Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Безглузде кохання, карикатурна війна

4 лютого, 2003 - 00:00

У передчутті весни Київський центр сучасного мистецтва проявив не властивий йому раніше романтизм. Принаймні, у назві нової виставки — «Фауст і Маргарита». Втім, однією назвою справа і обмежилася. Адже в дуеті художників, чиї роботи і склали експозицію, — німець Штеффен Мюлле і колишній харків’янин Сергій Братков, — останній прославився як цинік і арт-хуліган. Власне, Братков і став відомим завдяки серії неполіткоректних фотографій одягнутих по-дорослому діток.

Судячи з усього, німецький візаві Сергія — також не дуже романтична персона. Більш того, у Мюлле також є знімки дивно, з викликом одягнутих дітей, а також інші провокативні опуси на тему сімейних цінностей. Так що інтрига виставки полягала в іншому — хто в цьому недоброму дуеті відповідає за Фауста, а хто — за Маргариту.

Все швидко прояснилося в першій же залі, де на відвідувачів із величезного фотопанно томливо дивилася дорідна «ню», яка лежала на мармуровій лаві. У кутку лави добре виднілося надряпане кимось «Костя». Братков залишився вірний собі — мало просто заманити глядача, необхідно ще і в міру познущатися над ним. Відтиснення написаних готикою жіночих імен з іншого боку стіни з «Костею» доповнювали картину. А замикав покої братковської Маргарити фільм «Love is pain» («Любов є біль»), де літнього віку зіпріла пані, імітуючи еротичні рухи, на весь голос співала фольклорну любовну лірику.

Фаустіанство Штеффена Мюлле набуло більш чудернацької форми. Тут панував нещадний вуайеризм — кожен міг розстібнути блискавку і підглянути за схованим у спальному мішку рожевим зайчиком, але і той, хто сам цікавиться, ставав об’єктом розглядання, бо потрапляв у об’єктив камери, яка передавала зображення на монітор, на потіху публіки. Хрест із чотирьох зчеплених револьверів передував дійсно вражаючу інсталяцію — три фотографії, зроблені в кабіні бомбардувальника в натуральну величину, і по центру — панно з міріадами маленьких чоловічків — чи то розбомблені, занесені в кондуїт пілота, жертви, чи то новобранці, готові зайняти свої місця за штурвалами в нескінченній ескадрильї.

Так що сюжет простий і традиційний: з одного боку, нехай смішне і безглузде, але кохання, з іншого — нехай карикатурна, але влада, намальована, але війна. Фауст злився з Мефістофелем і, щоб зупинити мить, готовий, схоже, на все, на будь- яке насильство, а Маргарита так і залишилася собою, як і раніше, повна ніжності і пристрасті, готова терпіти біль в ім’я кохання.

Мораль: займайтеся мистецтвом, а не війною. Коханням також можна.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 
Рубрика: