Президентські вибори в Росії 2018 року вирізнялися виключно млявою, лише з обов’язку, передвиборчою кампанією, яку не змогли пожвавити навіть елементи клоунади, і заздалегідь, за кілька місяців до дня голосування, передбачувані результати. Зважаючи на заклик лідера позасистемної опозиції Олексія Навального до бойкоту виборів, головна інтрига полягала не в тому, скільки голосів отримає Володимир Путін та інші кандидати, а який буде відсоток явки. І як пам’ятають читачі «Дня», я давно вже прогнозував, що підсумковий показник виборців, які прийшли голосувати, буде в межах 65—70%, а нинішній президент, отримає 75—80% голосів, найбільш ймовірно — 78%. Так і сталося. Зараз, коли я пишу ці рядки, явка становить 67,49% від загальної кількості виборців, а Путін, після обробки 99,83% протоколів набирає близько 76,66% голосів. Решта 0,17% голосів уже нічого не змінять.
І це при тому, що реальна явка, за моєю оцінкою, склала від 45 до 55%. Значить, близько 20% бюлетенів було так чи інакше вкинуто. Або фактично вкинуті окремими членами виборчих комісій, або пропутінськими активістами просто в урни, що було зафіксовано відеокамерами, або мобільними телефонами та поширено в соцмережах у вигляді роликів штабом Навального (ЦВК показово анулювала результати лише на одній дільниці в Люберецькому районі), а також за допомогою фальсифікації підсумкових протоколів (це особливо характерно для Чечні й інших північнокавказьких республік), або за допомогою підвезення виборців автобусами до виборчих дільниць (чому пік голосування припав на вранішні години, починаючи буквально з восьмої ранку, чого при нормальних виборах ніколи не буває) і тиску начальства на бюджетників і студентів (вимагали не просто прийти проголосувати, а й надати потім за місцем роботи чи навчання фотокопію бюлетеня, нехай навіть незаповненого). Можна передбачити, що переважна більшість привезених і пригнаних на дільниці виборців проголосували за Путіна, побоюючись, як би чого не сталося. І, зрозуміло, переважна більшість укинутих бюлетенів і намальованих протоколів була за дорогого Володимира Володимировича.
І тут перед адміністрацією президента постала певна проблема. Зважаючи на перші результати зі сходу країни, явка перевищувала на 10% відповідні показники 2012 року. Якби так пішло і далі, то була б реальна загроза, що явка дійде до 75% і вище, а відсоток голосів, поданих за Путіна, перевищить 85. У цьому разі результат був би сповна узбецько-казахський, але Путіну вочевидь не потрібно, щоб його сприймали на Заході в одній низці з незамінними правителями центральноазійських деспотій. Але кремлівська адміністрація (і, можливо, апарат голови Думи В’ячеслава Володіна) повністю контролювала виборчий процес у режимі реального часу. І без будь-яких ускладнень вийшла на задані показники і щодо явки, і щодо відсотку голосів за Путіна — він мав бути трохи меншим 80%. Жодних проблем не виникло. Адже на переважній більшості виборчих дільниць справді незалежних спостерігачів не було. Ноу-хау цієї кампанії — велика кількість підставних пропутінських спостерігачів, не представників партій і організацій, а «простих виборців». Таким чином із переважної більшості комісій були витиснені опозиційні спостерігачі. Путін навіть у інтерв’ю американському ЗМІ пообіцяв, що він не змінюватиме конституцію і не балотуватиметься в президенти 2024 року. Що ж, очевидно не буде. Як уже було, балотуватиметься Дмитро Медведєв. А Путін знову стане прем’єр-міністром. Зараз він пообіцяв деякі зміни в уряді після інавгурації. Думаю, що вони матимуть суто косметичний характер, і Дмитро Анатолійович залишиться на своєму місці.
Реальна інтрига нинішніх виборів полягала в тому, хто посяде почесне друге місце — Володимир Жириновський чи Павло Грудинін. І опитування, і кампанії, що проводилися на початку, показували, що кандидати від ЛДПР і КПРФ ішли, що називається, ніздря в ніздрю. Проте надалі апарат КПРФ, імовірно, провів кампанію щодо мобілізації активістів на користь Грудиніна. Останньому, можливо, навіть допоміг скандал із незакритими зарубіжними рахунками. Згідно з буквою закону, кандидата від КПРФ повинні були б зняти з виборів. Проте цього разу, на відміну від випадку з Навальним, ЦВК на чолі Елою Памфіловою, яка втілює політичну невинність, виявив творчий підхід і залишив Грудиніна в списках. А ось виборці, які не визначилися, напевне, вирішили, що коли влада так прив’язалася до Грудиніна з цими рахунками, то, значить, Кремль він чимось не влаштовує, так що краще голосувати за нього, а не за кишенькового кандидата влади Жириновського. У результаті Грудинін отримав 11,79% голосів, а Жириновський — лише 5,66%. Думаю, Кремль тут до розподілу голосів не втручався, і ці цифри відображають реальне співвідношення популярності двох кандидатів.
Втім, решта кандидатів-карликів, чиї результати — в межах статистичної погрішності, отримали результати, намальовані в Кремлі. На перше місце серед них поставили Ксенію Собчак із 1,67%. Явлінському дали 1,04% (менше одного відсотка було б зовсім ганебним для Григорія Олексійовича). Усі інші отримали менше одного відсотка, але при цьому Титов обійшов Сурайкіна, а той — Бабуріна (різниця між ними — соті відсотка). Що характерно, всі сім кандидатів були всього лише слухняними спаринг-партнерами Володимира Путіна — нинішнього президента не критикували. Тепер Собчак спробує створити повністю керовану з Кремля ліберальну партію, залучаючи до неї тих, хто підтримав Титова і Явлінського, а також, в ідеалі — і частину прихильників Навального. Але вона навряд чи досягне успіху в цьому. Мало хто захоче зв’язуватися з відверто маріонетковою партією.
Близький до Путіна лікар Олександр М’ясников натхненно заявив на одному з російських телеканалів: «Я в Гостиному дворі стояв за два кроки від Путіна. І я бачив — він був втомився, але гордий і задоволений». Думаю, що і це вираження відчуттів президентом для вірнопідданої публіки — суцільна імітація. По тому, як після сирійського розгрому «вагнеровців» Володимир Володимирович на тижні два випав із кампанії, можна було зрозуміти, наскільки все, що відбувається довкола виборів йому байдуже, як байдужі і самі виборці, і власні довірені особи. Адже результат кампанії було вирішено наперед за багато місяців до її початку, і виступи Путіна під час кампанії та протокольні зустрічі з виборцями ніяк не могли вплинути не те що на розподіл місць, а навіть на розподіл голосів між різними кандидатами. Все було намальовано заздалегідь у адміністрації президента. І вже зовсім зайвим було отруєння Сергія Скрипаля та його дочки на території Сполученого Королівства бойовою отруйною речовиною виразно російського походження, щоб спровокувати британські санкції та завдяки цьому ще більше згуртувати електорат довкола національного лідера. Після виборів наслідки акції в Солсбері Росії доведеться ще дуже довго відчувати.
КОМЕНТАР
«НЕ БАЧУ ПІДСТАВ НАВІТЬ ДЛЯ ОБЕРЕЖНОГО ОПТИМІЗМУ»
Володимир ОГРИЗКО, екс-міністр закордонних справ України:
— Назвати це виборами в мене язик не повертається. Я назвав би це перепризначенням. Усе те, що було організовано перед ним, було спрямовано на те, щоб повністю дискредитувати всіх потенційно можливих конкурентів: або не допустити їх фізично до процесу, або показати їх настільки неадекватними, що бодай у переважної більшості тих, хто дивився всі ці псевдодебати, склалося враження, що це люди або несповна розуму, або неадекватні, або і те, й інше разом узяте. Те, що демонструвалося під час так званих дебатів — з лайками, нецензурною лексикою, слізьми, водою і т.д. — демонструвало лише одну головну ідею — «ви бачите, що відбувається навколо, і бачите, кого ми мусимо обрати, інакше буде те, що ви бачите на екрані». Думаю, ця історія вдалася організаторам перепризначення, вони відпрацювали це дуже непогано. У підсумку ми бачимо такий вельми зрозумілий і очікуваний результат.
Стосовно цих 76%, які проголосували за Путіна, то мені це підтверджує одну просту істину, що розмови про поганий режим і гарний народ не мають жодної підстави під собою. Саме народ обирає собі владу, того, хто йому ближчий, хто йому подобається, кому він вірить. Отже, ці 76% росіян підтримали агресію, анексію, вбивства бойовою хімічною зброєю за кордоном, бомбардування тощо.
Головний підсумок цього перепризначення полягає в тому, що російське суспільство дуже сильно хворе і сподівання на те, що найближчими роками щось зміниться, є доволі наївними. Хоч наші західні партнери дуже чітко та ясно продемонстрували єдність і сказали, що ніколи не визнають псевдовибори в Криму (що дуже важливо для України і за що їм величезна подяка), але коли ми чуємо, що паралельно з цим робляться заяви, що ми сподіваємося на якийсь конструктивізм з боку Росії, то я цього не розумію і не бачу підстав навіть для якогось обережного оптимізму. Адже якщо три чверті тих, хто прийшов до виборчих урн, проголосували за політику реального імперіалізму, то які можуть бути сподівання на те, що він раптом зміниться і буде конструктивним, позитивним.
Росія заглиблюється в самоізоляцію, перетворюється на країну-ізгоя, яка все менше і менше викликатиме бодай якусь довіру на Заході. Думаю, ці наївні сподівання деяких західних політиків, про які я щойно говорив, поступово зникатимуть. І таким чином ми матимемо доволі сумну картину погіршення до майже критичного рівня відносин між Заходом і Росією, збільшення міжнародної напруги, а з внутрішнього російського боку — підвищення градусу шовінізму, імперіалізму, псевдопатріотизму, який однак матиме для самої Росії фатальні наслідки.
«ЧЕКАЄМО ПОДАЛЬШОГО ЗАКРУЧУВАННЯ ГАЙОК... НАСТУПНИМИ БУДУТЬ НЕЗАЛЕЖНІ МЕДІА І РЕШТА АКТИВІСТІВ»
Роман Доброхотов, голова демократичного руху «Ми», Москва:
– Вибори – це коли існують різні кандидати, між якими можна вибирати. А коли є тільки один кандидат і набір з кандидатів, які навіть заявляють, що не збираються перемагати, як, наприклад, у випадку з Собчак, то це не вибори, а процедура по легітимації, перепризначення Путіна на новий термін.
Щодо явки, то для процедури легітимації – це головне. Наскільки нам відомо з джерел ЗМІ в Кремлі, то задача була показати досить високу явку, близько 75%, яка в принципі раніше була властива російським президентським виборам і з кожними новими виборами знижувалася. Якою явка зрештою виявилася, ми можемо бачити по дільницях, де були спостерігачі. Зокрема, цікавий момент у Північнокавказьких республіках, таких як Чечня, Кабардино-Балкарія і Дагестан, де спостерігачі фіксували явку приблизно 40%, а ЦВК намалювала – близько 90% і зрозуміло, що на користь одного кандидата – Володимира Путіна.
Реальна явка становила близько 40%, і це при тому, що на дільниці автобусами звозили бюджетників, вчителів, лікарів і змушували реєструватись. Велася активна державна кампанія щодо того, що всі мають з'явитися на вибори, чого не було ніколи в історії з часів Радянського Союзу, коли кожному вселяли, що він зобов'язаний прийти. Крім того, використовувалися різні технології. Повідомлення про те, що я повинен з'явитися на виборчу дільницю, прийшли мені по телефону, поштою, через додатки Аерофлоту тощо. Незважаючи на всі ці гігантські нашарування і примуси, явка виявилася досить низькою. І це зрозуміло, тому що до виборів говорилося, що явка та інтерес до виборів будуть найнижчі за всю історію. Адже вперше з початку путінських років опозиція взагалі вирішила бойкотувати вибори. На минулих виборах була ідея, що хоча ми розуміємо, що Прохоров – це підсадна качка, але ми все одно за неї проголосуємо. Така ж концепція була на минулих парламентських виборах. Все це працювало на явку і на зниження відсотка Путіна. Зараз же цього фактора не було і незаангажовані мислячі громадяни на дільниці не прийшли, тому результат Путіна виявився вищим, а явка – нижчою.
Але на мій погляд, це не є суттєвим фактором, оскільки всі розуміють, що цифри будуть намальовані. Тому на громадську думку результати все одно ніяк не вплинули. Всі, хто вже все зрозумів, і так все знали. А ті, хто дивляться телевізори, будуть дивитися на цифри, які там показують і вважати, що Путін урочисто розгромив опозицію.
Щодо очікувань росіян від наступного терміну Путіна, то думки різні. Але у мене і багатьох моїх друзів є серйозні побоювання, пов'язані не з після виборчим періодом (оскільки вони є чисто формальною процедурою), а з періодом після Чемпіонату світу з футболу. Адже ця подія привертає велику увагу громадськості і важливо його провести, щоб не було бойкоту. Очевидно, Чемпіонат світу з футболу є хоча і не повністю стримуючим фактором, як ми бачимо на прикладі Скрипаля, але все-таки гальмівним щодо масових репресій проти опозиціонерів, ЗМІ тощо.
Тепер, коли у Путіна будуть повністю розв'язані руки після закінчення Чемпіонату світу, ми очікуємо подальшого закручування гайок. І за моїми відчуттями, на черзі будуть саме незалежні медіа і решта активістів.
Важливо також, що Путін стає кульгавою качкою, тому що є президентом, який відходить, і йому доведеться передати владу, якщо він не збирається переписувати конституцію. Всі сценарії для нього досить ризиковані. Китайський сценарій, коли він переписує Конституцію і стає довічним президентом – поганий для іміджу і загрожує внутрішніми серйозними заворушеннями, конфліктом з елітами. Варіант передачі влади умовному Медведєву теж ризикований, тому що ситуація відрізняється від 2008 року, Путін набагато менш популярна фігура серед еліти, економічна ситуація набагато гірша, є конфлікт із Заходом. У цих умовах є ризик того, що навіть Медведєв може в підсумку стати справжнім президентом. Цього хоче дуже багато хто, включаючи самі еліти, тому що вони під санкціями і незадоволені тим, що відбувається. Хоча формально це питання постане тільки через шість років, насправді ж воно стоїть вже зараз, оскільки еліти повинні зрозуміти заздалегідь, що буде відбуватися, на скільки Путін збирається залишатися при владі, чи є у нього для цього ресурси. Тому внутрішньоелітні конфлікти почнуться вже досить скоро, що, напевно, добре, оскільки це дозволить послабити нинішню диктатуру.
Що ж до того, як позначилася на результатах виборів ситуація з отруєнням Сергія Скрипаля, то для путінського електорату вона стала мобілізуючим фактором. Для тих 30%, які постійно дивляться телевізор і є лояльними прихильниками Путіна, отруєння було ще одним доказом того, що «ми конфліктуємо з Заходом, що ми в оточенні ворогів» тощо.
Взагалі вся тема з отруєннями, війнами, конфліктом із Заходом дозволяє відволікати увагу від внутрішніх економічних і соціальних проблем. Але важливіше те, що це звичайно призведе до ще більшого посилення у відносинах не тільки з Європою, але й зі США, з якими Путін активно намагається потоваришувати, використовуючи Трампа. І це мабуть буде означати, що жодних поступок щодо санкцій і взагалі зовнішньополітичного ослаблення не буде, що звичайно б'є по економіці і не дуже добре для Путіна.
Підготувала Наталія ПУШКАРУК, «День»
