Перспективи, які часом надто емоційно змальовували «зелені» організації, озброївшись для більшої переконливості протигазом, схоже, знаходять реальні контури. Наприклад, за даними Державної гідрометеорологічної служби Мінекоресурсів, у столиці за 9 місяців цього року в 14 випадках зафіксоване перевищення в 6—9 разів гранично допустимого вмісту двоокису азоту, і в 12 випадках — окису вуглеводу в 6—13 разів. Якщо пригадати, що у густо «населеній» промисловими підприємствами Східній Україні цей показник перевищує норму в 4,5 разу, а в середньому по країні — в 3,5, то дані більш ніж тривожні.
Примітно, що екологія — саме та сфера, де Україна приєднується майже до всіх європейських документів. Щоправда, багато експертів стверджують, що нам вистачає сил лише на планування і постановку цілей. А коли справа доходить до їхньої реалізації, настає криза. Підтверджують вищесказане кілька показових прикладів з екологічного життя столиці. Наприклад, свого часу чималі надії покладали на прийняту Київрадою програму «Екологія транспорту». Якщо стисло, то у ній було поставлено дві мети: адаптувати пальне до західних стандартів і винести за межі міста більшу частину вантажних і транзитних автомобілів.
З першим пунктом, слід сказати, спочатку виникло дуже багато «але». Наприклад, прогнозованою була реакція «бензинових» компаній, яких би зобов’язали торгувати газом у балонах. А крім того, виникла б проблема, де розмістити воднесховища, здатні обслужити 500 тисяч зареєстрованих у столиці машин. А щодо другого пункту, то тут пропонували кілька цілком реальних варіантів. Наприклад, щоб «очистити» центральну частину міста — ввести плату за проїзд центральними вулицями і збільшити збір за паркування. А крім того, побудувати багаторівневі розв’язки. Усі три пункти, як відомо, в столичному генплані реконструкції містяться, але дати початку робіт поки що замовчують.
До речі, саме автотранспортне питання вважається екологами основною больовою точкою. У великих містах його внесок у загальну забрудненість повітря становить 53%. А що стосується Києва, то, за даними міської санепідслужби, завдяки машинам щорічно на кожного жителя столиці припадає 100 кілограмів шкідливих речовин. В околицях пожвавлених магістралей (а саме — на Хрещатику, вулиці Саксаганського та бульварі Шевченка) рівень формальдегідів у повітрі перевищує гранично допустимі показники на 92%, діоксиду вуглецю — на 91% та пилюки на 50%. Водночас, за оцінками МОЗ, люди, які мешкають в умовах забрудненої атмосфери, на 50% частіше хворіють на інфекційні захворювання, на 26% — на онкологічні, на 70% — на бронхіальну астму та на 76% — на хвороби кровообігу.
Не є таємницею, що ця проблема — аж ніяк не українська особливість. Проте, скажімо, в німецьких містах після постановки мети — знизити екологічну шкоду, завдану автотранспортом, — з’явилися конкретні результати. Для початку місцева влада заборонила використання бензину зі свинцевими присадками, і всі нові автомобілі там віднині повинні відповідати нормам щодо шкідливих викидів. Крім цього, Німеччині вдалося добитися введення єдиних норм для виробництва пального, що відповідає екологічним вимогам. І на порядку денному там сьогодні стоїть питання невикористання сірки у складі пального.
Наступний важливий екологічний нюанс — правила «поведінки» з відходами. Знову-таки промисловій Німеччині вдалося досягти того, щоб сміття не тільки не позначалося на здоров’ї населення, а й приносило користь. Зрозуміло, в цьому випадку йдеться про ретельне його сортування і подальшу переробку. А Київ, що «виробляє» щодня понад 10 тис. кубометрів твердих побутових відходів, стикається з перманентними спалахами епідемії поблизу сміттєвих звалищ. Наприклад, у невеликому селищі Пирогово, незважаючи на те, що звалище там уже не функціонує, люди продовжують хворіти. Екологи пояснюють це тим, що продукти розпаду похованих тут відходів під дією опадів перетворилися на фільтрат, тим самим сконцентрувавши в собі осередки інфекцій. Хороша ідея сортування сміття в рамках експерименту серед жителів 20 київських будинків закінчилася сумно. Жiтелi, якi звикли до європейських норм поведінки з відходами, після закінчення терміну проекту зіткнулися із забутою картиною: різнокольорові контейнери змінилися на величезні звалища біля будинків.
Проте для західних країн вищезазначені проблеми здаються дрібницями порівняно з екологічною шкодою, яку завдають промислові підприємства. Київська влада в даному питанні має намір діяти радикально — до 2020 року ліквідувати щонайменше 35 шкідливих виробництв і тим самим вивільнити 120 га площі для житлового фонду. Європа, щоправда, діє інакше. З допомогою штрафних санкцій «брудне» підприємство змушують «очиститися». У деяких країнах навіть практикується схема, коли «екологічному шкіднику» повертають кошти, перераховані ним до природоохоронного фонду. Природно, якщо він зобов’язується за певні терміни скоротити кількість шкідливих для здоров’я викидів.
На Всеєвропейській конференції міністрів екології, яка відбувалася весною цього року в Києві, обговорювали створення в Україні реєстру викидів і перенесення забруднювачів. Вітчизняні екологи погодилися, що найближчим часом слід зареєструвати «початкові» дані кожного виробництва (кількість і якість його викидів у довкілля), занести їх до єдиного списку, і найголовніше — зробити ці дані доступними для будь-якого громадянина.
А поки що на цій ниві зроблено один крок. Днями уряд України затвердив концепцію скорочення викидів забруднюючих речовин в атмосферу. Міністр екології і природних ресурсів Сергій Поляков заявив журналістам, що під цю концепцію вже розроблено програму. Говорити про конкретні суми, необхідні для її реалізації, він поки не наважився. Але зате повідомив, що «головною метою концепції є скорочення й обмеження викидів сполук сірки, азоту, аміаку, легких органічних сполук і твердих частинок, які викликані антропогенною діяльністю і переносяться в атмосферному середовищі на великі відстані». Цілі, як завжди, хороші...
