Сьогодні українські парламентарії в черговий раз мають намір обговорити чорнобильську проблему. На порядку денному — «стан виконання законодавства України стосовно комплексного вирішення питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи». Зборів, присвячених даній тематиці, відбувається так багато, що часом створюється враження: проведення подібних слухань — не більш ніж захід «для галочки». «Розширити й поглибити» — ось звичайний висновок із багатьох заходів подібного роду. Слово «комплексність», звичайно, вселяє надію. Адже фахівці, які займалися і займаються чорнобильською темою, кажуть про те, що до питання про відродження «зони» варто підходити системно. На цьому фоні також звучать заклики переглянути погляди щодо наслідків і потерпілих. Мається на увазі те, що далеко не всі, хто володіє статусом чорнобильця, є таким насправді. А серед експертів, до того ж, нерідко звучать слова з приводу природного самоочищення забруднених територій. «Не так страшний чорт, як його малюють?» Або за «давниною літ» ми просто забули про масштаби катастрофи? «День» ще раз вирішив поцікавитися у фахівців: що таке Чорнобиль сьогодні?
Михайло БОРИСЮК, завідуючий секретаріатом комітету ВР із питань екології, природокористування й ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи:
— У мене таке відчуття, що з роками гострота проблеми притупляється, про неї просто намагаються забути. Непрямим доказом цього є і той факт, що замість задекларованих урядом 14 мільярдів гривень — «для захисту громадян» — ми отримуємо 1 млрд. 600 тис. — 1 млрд. 800 тис. Проблема має бути сконцентрована в одних руках. Але профільний орган, указ Президента про створення якого «лежить» вже не перший рік, досі не сформовано.
Є й інша проблема. Відсутній закон, який визначає правовий режим територій. Йдеться про те, що ми досі не можемо домогтися отримання повного переліку населених пунктів, які входять до зони радіаційного забруднення. З більш ніж двох тисяч «претендентів» до цієї категорії віднесено всього лише шість чи вісім.
І ще один, напевно, головний момент. Ті дослідження, які проводяться, на серйозний моніторинг, м’яко кажучи, не тягнуть. Ми говоримо про те, що багато хто отримує чорнобильські пільги незаконно, що даремно «розпорошуються» великі кошти, а на глибокий аналіз ситуації нам чомусь не вистачає ані грошей, ані часу. Те, що чорнобильських дітей безкоштовно годують у школі і те, що чорнобильські дорослі мають 50-вiдсоткову знижку на паливо, — далеко не вирішення проблеми. Точно так само складно пояснити декому те, що 20 років було «брудно», а нині стало «чисто», а тому з них знімається частина «привілеїв». Загалом, потрібен комплексний підхід до вирішення чорнобильського питання. Чим держава поки що себе не переобтяжує.
Юрій САЄНКО, завідувач відділу соціальних експертиз Інституту соціології:
— Усі ці роки ми «малювали» портрет чорнобильця, враховуючи лише матеріальний бік проблеми. Боялися, що зростатиме рівень захворювань, пов’язаних із радіацією, зокрема — мутагенних відхилень від загальноприйнятої норми. Ми зупинили переселення з «чорнобильських» населених пунктів і прийняли програму щодо їх відродження. Я не кажу, що ці території, так би мовити, встигли оздоровитися — природа ховає деякі речі від людини, і рано чи пізно вони ще себе проявлять. Але в даний момент важливо інше. Не з медичного, а з соціального погляду чорнобильське співтовариство для нас вже втрачене. Наша патерналізація стосовно чорнобильців — палиця з двома кінцями. Дійсно, є серед них люди, яким треба допомагати. Але є й інша категорія: ті, кому допомогти треба, так би мовити, частково. Тобто дати поштовх для того, щоб вони почали включатися в активне життя. Загалом, чорнобильські програми допомоги потребують перегляду з акцентом на адресність. Інакше не тільки немолоді, а й молоді також, будуть не жити, а доживати.
Дмитро ГРОДЗИНСЬКИЙ, академік НАН:
— Іноді виникає відчуття, що це «рука» світового атомного лобі: говорити про атом мирний, називати міфом «радіофобію». На це час і кошти знаходяться. А на те, щоб пояснювати людям, які проживають на забруднених територіях, як мінімалізувати наслідки, — ні...
Території, потерпілі від Чорнобильської аварії, дійсно, внаслідок природних процесів самоочищаються. Ось тільки чекати розпаду деяких речовин у деяких регіонах доведеться ще років 70, якщо не більше. Але річ навіть не в цьому. Якщо в Британії середня тривалість життя людини становить 80 років, то в Україні, за деякими оцінками, — 54 — 56. Плюс до цього українська старість — хвороблива. Не варто також забувати про тих людей, які працюють на шкідливих підприємствах Дніпропетровщини, Кіровоградщини тощо. Ці працівники також «поглинають» немало радіації. Загалом я веду до того, що потрібна загальнонаціональна програма з оздоровлення нації. До якої, як один із пунктів, буде включено й чорнобильське питання.
