаєте, чи вплинуть санкції на поведінку російського лідера?
— Санкції не змінять Путіна, але можуть вплинути на сім’ї його близького кола, росіян-бізнесменів. І як бачимо, вони впливають, але ми не знаємо, коли буде їх результат. Окрім санкцій, на російську економіку впливають ціни на нафту та всесвітнє дотримання верховенства права. Якщо Росія поводиться як ізгой, то вона сама собі стріляє в ногу. Санкції повинні продовжуватися, тому що вони символічні та направлені проти корумпованих чиновників. Питання до російського суспільства: скільки вони чекатимуть, щоб щось змінилося в Росії? Ми повинні дати зрозуміти Путіну, що не може бути повернення до колишньої політики.
«ЛЮДИ ВТОМЛЮЮТЬСЯ ВІД РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ»
— Російська пропаганда дуже сильна, і навіть з’явився термін «перетворення інформації на зброю». Як вирішують у вашій країні цю проблему?
— Справді, це дуже гостра проблема з населенням, яке не розмовляє латиською мовою. Ми бачимо продовження навичок, які існували в Радянському Союзі. Називай організацію КДБ або ФСБ — немає різниці, там використовуються ті самі навички і працюють ті ж самі товариші. Звісно, проблема з пропагандою існує, і моя відповідь, як боротися з нею — вільна преса.
Я вважаю, що найголовніше — виділяти більше грошей на суспільне телебачення, створювати телеканали з російським мовленням. З іншого боку, люди втомлюються від пропаганди, яка робить їх знервованими. Я бачу, що зараз, як за радянських часів, люди втомлюються від російської пропаганди і можуть зрозуміти, що є що.
«РЕФЕРЕНДУМ — ЦЕ ПРЕМІЯ ДЛЯ ДЕМАГОГІВ»
— Що ви думаєте про референдум у Нідерландах щодо угоди про асоціацію між Україною і ЄС?
— Дехто вважає, що референдум — це волевиявлення народу. Я демократ за вдачею, але не вважаю, що референдум — найкращий спосіб волевиявлення. Я все-таки прихильник представницької демократії. Німецькою мовою є вислів, який з’явився в 1930-ті роки. У перекладі він звучить так: «Референдум — це премія для демагогів». За допомогою референдуму Гітлер прийшов до влади, приєднав Австрію.
А якщо говорити про референдум у Криму, який було проведено за участі окупаційної армії, то це взагалі беззаконня. У нас у Латвії за останні 25 років відбулось багато референдумів. Люди на референдумі інколи навіть не читають питання, а взагалі відчувають, що на цьому плебісциті вони повинні судити уряд. Тому референдум — не найкращий спосіб ухвалення рішень.
Що стосується голландського референдуму, то я допускаю, що там не буде кворуму або люди схвалять цю угоду. Думаю, голландці, на відміну від греків або й італійців чи французів, які так далеко живуть від Росії і не постраждали від авіакатастрофи МН-17 на Донбасі, можуть розрізняти чорне від білого і погане від хорошого.
«УКРАЇНЦІ МАЮТЬ ОПАМ’ЯТАТИСЬ І СИЛЬНІШЕ ВПЛИВАТИ НА ВЕРХИ»
— Який досвід вашої країни може знадобитись у реформуванні України?
— Вам треба дослухатися до порад партнерів, але робити по-своєму і щоб це було на благо України. Дивлячись і порівнюючи те, що ми пройшли, і те, що зараз відбувається в Україні після Майдану 2014 року, я зрозумів, що існує багато спільного в наших суспільствах. Люди хочуть змін одразу. І після тих подій на Майдані, звісно, люди думають: ми скинули корумпованого Януковича — й одразу стане краще. Я пам’ятаю як сьогодні 1989 рік, балтійський ланцюг: майже 2 млн литовців, латишів, естонців зімкнули руки, щоб нагадати, що 23 серпня 1939 року Сталін і Гітлер поділили Європу. І нашими ЗМІ було розтиражовано гасло: «Хоч у постолах, але у вільній Латвії». Люди сказали: «Ми готові». А безліч економістів із нашої діаспори, з Канади говорили: «Буде важко». Звісно, у патріотично налаштованих людей не було жодних сумнівів. Але безліч людей втратили свою роботу через те, що у них була радянська освіта. Я бачу, те ж саме відбувається тут.
Я лише сказав би, що українці повинні опам’ятатись і сильніше впливати на верхи, створювати громадянські партії. Якщо цього не буде, тоді все повторюватиметься. Людина думає: «Що я можу зробити: вони всі корумповані». А хто ж за вас робитиме цю роботу? Адже в демократії побудовано так: не подобається — берись і роби сам. Отже, це єдина порада.
«У НАС НЕ БУЛО ПОТРЕБИ ЗАПРОШУВАТИ ІНОЗЕМЦІВ»
— Чи були у вас були випадки призначення на міністерські посади іноземців?
— Одразу на початку 1990-х років через «Народний фронт» ми прийняли багато людей із нашої діаспори в Канаді й США. І в перші два скликання в парламенті майже третину становили вихідці з Канади, США, Австралії, Німеччини. Саме вони впливали на необхідні у той час зміни і реформи, яких нині потребує Україна. У нас не було потреби запрошувати іноземців. Наш колишній президент була біженкою, вона втекла від радянської і нацистської окупації до Марокко, а потім до Канади. Крім того, лише два представники діаспори обіймали посади міністрів, але це було на початку, до 1996 року, і потім усе змінилося.
— Інакше кажучи, іноземців не треба запрошувати на посади міністрів, хіба що лише як радників?
— Так, тому що радники виїдуть, а Україна залишається для українців. І українці повинні будувати свою державу для своїх дітей.
