Придбавши неякісний товар, лише кожен п’ятий громадянин України вирішує повернути свої витрачені кошти на різних рівнях — від продавця магазину до організації захисту прав споживачів. Решта ж споживачів займають пасивну або напівактивну позицію: або не приймають ніяких рішень, щоб повернути гроші чи замінити товар на якісний, або при першій відмові опускають руки.
Такі висновки першого в Україні дослідження споживчої поведінки під час купівлі товарів повсякденного попиту оприлюднила «Спільнота споживачів та громадські об’єднання». За словами керівника цієї організації Клавдії Максименко, дослідження «Права споживачів та рівень інформованості населення України про те, як ними користуватися» проводилося в рамках спільного проекту Європейського Союзу та програми розвитку ООН. Загалом впродовж квітня — травня 2007 року було опитано 1000 респондентів віком від 15 до 59 років з усіх регіонів України.
Як стверджує директор компанії «Слідопит» Вадим Пустотін, купівлю товарів повсякденного попиту (продуктів харчування, побутової хімії тощо) у нас беруть на себе переважно жінки. Аж 54% чоловіків, згідно з дослідженням, перекладають відповідальність за придбання товарів на інших членів родини, і лише 10% відповіли, що за продукти чи товари, які з’явилися в їхньому домі, відповідають вони особисто.
46% українців вважає, що володіє достатньою кількістю інформації про якість товарів. «Більшість респондентів не усвідомлює, якою має бути інформація про товари, щоб на її основі зробити висновок про їхню якість, — переконаний Вадим Пустотін. — Так, згідно з результатами опитування, найбільш значущим фактором, за яким українські споживачі визначають рівень якості товарів, є термін придатності — на нього вказує 70% респондентів. Другими за важливістю є ціна та особистий досвід споживання марки чи товару. І тільки близько 30% опитуваних звертає увагу на склад товару і дає йому візуальну оцінку. Серед інших вагомих факторів оцінки якості товарів опитувані виділяють місце купівлі, країну-виробника, інформацію про товар від друзів, знайомих чи продавців, рекламу та інформацію про товар від ЗМІ».
Пан Вадим наголосив, що споживачі прагнуть отримувати інформацію про якість товарів в першу чергу на упаковці (це джерело виділили як бажане 72% респондентів). Іншими важливими джерелами повинні бути друзі, знайомі, телепрограми та інформація від незалежних споживчих організацій. Відповідно до результатів дослідження найчастіше українські споживачі мають справу з придбанням неякісних продуктів харчування, рідше — з купівлею неякісного взуття, одягу, побутової техніки та предметів особистої гігієни.
«Більшість українських споживачів упевнені у тому, що у нашій країні неможливо захистити свої споживчі права і до того ж продавці рідко повертають гроші за неякісний товар, — наголосила Клавдія Максименко. — Це і є причиною вироблення пасивної позиції у більшості громадян. Більша частина опитуваних погоджується з тим, що захист своїх прав — це конфлікт, який шкодить здоров’ю, а зайві конфліктні ситуації нікому не потрібні. Частина опитуваної аудиторії просто не хоче витрачати свій час і сили, доводячи щось у магазині, оскільки це все одно ні до чого доброго не приведе».
Експерти підсумували, що в Україні потрібно підвищувати рівень споживчої освіти і розбудовувати механізми обізнаності споживачів зі своїми правами. З цією метою «Спільнота споживачів та громадські об’єднання» створили портал споживача, на якому міститься інформація про державні та неурядові організації, що захищають права споживачів, статті про те, як відрізнити якісну продукцію від неякісної, підробку від оригіналу тощо. Крім того Вадим Пустотін зауважив, що у загальноосвітніх навчальних закладах основи споживчих знань викладають як предмет за вибором у загальному пакеті дисциплін за економічним профілем. Він сподівається, що це підвищить активність дітей в майбутньому, коли їм доведеться захищати свої споживчі права.
