Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Божественний розчерк

6 квітня, 2004 - 00:00

Три вечори поспіль сотні киян збиралися на майдані Незалежності. Ні, не на чергову позбавлену смаку збірну солянку нашої та російської попси, а з більш привабливої нагоди. На майдані, прямо на очах городян, творилися «Скульптури зі світла».

Все ж, іноді офіційний стиль віддає нестерпною нудьгою. «Шоу лазерних проекцій та гра світла на фасаді Національної музичної академії» — для того, що робила французька група «Скерцо», видається надто сухим, збіднюючим визначенням. Насправді — грандіозна вистава, світлова — кольорова — вибух у центрі міста, високий відеоарт, небувале футуристичне кіно, що розгортається у трьох вимірах…

«Скерцо» має заслужену репутацію найкращої у світі лабораторії iз проведення проекційного шоу на фасадах архітектурних пам’яток та історичних будівель. На їхньому рахунку освітлення (в прямому значенні) таких грандіозних подій, як відкриття стадіону «Стад де Франс», сторічний ювілей Ейфелевої вежі, ілюмінація Ам’єнського собору, а також робота з музикантом Жаном-Мішелем Жарром, видатним театральним режисером Філіппом Жанті, відомим кутюр’є Пако Рабанном.

У Києві майстри зі «Скерцо» використали як екран фасад Академії (раніше відомої як Консерваторія). Три вечори поспіль, о 20.30 на стінах і колонах будинку висвічувався гігантський працюючий годинниковий механізм. Удари годинника немов відкривали шлюз образів, що змінювали один одного у чітко вивіреному темпі. Описати ці чудові п’ятнадцять хвилин неможливо. Це — справжня подорож світовою культурою, спостереження Золотої доби та бунтівної сучасності, пейзажі й машини, химери історії, галюцинації масової культурної свідомості. Причому — несучими поверхнями картин були не тільки стіни, але й колони Академії, вся складна зовнішня поверхня споруди змінилася, сама стала маревом, образом з іншого дивовижного світу, здавалося, ще секунда — і зникне зовсім, перетвориться на танець світлоносних ліній.

Ніколи ще не була такою стара «конса». Ніколи ще так не виглядав Київ, нехай навіть у малій своїй частині. Ось, виявляється, як можна створити свято — кількома розчерками променя. І жодних салютів і побоїщ.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 
Рубрика: