Як повідомляє «Інтерфакс-Релігія» (Москва), «православна громадськість України звернулася до священноначалія Української церкви (Московського патріархату) з закликом привести її Статут у відповідність зі Статутом Московського патріархату, прийнятим 2000 року». Тут ідеться про рішення Священного Синоду УПЦ (МП), що пройшов у грудні 2007 року.
Під «приведенням у відповідність», яку безіменні автори пропонують владикам, мається на увазі лише одне — викреслити з рішень Синоду УПЦ (МП) все те, що хоч би трохи нагадує про автономність (не кажучи вже про автокефальність) цієї церкви — церкви, що функціонує на території України і вважає себе спадкоємицею Церкви Київської Русі й водночас — підлеглою Московської патріархії.
Особливо підкреслюється, що ні прізвищ учасників, які занепокоєні долею УПЦ і вимагають «приведення у відповідність», ні назви «спільного з’їзду, що пройшов днями у Києві» цих таємничих протестантів московський «Інтерфакс-релігія», на превеликий жаль, не наводить. Хто і з ким радився і хто організовував цей безіменний «спільний з’їзд»? Часом не пан Кауров, який нещодавно просив прощення і клявся в лояльності?
Нижче додається перелік «помилок», яких нібито припустилися (на думку анонімних критиків) митрополити, архієпископи і єпископи Синоду УПЦ у грудні 2007 року.
1. Представники українських православних організацій (той самий анонімний з’їзд) висловили занепокоєння у зв’язку з тим, що в новому Статуті Української церкви, прийнятому 21 грудня 2007 року, відсутнє положення про те, що він («Статут») набирає чинності лише після затвердження його Священним Синодом Російської церкви, а також після благословення патріархом Московським і всієї Русі. (Невже цього не було зроблено?!)
2. На думку делегатів «підпільного з’їзду», в новому Статуті УПЦ нічого не говориться також про те, що вищими судовими інстанціями для Української церкви є загальноцерковний суд і Архієрейський Собор Російської православної церкви. (Що ж робитимемо з українським громадянством, українським законодавством і українськими судами?)
3. Відсутність у новому Статуті положення про те, що Українська церква отримує святе миро від Московського патріарха, було розцінено учасниками тієї київської конференції як вияв автокефальних тенденцій. (Не будемо втручатися у суто церковні справи, але так радісно бачити хоч би тінь вияву цих «автокефальних тенденцій»!)
4. Як пише «Інтерфакс», збентеження православної громадськості викликало також «відсутність у новому Статуті згадок про канонічну територію Української православної церкви». (Наскільки нам відомо, територія України ще не підкоряється ні Росії, ні Російській церкві!). Тим часом цей пункт, на думку тих же невидимих православних організацій, особливо актуальний у світлі заяв Румунського патріархату про намір створити нову єпархію на території України.
Здається, православна громадськість тут уже зовсім не враховує таких чинників, як багатоконфесійність релігійної карти України, як право кожної громади будувати церкви й організовувати своє церковне життя на українській землі. А що стосується «канонічної території», то часте згадування цього терміну — доречно й недоречно — вже сильно знецінило його. Можливо, це лише заклик почати тотальне конфесійне чищення — поки у країні ще лишилися високі професіонали (сталіністи).
Як не сумно читати подібні псевдоцерковні опуси, автори яких вважають себе більш православними, ніж їхні владики, але не можна ще раз не вигукнути: «Крига скресла, панове!».
