Листопад на Закарпатті видався щедрим на новодруки з історії. «День» (№213) розповідав про минулотижневу презентацію «Вільного слова американської України». У ті ж дні було представлено й збірник архівних документів і матеріалів «Закарпатські втікачі в СРСР: через табори ГУЛАГу і Бузулук до рідних Карпат. 1939—1949», упорядниками якого є О. Корсун та О. Пагіря. Видання вміщує матеріали про долю тих закарпатців, котрі після окупації Угорщиною Карпатської України у березні 1939 року у пошуках кращої долі втікали до СРСР, а натомість потрапляли у сталінські концтабори.
А цього тижня в Ужгороді презентовано монографію Даріуша Домбровського «Польща і Закарпаття: 1938—1939», яка є системним аналізом політики Польщі щодо Закарпаття у складі Чехословаччини у 1938—1939 роках. Оскільки автор не мав можливості приїхати до Ужгорода, представляли книжку її редактор Лесь Белей, перекладач Олександр Снігурський та завідувач археологічного відділу Закарпатського краєзнавчого музею Йосип Кобаль.
«Проблема Карпатської України розглядається досить шаблонно: у трикутнику Прага-Будапешт-Берлін. Але мало хто звертає увагу на те, що з цього приводу думала Польща, які вона мала плани і яку політику вела щодо Закарпаття. Саме на ці питання й дає відповідь книжка», — зазначив Лесь Белей. Перекладач Олександр Снігурський зазначив, що працювати з виданням погодився одразу, бо, по-перше, мав досвід роботи з польськими архівами, а по-друге, є корінним закарпатцем, рід якого походить з Польщі.
«З книжки ви дізнаєтесь, що у Варшаві дипломати, міністри іноземних справ Угорщини і Польщі, вирішували, як у місцевих газетах треба називати нас, місцеве населення, аби було вигідно. І це визначало, як будуть потім писати, хто ми — угророси чи русини... Для тих, хто вивчає історію Карпатської України, книжка може бути дуже корисною, бо це ще один погляд на історію нашого краю», — підсумував Йосип Кобаль.
