Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Частица черта...»

7 лютого, 2006 - 00:00
КОСТЯНТИН РАЙКІН І РОМАН КОЗАК, ВИПЕРЕДЖАЮЧИ ВИСТАВУ «КОСМЕТИКА ВОРОГА», ПОСПІЛКУВАЛИСЯ З КИЇВСЬКИМИ ЖУРНАЛІСТАМИ / ФОТО АНАТОЛIЯ СТЕПАНОВА

Два художніх керівники Костянтин Райкін (художній керівник театру «Сатирикон») та Роман Козак (художній керівник Театру ім. Пушкіна) показали киянам виставу «Косметика ворога» у постановці Романа Козака.

Здавалося, після Ричарда III — лиходія кривавого і жахливого, зіграти більш негативного героя — поза людськими можливостями. Але, воістину, зло і талант безмежні. Персонаж, створений Костянтином Райкіним у виставі «Косметика ворога» — це не лиходій, перед нами, без перебільшень, втілене зло. Його пластика — це плавні і невловимі рухи тіні, від його мерзенного погляду — мурашки біжать по шкірі, його голос — огидний і проникає він, здається, в мозок, заважаючи плавному плину власних думок. Від такого суб’єкта хочеться негайно сховатися, не приведи Боже, зустріти такого на своєму шляху. Але герою Романа Козака не пощастило — в залі очікування аеропорту до нього підсаджується саме такий співрозмовник, від якого вже не відхреститися...

Вистава, створена за романом бельгійської письменниці Амелі Нотомб «Косметика ворога», цікава акторською грою, яка настільки філігранна, що складні внутрішні психологічні загадки та проблеми передаються за допомогою пластики, інтонації, внутрішнього посилу. Текст тут має другорядне значення. Перед нами — анатомія внутрішнього світу людини, в якому відбувається вічна боротьба добра і зла — не на життя, а на смерть.

Ця вистава схожа на китайську скриньку, повну фрейдистських мотивів, комплексів, порочних пристрастей. Вона заплутує, оглушує і відправляє глядача в подорож нескінченним лабіринтом підсвідомості. Спочатку вистава нагадує детектив, але у своєму розвитку набуває явних абсурдистських рис.

Поступова мімікрія урівноваженого та витриманого героя Козака в своє «альтер его» відбувається майже непомітно. Ну що може бути спільного між солідним успішним французом і огидним маніяком, який, явно смакуючи кожну деталь, кілька годин розповідає йому огидну і страшну історію свого життя? Здається, вони — повні протилежності. Але раптом помічаєш, що їхні жести стають схожими — однакове безглузде пересмикування плечима, невловимо швидке і «безхребетне» чи що, немов у змії, пересування по сцені…

Майже до самого кінця вистави зберігається інтрига, хто ж насправді цей мерзотний і маніакально жорстокий Текстор Тексиль — ненормальний, убивця, демон у людському образі? Наскрізна дія персонажа Райкіна — це знищення іншого, навіть якщо ціною цього стане власне життя. Глядачів приводить у шок те, що огидний маніяк — це друге «я» доброчесного пана, диявол, який живе під маскою доброчесності. «Частица черта в нас заключена подчас»…

Вистава «Косметика ворога» — про безглуздя спроби втекти від себе, бо добро і зло, що рівноіснують в нас — це і є ми самі.

Ірина ВРАТАРЬОВА, спеціально для «Дня»
Газета: 
Рубрика: