Усі вже повернулися з відпусток, починає роботу Верховна Рада... Ми невдовзі вкотре станемо свідками конкуренції меседжів і слоганів. Як і 18 років тому, в Україні знову вестиметься дискусія про зовнішній курс і про зміст економічних реформ...
На думку провідного українського політолога Андрія Єрмолаєва, головними темами цієї виборчої кампанії стануть чергові дебати щодо політичної реформи, що робити з економікою в умовах кризи та як об’єднати й примирити український народ. Навколо цих трьох сосен крутитиметься вся дискусія. А інтелектуалізації діалогу навряд чи варто чекати.
— Андрію Васильовичу, ви назвали три основних тренди виборчої кампанії, а чи розігруватиметься на цих виборах «російська карта»? І на кого, як ви вважаєте, поставлять Брюссель і Вашингтон?
— «Російська карта» знову з’явилася. І з’явилася з подачі Москви. На цих виборах нам знову доведеться розбиратися, як нам бути далі з Росією. Але переконаний, що цього разу «російська карта» не буде такою конфліктною, як кілька років тому. Слід зазначити, що українське суспільство досить інертно відреагувало на суперечку двох президентів. Набагато пасивніше, ніж на події навколо Тузли 2003 року, і це свідчить про те, що українське суспільство, український виборець більше занурені у внутрішні проблеми.
Те, що українські вибори будуть цікаві різним центрам впливу, на мій погляд, очевидно для всіх. За великим рахунком, останні 15-20 років у більшості країн, які становлять хоч якийсь інтерес у великих глобальних іграх, вибори втратили характер національних. Вони досі мають вигляд національних, але чинник впливу і визначення перебігу політичних процесів за своїм характером став глобалістським. Найяскравіший приклад — вибори президента Сполучених Штатів. Було очевидно, що американського президента обирає увесь світ, всі впливові сили — й економічні, й геополітичні.
Будь-які європейські вибори знаходяться під мікроскопом світових ЗМІ, міжнародних інвесторів, глобального третього сектору тощо. Так буде і з українськими виборами. Україна перебуває на зламі європейського й азіатського проектів, кожний з яких змагається за будь-який ресурс, що підвернувся...
Але як це не парадоксально, зараз, після великих геополітичних ігор навколо України, може бути досягнуто тимчасового консенсусу щодо нейтралітету України в широкому сенсі. Звісно, кожний центр впливу по-своєму його трактуватиме. Москва дуже б хотіла, щоб український нейтралітет був російсько-компліментарним, щоб він був дружнім, щоб цей нейтралітет був гарантією зупинки Заходу на кордоні України.
На Заході інша ситуація. Захід представлятимуть кілька центрів впливу. Тут можна говорити і про консервативну позицію Брюсселя, і про самостійну лінію Берліна, лінію Вашингтона, а зараз вже очевидно, що чітку лінію має й Париж. Тому впливів буде багато. Матимемо велику конкуренцію, а чим більшою буде конкуренція, тим легше нам буде обирати.
— З 1 вересня починає роботу Верховна Рада. Як виборча кампанія позначиться на сесії, слід чекати на нову хвилю популізму чи знову будуть нескінченні блокади? Провідні політики вже роблять заяви, що не вдасться ухвалити бюджет на 2010 рік.
— На хвилю популізму чекати не потрібно, бо нас уже затопило. Економічно це дуже важка осінь. Найнебезпечнішою я вважаю ілюзію, яка може зараз виникнути, що Україна виходить з кризи з мінімальними втратами. По-перше, ніхто нікуди не виходить. По-друге, ми з’їли своє майбутнє. У найширшому сенсі. І буквально відносно бюджету, і відносно нереалізованих модерністських проектів, і відносно роботи із зовнішніми інвесторами...
Повторюся, популізм зразка 2007 року навряд чи можливий, тому що за цих умов дуже складно обіцяти золоті гори, коли на порядку денному стоятиме питання про порятунок бюджету країни, недопущення дефолту державних компаній тощо. Популізм буде простіший, більш сірячинний, більш приземлений. Роздавати по 50 тисяч породіллям вже, мабуть, ніхто не буде.
— Існує думка, що якими б не були результати виборів, БЮТ і Партії регіонів все одно доведеться домовлятися...
— Я не згодний з таким підходом до питання. Всі спроби домовитися про коаліційне співробітництво провалилися, і передусім тому, що переговори велися про владу, а не про політичний курс. А в умовах виборчої кампанії говорити про курс ще складніше.
