Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Жіноча революція...

Сила, яка стала основним резервом білоруської демократії
16 вересня, 2020 - 18:11
ФОТО РЕЙТЕР

Понад місяць тому тиха Білорусь стала епіцентром бурхливих політичних потрясінь. Вони досі незавершені в часі, невідомо, чим закінчаться, проте вже зараз маємо спроби дати їм визначення, втиснувши в одну з вже відомих моделей схожих соціальних катаклізмів. Останні десятиріччя дали нам чимало прикладів мирних революцій, починаючи від оксамитової революції і «осені народів» 1989 р. до українського Майдану. До білоруських подій вже приміряються визначення кольорової та інстаграм-революції тощо. Вони по-своєму вірні, проте, на мою думку, не відображають ключової особливості білоруських подій. А вона полягає в жіночому вимірі білоруського протесту.

Передісторія. Для білорусів ніколи не був секретом сексизм Олександра Лукашенка. Жінкам він відводить роль прикраси і матері — і все. Позбавивши політичних прав всіх білорусів, Лукашенко тим більше не визнає їх за жінками. Пострадянське білоруське суспільство донедавна зберігало патерналізм як пануючий спосіб мислення. За такої ментальної спадщини Лукашенко легко виконував роль суворого але справедливого бацьки і, це відомий факт, його довго підтримувала більшість білоруських жінок. Проте пройшла чверть сторіччя. Бабусі, які звикли до свавілля чоловіка в сім’ї, колгоспі або країні, потихеньку відійшли в інший світ. Нове покоління білорусів сприймає Лукашенка як рудимент минулого. Найбільше це відчули жінки, ставлення до яких залишилось як у московському Домострої XVI ст., за яким чоловік є всім, а жінка — лише додатком до нього.

Коронавірус. Поведінка Лукашенка з початку пандемії коронавірусу стала потужним каталізатором погіршення ставлення до нього, насамперед, у жіночої частини білоруського суспільства. Заперечення ним самого факту існування коронавірусу сприймалось як неповага до людей і невиконання президентом своїх обов’язків, у даному випадку — як гаранта охорони здоров’я громадян. Жінки значно чутливіші до проблем здоров’я, ніж чоловіки, адже набагато глибше переживають за своїх рідних. Жінки складають більшість медичного персоналу, який зустрівся з хворобою віч-на-віч, а поведінка Лукашенко суперечила реаліям, з якими вони зустрілись у повсякденній боротьбі за людські життя.

Жіноче обличчя виборів. На початку виборчої кампанії Лукашенко грубо викинув з неї потенційно сильних конкурентів, і всі вони були чоловіками. Як в насмішку над виборцями, Лукашенко дозволив зареєструвати кандидатом в президенти Світлану Тихановську, домогосподарку, котра не мала становити для нього жодної загрози. І тут він вперше прорахувався. Тихановська пішла на вибори заради свого чоловіка, який опинився за гратами, підкреслювала випадковість своєї появи в політиці, заявляла, що піде з неї відразу після перемоги над Лукашенком. Тихановська розмовляла з виборцями мовою простої жінки, апелюючи лише до загальнолюдських цінностей свободи і справедливості, уникаючи будь-яких політичних/чоловічих тем, залишаючи їх для чергових виборів. І виборцям цього було досить. Образ жінки-претендента вдало доповнило її оточення, музикантка Марія Колесникова і бізнес-леді Вероніка Цепкало. Тож раптом три молоді жінки стали символом боротьби за нову Білорусь.

ФОТО РЕЙТЕР

Лукашенко ж постійно принижував своїх опоненток саме як жінок, ображаючи цим більшість білорусок аж до заяв, що Конституція Білорусі написана не для них, що жінка не може бути президентом, бо не розбирається в  політиці. Це викликало хвилю обурення сучасних жінок, які добре дають собі раду дома, на роботі і в суспільному житті.

Вибори і репресії. Після грубої фальсифікації результатів виборів і розгону перших акцій протесту Лукашенко, здавалось би, опанував ситуацією. Він готувався до безжальної розправи, як робив це завжди під час всіх попередніх виборів. Неадекватна жорстокість мала метою залякати людей, відбити не лише бажання, але навіть думку про можливість опору режиму, і в попередні роки це працювало. Розгромлена і дискредитована опозиція потрапляла у тюрми, мусила виїжджати за кордон або йти у внутрішню еміграцію.

Проте на цей раз суспільство було вже іншим. Після кривавого побоїща на перший план знову вийшли не політичні лозунги, а моральні постулати, обурення надмірною жорстокістю. Сім тисяч заарештованих в перші дні, тисяча побитих і покалічених людей — це сотні тисяч заплаканих і обурених жінок — близьких і далеких родичок, знайомих і подружок потерпілих. Це тисячі жінок-медиків, через руки яких пройшли жертви репресій. І на гребні емоційної хвилі обурення знову опинились жінки.

Жінки проти насильства. Відразу після жорстоких розправ на вулиці вийшли жінки — в білому одязі з квітами вдень  і з ліхтариками увечері. Окремо й разом, медики і вчительки, менеджерки і пенсіонерки. Їх було небагато, лише десятки або сотні осіб. Проте жіночі ланцюги солідарності проти насильства відіграли визначальну роль в перші дні протестів. Жінки почали виводити суспільство з гіпнозу страху і паралічу від репресій. Вони зберегли вогник надії і робили це на рівні почуттів, так що режим не міг їм нічого протиставити. Омонівців Лукашенка вчили бити мітингарів-чоловіків, але не жінок з квітами. Ланцюги солідарності протримались тиждень, ставши першою великою перемогою над Лукашенком, закріпленою першою великою мирною демонстрацією 16 серпня.

Символи протестів. За таких обставин не випадково, що символами боротьби знову стали три жінки. Ніна Багінська, маленька зростом мужня жінка 73-х років, чий протестний стаж проти авторитарного режиму розпочався ще в далекому 1986 р. відразу після Чорнобиля. Світлана Алєксієвич, нобелівський лауреат, яка своїм моральним авторитетом нейтралізувала державну пропаганду. І знову Марія Колесникова, яка перетворилась на яскраву зірку білоруської політики.

Жіночі марші і лозунги. На третій тиждень протестів, після чергових затримань, які знову стосувались майже виключно чоловіків, коли протести знову пішли на спад, розпочались масштабні Жіночі марші. Від 29 серпня вони щосуботи збирають 10-15 тисяч жінок, а вже за ними йдуть щонедільні 200-ті тисячні марші миру. Жінки піднімають градус протесту, а разом — ведуть безпрецедентну кампанію з десакралізації Лукашенка і розхитування його репресивної системи. Жінки характеризують себе самі: Загін красивих і розумних. Жіноча збірна Білорусі з вільної боротьби проти режиму. Ми тут влада!

Жінки дають бачення майбутнього Білорусі як країни справедливості. Поряд із загальними лозунгами білоруського протесту вони бомблять противника оригінальними чисто жіночими посланнями: Ви не мужики! ОМОН боїться жінок! Захищайте краще нас! Вам ніхто не дасть! Вам не соромно? Де ваша мама? Рівень солідарності — Білоруски! А ще вони дали жіночий рецепт перемоги, який відповідає всім канонам мирної революції: 1. Довести владу до кипіння. 2. Топити на повільному вогні до повної готовності.

Післяслово. Жінки стали обличчям гострої політичної боротьби в Білорусі. Вони значною мірою замінили собою чоловіків, які потрапили під основний удар репресивної машини. Жінки врятували суспільство від безнадії, піднявши прапор перемоги, щодо якої не було б сумнівів, якби не невідома величина російського впливу. В білоруських подіях беруть участь байкери і робітники, айтішники і священники, менеджери і студенти. Проте в умовах, коли початкової енергії протесту не вистачило для швидкої перемоги над режимом і протистояння перейшло в затяжну форму, жіноча сила стала основним резервом білоруської демократії.

Півтори сотні років тому на заході європейського світу, в Британії і США, жінки розпочали боротьбу за рівні права з чоловіками і зрештою досягли гендерної рівності. Тепер же на сході європейської цивілізації ми спостерігаємо нову якість емансипованих жінок, які взяли у свої руки долю власного народу. І тому, виходячи з найяскравішої риси білоруських потрясінь є достатньо підстав вважати, що в Білорусі відбувається жіноча революція.

Сергій ЛЕП’ЯВКО, доктор історичних наук, професор
Газета: 
Рубрика: