Щойно минуло століття з того часу, як на Великій Дзвіниці Києво-Печерської лаври встановили новий годинник — четвертий за рахунком із часу спорудження дзвіниці. Як відомо, сучасну Велику дзвіницю (висота 96,5 метра) збудовано у 1731—1744 роки. Автором проекту був архітектор Йоган Шедель, будували київські майстри Ковнір, Рубашевський, Горох та інші. Споруда є чотириярусною баштою у класичному стилі — її прикрашають доричні, іонічні та коринфські колони. Товщина стін першого ярусу — вісім метрів; вінчає дзвіницю позолочена баня, яку видно далеко за межами Києва.
Зразу після завершення споруди «дзигармістер» (годинникар) Лаври Павло Чернявський встановив на її четвертому ярусі годинник з боєм (на другому фото ), який прослужив 14 років. Другий годинник, змонтований Адамом Левинським з Бердичева, замінили через 30 років. Третій було виготовлено 1788 року у майстерні «тульской ружейной слободы» майстра Івана Кулібіна «Большого»; він справно працював майже 115 років.
1903 року на тому самому четвертому ярусі встановили нині діючий баштовий годинник, який московські майстри змонтували на зразок кремлівських курантів. Він заводиться раз на тиждень за допомогою лебідки.
Достовірно відомо, що Києво-Печерська лавра мала куранти ще в ХVI столітті. Перша згадка про це датується 1584 роком і належить купцю зі Львова Мартину Гриневегу, який відвідав Київ і був дещо здивований наявністю такої «рідкісної речі у цих краях». У наступному столітті про годинник у Лаврі згадує диякон Павло Алепський, який супроводжував Антіохійського патріарха Макарія в Росію.
На першому знімку можна бачити велетенський механізм годинника, роботу якого пояснює завідуючий сектору «Дзвіниця» Національного Києво- Печерськького заповідника (заповідник знаходиться під охороною ЮНЕСКО) Ігор Федоряченко.
