За минулий рік в Україні стало на двадцять тисяч засуджених менше. Вчора Державний департамент з питань виконання покарань поділився попередніми підсумками проведеної за рік роботи. Зменшення кількості засуджених — не наслідок погіршення роботи міліції та прокуратури, а саме результат цілеспрямованої боротьби проти зростання злочинності. Адже найбільшою проблемою української пенітенціарної системи залишається «перенаселеність» місць позбавлення волі.
Так, сьогодні в установах виконання покарань понад встановленої норми утримується 18 тисяч чоловік, або кожен восьмий ув’язнений, а в медичних установах пенітенціарної системи, «зайвий» кожний четвертий засуджений. Загальна місткість українських в’язниць становить 154 тисячі місць, засуджених до ув’язнення сьогодні 173 тисячі, на початку року було 190,3 тисячі, а в ідеалі це число планується довести до 110—120 тисяч, щоб взагалі ліквідувати тісноту. Втім, справа не лише в тісноті. Місячне утримання одного ув’язненого коштує 120 гривень, відповідно, річне утримання 50 ти тисяч чоловік обходиться у 72 мільйони гривень. Це ще одна причина скоротити кількість позбавлених волі на 50 тисяч. Тим більше, що більшість засуджених проводить у в’язниці кілька років. А розрахована на шість років програма iз перетворення умов утримання у в’язницях «з нелюдських на людські» вимагає 2,3 мільярда гривень. Тобто, чим менше позбавлених волі, тим у кращих умовах вони житимуть...
Зменшення кількості ув’язнених досягається шляхом реформування судово-правової системи. Система покарань повинна стати м’якшою та гнучкішою. Сьогодні громадянин, який украв сто гривень, потрапляє до в’язниці на три роки, де з’їдає кілька тисяч бюджетних гривень, встигає звести знайомство з «кримінальними елементами», а то й заразитися на СНIД або туберкульоз. У результаті — ні грошей, ні виправленого громадянина. Не завжди, звичайно, але в більшості випадків. Усі експерти сходяться на думці, що українські кримінальний та кримінально-процесуальний кодекси надто жорстокі, і наполягають на необхідності пом’якшення покарання за дрібні проступки. Голова Департаменту виконання покарань Василь Кощинець цю ідею також підтримує, і наводить таку статистику: в європейських країнах у місцях позбавлення волі перебуває не більше 150 громадян з розрахунку на 100 тисяч населення, а в Україні це число становить 400. Випереджають нас за цим показником лише Росія, Білорусь, США та Казахстан. Спеціалісти пропонують замінити в деяких випадках ув’язнення на альтернативні міри покарання. У світі їх різновидів кілька десятків, але в Україні сьогодні існує лише дві — штрафи та господарськi роботи. «Я прихильник невеликих термінів ув’язнення, — говорить В. Кощинець. — Якщо людина проведе у виправному закладі два тижні чи місяць, потім вона зовсім інакше сприйматиме виховні роботи та штрафи. Можливо, це звучить грубо, але такі реалії життя».
Є одне велике, величезне «але». Українське суспільство не налаштовано на пом’якшення покарань. «Я за час своєї роботи на цій посаді стикнувся з безліччю скарг на надто м’яке покарання», — розповідає В. Кощинець. Скаржаться в основному постраждалі або їхні родичі. Зрозуміти їх, безумовно, можна. Власне, жорстокість судової системи базується саме на ставленні до злочинців населення нашої країни. Без сумніву, зустріне громадське неприйняття і нещодавно запропонований на розгляд Верховної Ради законопроект, який передбачає подачу апеляцій засудженими на довічне ув’язнення після 20-ти років «відсидки». «Як голова Департаменту виконання покарань, я підтримую цю ініціативу, — говорить В. Кощинець. — Людині треба давати шанс. Але цей проект однозначно не буде підтриманий простими громадянами, і особливо потерпілими та їхніми родичами. I я розумію їх». Сьогодні в Україні на довічне ув’язнення засуджено 1214 чоловік. Iз них 21 тисяча умисних вбивць, із яких майже десять тисяч — з обтяжливими обставинами, 31 тисяча грабіжників, розбійників та вимагачів, 3,2 тисячі насильників, 10,8 тисячі тих, що нанесли важкі тілесні ушкодження, 701 людину засуджено за бандитизм і 27 — за захоплення заручників.
Ще одна реформа — демілітаризація в місцях позбавлення волі. I голова департаменту, і більшість його заступників — люди цивільні. Більш того, згідно з рішенням колегії департаменту від 1 листопада, вакантні місця в Державній кримінально-виконавчій службі можуть займати лише цивільнi особи. Вважається, що це зробить українську пенітенціарну систему більш гуманною та демократичною. «Насправді ми залишаємося силовим відомством і будемо ним ще років десять. Система настільки велика, громіздка і непроста, що реформи можуть пройти тільки дуже поступово», — говорить В. Кощинець.
До речі, про демократію. Вчорашня колегія була частково присвячена майбутнім виборам. Голова департаменту пообіцяв, що всі бажаючі політичні сили зможуть провести свою агітацію в місцях позбавлення волі. От лише з наглядачами в день виборів виходить накладка. Оскільки голосування в пенітенціарних установах славиться своєю недемократичністю, цього року поспостерігати за виборами у в’язницях мають намір різні політичні сили та журналісти. Згідно з законом, від кожної партії або блоку можуть бути присутніми по дві особи. Зареєстрованих для участі у виборах партій та блоків у нас тридцять вісім, плюс члени виборчої комісії, журналісти, працівники в’язниці та голосуючі засуджені. «Не у всіх установах є такі великі зали, — скаржиться В. Кощинець. — Ми ж не можемо вивести засуджених на голосування до будинку культури!» Так що цього року без конфліктів, швидше за все, теж не обійдеться. До речі, засуджених на довічне ув’язнення, чия доля скоро вирішиться в парламенті, на зустрічі з політиками не запрошуватимуть. Вони можуть робити свій вибір, керуючись виключно побаченим по телевізору. Доступ до телевізора, як запевняє В. Кощинець, усім забезпечений: «Довічні — лише по телевізору... Дуже непрості це люди».
