Понад тиждень входи на територію Адміністрації Президента щільно перекриті шеренгами бійців внутрішніх військ. Сюжети, в яких молоді дівчата пов’язують на щити правоохоронців помаранчеві стрічки, приносять їм квіти та кульки апельсинового кольору, облетіли вже весь світ. Суворі обличчя тануть під мелодії знайомих із дитинства пісеньок із мультфільмів. І лише по губах вартових порядку можна зрозуміти, що вони співають про себе пісеньку кота Леопольда «Неприятность эту мы переживем».
Підступи до АП з боку вулиці Лютеранської. Кілька сотень демонстрантів із прапорами. З церкви виходять молоді люди з оранжевими елементами в одязі — хрестяться, одягають головні убори та повертаються до своїх.
Для того, щоб кореспондент «Дня» потрапив не територію АП, треба було пройти два «блок-пости». Перший рубіж утримують самі демонстранти. Вони вишикувалися в дві шеренги і стоять спинами до бійців внутрішніх військ. Цим вони символізують свою неагресивність до правоохоронців, і водночас самі стежать за порядком, щоб уникнути провокацій. Між ними та спецназом кілька метрів «нічийної» землі.
Керівник заслону демонстрантів довго вивчає редакційні посвідчення, звіряє наші обличчя з фото та пропускає всередину. Супроводжувані представниками внутрішніх військ, ми з фотокором проходимо через ланцюг бійців й опиняємося на території АП. Тут пустинно і лише перед входом до приміщення Адміністрації Президента прогрівають двигуни дві водометні машини болотяного кольору. Повз нас проходить загін «Беркута». Ідуть їсти.
У внутрішньому дворі багатолюдно. До дизельних польових кухонь стоять черги солдат, одягнутих у «мирну», звичну форму — без бронежилетів і шоломів. У меню — бульйон, рис із куркою, пиріжки з капустою, булочки, чай. Колоритний повнощокий кухар насипає порції в казанки, і солдати гуртуються в групки навколо столиків для трапези.
Сьогодні (четвер. — Авт. ) охорону АП забезпечують Західний і Центральний військово- оперативні резерви (ВОРЕЗи). Але це не означає, що тут перебувають, наприклад, одні львів’яни. Лише 35% складу — контрактники. Інші 65% «строковиків» представляють усю Україну. Наприклад, татарин Арсен Абібулаєв служить у Луцькому батальйоні внутрішніх військ (в/ч 1141). Чекаючи своєї черги до казана, він розповів, що службою задоволений: «Умови хороші. Заступаю на чергування за графіком. Зазвичай виходить один-два- рази на день».
Начальник відділу виховної роботи управління Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України підполковник Ігор Гузар запрошує спробувати солдатську кухню. Дорогою розповідає, що ситуація змінюється, напруження потихеньку спадає. Тому кількість особового складу зменшується. «Настрій у хлопців непоганий. Звісно, батьки хвилюються. Деякі приїжджають сюди, але пересвідчившись, що все гаразд, заспокоюються. Крім того, мобільні телефони мають практично всі, тож солдати підтримують контакт із домом, — зазначає Ігор Гузар. — Настрій і у протестуючих, і в охоронців — очікування того, що питання нарешті вирішать політичним шляхом і кожен повернеться до своїх справ».
За спільною трапезою слова підполковника підтверджує начальник інженерної служби (в/ч 3005) майор Володимир Приходько: «Немає душевного спокою. Чекаємо, коли визначиться наш уряд. Те, що відбувається в країні, — ненормальне. Ми дивимося холоднокровно на все, що відбувається за огорожею. Думаю, що в учасників протесту також не дуже хороший настрій». Він розповідає, що за час служби провокацій не було з обох сторін. І добре відгукується про координаторів демонстрантів: «Очевидно, все це дуже грамотно організовано».
Військові розповіли, що ВОРЕЗи останнім часом охороняють АП по дві доби. Після закінчення цього часу частини вирушають на відпочинок у місця розташування за межами Києва, щоб через два дні знову заступити на варту. Коли міняються ВОРЕЗи, керівництво домовляється з опозицією та проводить на територію АП машини з харчуванням. Щоб не ускладнювати ситуацію, військові дозволяють додивлятися вантажі.
Охорона території АП триває в так званих бойових ланцюжках. Солдати озброєні лише спеціальними засобами, що призначені для власного захисту. Вогнепальної зброї вони не мають. До речі, після заяви командування про те, що вогнепальну зброю не застосовуватимуть, напруження в лавах захисників правопорядку спало.
Протягом двох годин (а саме стільки триває вахта) солдати не можуть розмовляти. Бойовий ланцюжок дає людям навпроти зрозуміти, що це єдиний механізм, який спеціально підготовлений для служби в таких умовах. Зі слів самих бійців, фізично нести чергування не важко, але дуже важко морально, тому що їх постійно хочуть у чомусь переконати. На це вони відповідають: «У нас єдине знамено — Державний прапор України».
Із тієї ночі, коли демонстранти вперше прийшли під стіни АП, після заяв лідерів опозиції, в низці ЗМІ пройшла інформація, що до України прибули російські спецвійська. Згідно з цією інформацією, саме вони могли застосувати силу проти демонстрантів. Начальник управління Західного територіального командування внутрішніх військ полковник Олег Тамків офіційно заявив «Дню», що жодного «Витязя» на території міста Києва та поблизу немає. «Я хотів би, щоб наші жителі поважали свої спецвійська і свої частини. Ми не гірше підготовлені», — сказав він.
Ми відходимо з полковником від шеренги, розташованої з боку Інститутської. У цей час деякі з демонстрантів упритул підходять до щитів і фотографуються на тлі бійців оточення. Олег Тамків так описав ситуацію:
— Наше завдання — не допустити незаконного проникнення на територію Адміністрації Президента. Обстановка зараз стала стабільнішою. Я не бачу вже колишньої активності з тієї сторони. Хоча хочу відзначити, що з боку людей, які стоять навпроти нас, я ніколи не бачив агресії. Ми з ними прозоро, толерантно вирішували всі питання, наприклад, відправки особового складу на відпочинок. При цьому ми дозволяли додивлятися машини. Хочу додати, що акція протесту дуже добре організована, і я хотів би звернути увагу на витримку обох сторін. Настрій особового складу бойовий, оскільки командуючий внутрішніми військами генерал Попков неодноразово заявляв, що внутрішні війська перебувають поза політикою, і наше головне завдання — виконання конституційного обов’язку.
Ми завжди були впевнені в розсудливості нашого народу й розуміли, що люди хочуть знати правду. До того ж люди мають право висловити свою думку. Ми впевнені, що в нас нормальний народ, адже ми також його складова. І якщо ми одягли форму, то це ще не означає, що ми не такі.
