Той факт, що Росія та кримські окупанти починають дедалі частіше і цинічніше створювати «водні провокації» щодо України, говорить про те, що їм, по-перше, допекло, і, по-друге, самим таланту не вистачає розв’язати водну проблему на півострові. Ось і цього разу провокації відразу дві.
Із одного боку 1 вересня псевдодепутат Держдуми Росії Наталія Поклонська сама себе призначила «уповноваженою від Управління Верховного комісара ООН з прав людини» «в зв’язку з незаконним позбавленням людей у Криму прісної питної води». Але Поклонській ні в Росії, ні в Україні вже настільки не вірять, що стали ці відомості перевіряти, і не даремно, з усіх боків посипалися спростування. Так, спікер Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) Руперт Колвілл підтвердив, що Верховний комісар ООН з прав людини отримала лист від Наталії Поклонської. Але ніякого представництва їй не доручали. Перший заступник міністра закордонних справ України Еміне Джеппарова зазначила, що вона «видає бажане за дійсне».
ЛИСТ І ВІДПОВІДЬ
Тоді вони зайшли з іншого боку і вже цинічно підманули Управління Верховного комісара ООН з прав людини щодо відповідальності за забезпечення водою жителів окупованого Криму, написали їм листа щодо води в Криму, але їхню відповідь опублікували не повністю і з перекрученнями. Коли журналісти стали знову перевіряти достовірність їхнього повідомлення, то в Управлінні Верховного комісара знову повідомили, що до них, справді, зверталася агенція «РИА-Новости», на публікацію якої посилаються «Ведомости», з питанням про постачання води в Крим, на що медіа отримали буквально таку відповідь: Російська Федерація як окупаційна влада несе головну відповідальність за забезпечення доступу до води осіб, що перебувають під захистом (protected persons).
Але росіяни вирішили збрехати і написали, що «Ответственность за снабжение жителей Крыма питьевой водой лежит и на России, и на Украине, — заявила официальный представитель Управления Верховного комиссара ООН по правам человека Элизабет Тросселл». За словами Джеппарової, російські пропагандисти висмикнули з контексту слова посадовців з Управління Верховного комісара ООН з прав людини. Вона додала, що позиція Міністерства закордонних справ України щодо цього чітка та правова: «Росія — країна окупант. Росія несе повну відповідальність за ситуацію в Криму згідно з міжнародним гуманітарним правом. Росія відповість за свої злочини проти України та громадян України».
Це, звісно, не сподобалось російським махінаторам від журналістики з «РИА-Новости», тому вони стали ображати міжнародну організацію, яку поважають у всьому світі, і назвали їхню відповідь «ответами первоклассника» та «туманным ответом ни о чем». Однак у «Ведомостях» ці слова вже опустили. А Моніторингова місія ООН в Україні і далі наполягає на тому, що з урахуванням анексії Кримського півострова, «Росія несе основну відповідальність за забезпечення доступу до води захищеним особам у Криму».
Однак це не фінал. Росія добре розуміє, що всі шанси розв’язати водну проблему в Криму вже використані, а тому надалі вона буде не тільки загострюватись, а й почнуть виникати ускладнення, зумовлені тим, що вони вже натворили — вже почалося і стає більш потужним засолення підземних вод, у степу Криму вже почалися суховії та скорочуються посівні площі, почали відновлюватись піщані бурі тощо. Що далі — то буде гірше.
Тому вони не здаються. Наталія Поклонська, інформує ТАСС, повідомила російським журналістам у понеділок, що вона планує зібрати «уточнювальні дані про ситуацію з водопостачанням півострова» і направити їх у штаб-квартиру ООН до кінця поточного тижня. «Від мене додатково запитали інформацію за п’ятьма пунктами. Я збираю інформацію і сподіваюся, що наприкінці тижня всі документи через МЗС, через наших дипломатів у Женеві відправимо в штаб-квартиру ООН», — каже Поклонська. «Перший я вже виконала — я знайшла фермерів, які зазнають втрат уже шостий рік: не можуть нормально працювати, земля стає непридатною. Ці фермери написали свої особисті звернення на ім’я Верховного комісара з прав людини ООН пані Бачелет — ці звернення я їй направлю». Поклонська додала, що для збору інформації по ще чотирьох пунктах вона попросила допомоги в російських властей Криму, надіславши запит на ім’я Сергія Аксьонова.
НАСПРАВДІ ВОДИ ВИСТАЧАЄ
Щоправда, неграмотна в правових питаннях Наталія Поклонська не до кінця розуміє, що вона робить. УКВБ ООН захищає права людини і не права фермера на високий урожай. Що ж до прав людини на забезпечення життєвими ресурсами, то за свідченнями спеціалістів, питної води в Криму вистачає з лишком, як її вистачало завжди. Крим просто повернуся в свій природний стан, який він мав до побудови Північно-Кримського каналу, і від природи був завжди забезпечений ресурсами для життя людини. Що ж до каналу, то це не природний об’єкт, а штучна споруда, з допомогою якої підвищувалася врожайність сільгопкультур та створювалася надлишкова маса продуктів, яку з Криму після 1961 року завжди вивозили в інші регіони СРСР, зокрема й у Росію. А також з допомогою води ПКК забезпечувалися потреби промисловості для розширення та інтенсифікації виробництва.
І зараз добре відомо, що навіть у засушливому 2020 році Росія вивозила з Криму зерно, овочі та фрукти і продукцію тваринництва в Сирію, в регіони Росії та на експорт в інші країни, отже, води в Криму вистачає не тільки для людей, а й для сільського господарства і промисловості. А влада її просто не вміє і не хоче ефективно використовувати.
Тут якраз доречно буде використати коментарі з соціальних мереж під постами про «гуманітарну катастрофу». Люди, прочитавши там про розпач російських окупантів, пишуть про те, що інші країни побудували квітучі міста в пустелях, ву місцевостях, які ще менш забезпечені водою, ніж Крим, і їм вистачає води і для пиття, і для приготування їжі, і для утримання певної кількості тварин. А якщо російська влада не може цього зробити в квітучому Криму, то тоді для чого ж бралися і забирали півострів в України?
Ба більше, величезна частка води використовується Росією в промисловості, зокрема й на військових підприємствах. Наприклад, добре відомо, що в Севастопольський завод на ремонт зараз поставлено відомий крейсер «Москва». Для обробки та підготовки для фарбування корпусів таких великих суден на заводах у Севастополі та Керчі широко використовується технологія обробки піскоструменевими машинами (росіяни називають їх «пєскоструйками»), в якій використовується надзвичайно велика кількість саме прісної води для запобігання корозії металу від морської води. Відомо, наприклад, що коли на заводі в Севастополі працює «пєскоструйка», то від водогонів відключається майже все місто.
Ба більше, окупанти частину води, яка раніше йшла на Сімферополь, стали перекидати на Севастополь саме для забезпечення військових судноремонтних заводів. Сімферополь при цьому перевели на постачання водою за графіком по три години ранком і три години ввечері. Але й цього не вистачає, тому губернатор Севастополя Развожаєв та глава Криму Аксьонов вже домовилися про перекидання в Севастополь води з річки Коккозка, яка раніше йшла в Сімферополь. Розуміючи наслідки цього, в Криму серед населення та в засобах масової інформації вже виникають протести на захист води Коккозки, бо якщо її заберуть, то Сімферополь та Сімферопольський район окупаційна влада посадить на ще більш жорсткий режим.
Тому Наталії Поклонській просто треба сказати, що УВКПЛ ООН захищає право людей пити чисту воду, а не право Росії витрачати дорогоцінну воду в засушливий рік на будівництво смертоносних вертольотоносців у Керчі та ремонт і утримання військової бази в Севастополі, яка загрожує миру в усьому Середземномор’ї.
Домагання Росії видавити з України воду різними хитрими та підступними прийомами, а також погрози військовою силою пробити суходільний коридор із Донбасу через Херсонську область Крим з метою відкрити греблю на Північно-Кримському каналі і силою пустити воду в Крим, є свідченням безпомічності гідрологів «нєоб’ятной».
БЕЗПОМІЧНІСТЬ ГІДРОЛОГІВ
По-перше, ситуацію з дефіцитом води окупаційна влада Криму мала враховувати завжди і в своїх діях виходити з того, що цей ресурс обмежений, і не вводити в Крим стільки військових частин, що півострів став «неприступною фортецею», як говорив про неї міністр оборони Шойгу. А військові частини — це один з найбільших споживачів води в нинішньому Криму. Це потужні танкові, ракетні, моторизовані, авіаційні, залізничні війська, а також ядерна зброя, яких при Україні в Криму не було, і кількість їх та сукупне водоспоживання перевершує всі розумні потреби.
По-друге, не варто було відновлювати водозатратне промислове виробництво, особливо військове, яке також розраховане на відсутність дефіциту води. Тому коли Росія відновлювала в Криму колишні військові заводи СРСР, а також переводила їх до нинішніх військових концернів та доводила їм нерозумно великі плани та виробничі завдання, то теж слід було розрахувати споживання ними води та реальні можливості водопостачання.
По-третє, за розрахунками українських експертів Андрія Клименка та Тетяни Гучакової, російська влада після окупації вже завезла в Крим на постійне проживання приблизно мільйон переселенців із Росії, і загалом у Криму сьогодні чисельність населення перевищує 3 мільйони людей, житла яких підключені до водогонів без врахування потенціальних можливостей водопостачання. І хоч є деякі історичні свідчення, що був період, коли в Криму проживали до 5 мільйонів жителів, але то в той період, коли на півострові ще не був вирубаний великий ліс, який займав територію від Севастополя і до Феодосії та від моря на півдні і степу на півночі, який захищав територію Криму від втрат води та зберігав її запаси. І тоді в Криму було набагато більше річок, ніж зараз, усі вони були повноводними, і Салгир, який нині перетворився на канаву, витікав з гір і впадав в Азовське море, і навіть Пушкін писав, що бачив «судоходний Салгир». Але пізніше цей ліс був вирубаний самими ж росіянами для будівництва кораблів Чорноморського флоту. Про те, як це було і як цим керував Григорій Потьомкін, варто почитати «Фаворит» Валентина Пікуля. З того часу в Криму не було стільки населення, як Росія навезла зараз. Тому питання: за умови, що міжнародне право забороняє країнам-окупантам завозити своїх людей на окуповані території, керуючи міграцією людей у Крим, російська влада повинна була враховувати обмежений ресурс води на півострові чи ні?
З другого боку, Україна після побудови Північно-Кримського каналу змогла підвищити виробництво сільгосппродукції в два рази. Природньо, що коли канал закритий, то виробництво мало було б впасти в два рази. Але цього не сталося. Сьогодні, коли канал не працює, окупаційна влада, по-перше, добивається підвищення виробництва сільгосппродукції і весь час вихваляється, що це не менше, ніж було при Україні, і навіть експортує її, але по-друге, не використовує водоекономні технології і щедро виливає потоки води на поля, і виробництво продукції при цьому не зменшилося в два рази, то чи варто після цього бідкатися, що води не вистачає?
Тому нинішні «водні страждання» Криму та плач псевдодепутатки Наталії Поклонської, крім сміху, нічого іншого не викликають. І УВКПЛ ООН може досить швидко порадити окупаційній владі Криму шлях до розв’язання водної проблеми — слід зупинити військові заводи, не витрачати прісну воду для роботи «пєскоструйок» на кораблях, вивести непотрібні нікому в Криму військові частини, запровадити сучасні водоекономні агротехнічні технології в сільському господарстві — і споживання води прийде в свою норму, і всім води вистачить. Як вистачало завжди. І не треба буде кричати про «гуманітарную катастрофу». Ато дохазяйнувалися. Все їм мало і мало. А канал відкриємо тоді, коли окупантів там уже не буде.
