Цей тиждень може стати важливою віхою на шляху відновлення повномасштабного співробітництва України з Міжнародним валютним фондом, а отже, і з іншими міжнародними фінансовими організаціями. Київ готується вітати заступника директора Європейського департаменту МВФ Пола Томсена і керівника місії МВФ щодо України Таноса Арванітіса. І при цьому робить усе можливе, аби поліпшити переговорні позиції України з Фондом. Перший заступник голови Адміністрації Президента Ірина Акімова заявляє: «Я глибоко переконана, що Україна зараз потребує не стільки грошей МВФ, це вторинна мета. Найголовніше — це позитивний сигнал про те, що співробітництво продовжиться...» Акімова впевнена, що в переговорах із МВФ удасться знайти компроміс, що дозволить уже до літа відновити співробітництво.
Чим підживлюються ці надії у нинішній ситуації, що не дуже нагадує той час, коли в умовах бурхливого зростання української економіки перший уряд Віктора Януковича відмовився від фінансових вливань МВФ? Перш за все, нинішній уряд, мабуть, спирається на єдиний і, варто визнати, досить сильний механізм керуючої вертикалі, що дозволяє проводити в країні динамічну економічну політику. «Ми понизимо дефіцит бюджету і стабілізуємо державний борг, ми ослабимо податкове навантаження і розширимо податкову базу. Ми понизимо інфляцію, забезпечимо кредитування економіки та розвиток фінансового ринку, ми збільшимо фінансову і витратну автономію регіонів», — обіцяє Президент. Питання в тому, чи зможе він змусити свій уряд усе це виконати. Проте вже перші 100 днів цієї влади переконують, що вона налаштована діяти досить рішуче і вміє вибирати орієнтири, що забезпечують виконання як миттєвих, так і перспективних завдань. Так, кажучи про реформи, глава держави повідомив про плани завершити приватизацію і одночасно налагодити ефективне управління держвласністю, пообіцяв добитися вільної торгівлі і безвізового режиму з Євросоюзом.
Схоже, план реформ від Януковича в МВФ хай дещо критично, але все-таки сприймається. «Це чудова база для досягнення консенсусу в плані реформ. Наступний крок — деталізований план дій із конкретнішими заходами, термінами виконання та проміжними цілями, а також відповідальністю за імплементацію», — зазначає директор представництва Міжнародного валютного фонду в Україні Макс Альєр.
Можна не сумніватися, що в справі реформ влада отримає й належну гостро критичну, а, можливо, і конструктивну допомогу від сильної української опозиції, причому, як від її політичного, так і економічного крила. Так голова Українського фонду підтримки реформ, екс-міністр фінансів Віктор Пинзеник застерігає, що нинішній уряд може перестаратися з кредитуванням, у тому числі й зовнішнім. «Попередній уряд збільшив загальний борг України за 2009 рік на 127,5 мільярда гривень. Нинішній вирішив перегнати свого попередника — збільшити його за два роки на 313 мільярдів», — попереджає Пинзеник. В унісон зі своїм колишнім міністром висловлюється й голова «об’єднаної опозиції» Юлія Тимошенко. Вона стверджує, що уряд Миколи АЗАРОВА не зміг забезпечити збільшення соціальних витрат виправданими економічними заходами. «Усе це за рахунок банального джерела — емісії грошей. І за той період, поки Янукович перебуває у владі, емісії для бюджетних потреб зробили стільки, скільки наш уряд у цілому за два попередні роки. А це лише кілька місяців, 100 днів!», — констатує Тимошенко.
КОМЕНТАР
Юрій ПОЛУНЄЄВ, народний депутат України:
— Нашій владі потрібно найбільше боятися згортання реформ. Грошова емісія, якою їй докоряють, звичайно, — не панацея, але реальний, хоча й обмежений у часі та об’ємах інструмент, яким в будь-якій країні владі інколи доводиться користуватися, у тому числі й для того, щоб стимулювати необхідні структурні реформи. Але випуск цінних паперів, що виготовляються з цією метою, необхідно проводити суворо в рамках закону та для фінансування виключно проектів розвитку. І завжди дотримуватися золотого бюджетного правила: будь-яке зростання дефіциту, що покривається боргами, має спрямовуватися на пріоритетні інноваційні та інвестиційні напрями в рамках політики відносно державної підтримки певних галузей або підприємств. Президент у своєму плані реформ чітко сформулював такий підхід. І в усіх гілок влади є розуміння того, що відкладати реформи більше не можна, а також є політична воля, щоб їх завершити.
