Подія, традиційно не помічена великими телеканалами та тиражними ЗМІ, але така традиційно втішна для любителів гарної музики: у Києві з кількома концертами після більш ніж дворічної перерви виступила чудова блюзова співачка Аня Герасимова, більш відома, як Умка.
М’яке мультяшне прізвисько залишилося з днів ранньої хіппiвської юності, коли Умка бродила з гітарою дорогами країни, яка ще тоді не розпалася, і співала балади, що беруть за душу, про ті ж дороги, життєві втрати, свободу й смерть. Тоді, в 1980—1990 роках, було немало таких шестиструнних самураїв. Багато, — більшість, — так і залишилися в запорошеній та прокуреній безвісності. В Ані ж було те, чого якраз у тієї ж більшості не було — багатий відтінками голос, пристойна літературна освіта й розуміння того, що трьома бардiвськими акордами хорошої музики не створиш.
Це і стало причиною того, що під свій статус-кво Аня не стала підводити філософію андерграундного нездобуття слави, як робили майже всі, а просто, без ефектних жестів, почала вдосконалювати свій, до пори до часу не оцінений, талант блюзової співачки. Власне, вже два роки тому можна було помітити серйозні зрушення і в манері співу, і в музичних складових. Однак відтоді Аня Герасимова здійснила справжній прорив, і нинішні виступи у Києві це засвідчили.
Взагалі той, попередній візит, кардинально відрізнявся від нинішнього. Проходив він без ажитації, під сурдинку, для своїх. Нинішні концерти також можна охарактеризувати як гастролі для своїх, але кількість цих «своїх» така, що було абсолютно ясно — те, що робить нині Умка, вийшло за межі певної субкультури, стало цікавити людей, вельми далеких від будь-яких нонконформістських віянь. Добре це чи погано — інше питання, але в будь-якому випадку це знак справжньої творчої зрілості.
Нинішня Умка — крихка персона з виразними, трохи дитячими очима, сильним і багатим голосом у супроводі професійної, прекрасно зіграної групи. І в Будинку художників, і, особливо, в клубі «Шелтер» «Умка і Броньовичок» чітко вибудовували програму концерту, майстерно розганяли темпоритм виступу, доводячи зал до шаленства. Наждачні, жорсткі блюз-обробки чергувалися з пряним, лінивим реггею. Старі пісні знайшли нечувану раніше силу, а нові їм ні в чому не поступалися. Взагалі, музичному критику тут практично нічого робити — вади, схоже, були відсутні.
Але, можливо, в тому і небезпека. Умка, здається (можу помилятися) за крок від масового успіху, цілком і цілком заслуженого. Однак слава — механізм підступний, що перемолов не одне життя. Поки що Умка чинить опір успішно — після концерту вийде поспілкуватися з народом, роздаровує свої плакати та компакти, підкреслено знищує будь-яку дистанцію між собою та шанувальниками. Хочеться сподіватися, що так буде і далі.
А ще одна надія — що вона стане частіше заїжджати до нас. Це буде дуже приємним винятком з невідомо ким встановлених правил, за якими до Києва з Росії переважно їдуть найвульгарніші естрадні «зірки», похапцем розкручені бездари з абсолютною відсутністю голосу, розуму й чарівливості. Так хочеться різноманітності серед цієї патоки, що погано пахне...
