В давнину жителі країни Сонця, що сходить, вірили, що Бог живе в ... дзеркалі. Оскільки він у них завжди добрий, то хтось з гарною фантазією вирішив, що його цікавим чином можна закликати приймати найактивнішу участь у житті японців. Зокрема, завдяки кулінарії. А коли це найкраще зробити? Звісно, що під Новий рік — час, коли, навіть за сучасними віруваннями, найкраще загадувати бажання, завершувати справи, планувати майбутнє — робити все, на що не було часу протягом року.
Так з XVII століття в Японії існує новорічна традиція виготовляти перед цим та іншими великими святами «мочі» — страву з рису із начинкою, який має принести в дім щастя та обіцяє поповнення в сім’ї. До чого тут дзеркало? Справа в тому, що велике мочі (діаметром приблизно 50 см) — кагамі- мочі — робили схожим на дзеркало (хай навіть схематично), а на верху прикрашали мандарином — символом продовження роду.
Японці, які нині живуть в Києві, вирішили пригадати свої традиції і в суботу, в Українсько-японському центрі, що в приміщенні бібліотеки Національного технічного університету КПІ, організували свято приготування «мочі» — «Мочіцкі». Вийшло дуже видовищне і веселе дійство.
— Спочатку спеціальний клейкий рис (не такий, як на базарі) промивають й залишають у воді на шість—вісім годин. Потім варять на парі 30— 40 хвилин, щоб він був настільки пропареним, щоб розминався в пальцях, — пояснила співробітник Українсько- японського центру, яка легко спілкувалася з японцями на їхній мові, Анна Богданова.
Треба сказати, що японці дотрималися всіх традицій і навіть запарювали рис ... на подвір’ї бібліотеки. Потім казан, у якому знаходилося не менше 20 літрів гарячого рису, принесли в приміщення і перекинули вміст в спеціальну дерев’яну ступу («усу» по-японськи). Напоготові були чотири молоти — два великих (для дорослих) і два малих — для дітей. Що робити «мочі» — справа не дитяча і навіть не жіноча, переконався кожен, хто захотів спробувати долучитися до японської традиції: рис, коли його відбивають, робиться в’язким, а молот — важким. Для себе делікатні японці вирішили це питання давно: «мочі» збивають лише чоловіки, до того ж ті, які не були в траурі і які ... не вживають зайчатину.
— Батьки мого чоловіка народилися в місті рису, я там була і бачила, як це відбувається. Але сама не брала участі, — розповіла «Дню» Масако, яка приїхала в Київ з Токіо. — Нині вручну роблять «мочі» в Японії вкрай рідко, тому що все автоматизовано. Та в будь-якому разі для японців — це дуже смачно...
...Отож коли двоє кремезних японців, кілька дітей, жінок і студентів під супровід народної японської музики та вигуків на підтримку «Йой-шьо!» все ж таки відбили рис, настав час формувати «мочі». Це — простіше простого: відщипуєш тісто, робиш млинець товщиною 1 см, люб’язні японки видавлять туди начинку з червоної квасолі (з пакетів), робиш кульку — «мочі» готове. В КПІ його їли із зеленим чаєм.
На «Мочіцкі» японці показали нам лише «схему» цієї традиції, оскільки навряд чи в Японії така важлива страва — «припідношення богам» — робилася б нашвидкоруч без дотримання церемоній, а чай пився б настоячи. Як тут розповіли, великі «кагамі-мочі» перед настанням Нового року, встановлювали поручі з синтоїстськими алтарями, які й нині трапляються в багатьох японських домівках.
Зрештою, деякі сучасні японці й самі лише пізнають цю традицію:
— Щоб провести цей захід, ми самі вчилися: шукали матеріали про процедуру проведення цієї традиції, готували сценарій — в Японії все продається готове, тож там нам ні у кого було повчитися, — поділилася з «Днем» директор цього проекту Тамія Томое.
Під час проведення будь-яких свят японці ніколи не забувають про дітей: так, дорослі допустили малечу до процедури збивання рису, а під кінець свята в залі з’явився «тигр». За повір’ям, якщо він вкусить дитину, вона буде щасливою. Під бій барабанів діти з задоволенням давали себе вкусити. Не пасли задніх й дорослі...
Наступне свято в Українсько- японському центрі відбудеться в лютому — японці покажуть як зустрічають весну. Наразі очевидно одне: японці вміють знаходити в житті причини для свята, котре стосуватиметься всіх — дорослих, дітей, гостей, божеств і навіть... дзеркал.
