Після перших матчів українських команд у Лізі Європи певні, хоч і досить примарні, шанси на здобуття перепустки до наступного раунду залишались у всіх. Найнебезпечніша ситуація склалася у «Дніпра». Треба було відігравати два м’ячі і не пропускати у відповідь. Завдання дуже важке, але реальне. Адже історія футболу знала просто-таки фантастичні «камбеки» у, здавалося б, цілком безнадійних ситуаціях.
І треба віддати належне «Дніпру» - він зробив усе, щоб досягти успіху. Команда з перших хвилин намагалась просто вчавити швейцарців у газон «Дніпро-Арени». Це й не дивно з огляду на те, що стихія української команди – атака. Моменти створювалися один за одним. Хоча, треба зауважити, що гравці «Базеля» відповідали дуже гостро. Маленький і дуже швидкий форвард Салах на початку матчу мав добрі нагоди, щоб поставити всі крапки над «і», проте реалізувати їх не зумів: не влучав у ворота.
Розуміючи, що треба дотискувати суперника, тренер «Дніпра» Хуанде Рамос випустив на поле травмованого Коноплянку, участь якого у грі була під питанням. Євген одразу ж створив дуже небезпечний момент і протягом всієї гри не раз обігрував опонентів. Можна тільки уявити, наскільки ефективним був би наш півзахисник, якби не травма.
Досягти результату ще в першому таймі могли Селезньов, Мандзюк і Зозуля. Але... Колективна комбінація чи індивідуальний прохід добрі тоді, коли вони завершуються взяттям воріт. А з цим у дніпрян не все гаразд...
Після перерви Рамос ще більше посилив атаку, випустивши нападника Калініча. Напруга біля воріт «Базеля» не згасала. Гол здавався лише справою часу. В одній із чергових атак дніпропетровців Калініч відмахнувся від захисника - і отримав червону картку. Та навіть залишившись у меншості, «Дніпро» не зупинився і забив-таки очікуваний гол. Чергова паніка у штрафному майданчику швейцарців закінчилася потужним ударом по воротах, і захиснику Фрею не залишилось нічого іншого, як вибити м’яч рукою. Стовідсотковий пенальті чітко реалізував Селезньов. До того ж, суддя зрівняв склади команд, вилучивши Фрея з поля.
А незабаром той-таки Селезньов, залишившись один на один із воротарем, не реалізував (укотре!) ще один ідеальний момент. Відповідь швейцарців була безжальною. Тепер уже в майданчику українців Зозуля жорстко поставив корпус форвардові швейцарців, і арбітр призначив пенальті у ворота «Дніпра», що їх захищав Ян Лаштувка. Розпач на обличчі Романа Зозулі був красномовнішим за будь-які слова. 1:1.
«Дніпро» ще за інерцією атакував, але вже було зрозуміло, що виступ команди у європейському турнірі закінчився. Дуже прикро, адже дніпропетровці показали, загалом, непогану гру.
У Харкові «Металіст» тим часом мав довести свій статус фаворита у матчі із «Ньюкаслом». Перед грою тренер харків’ян Мирон Маркевич обіцяв, що його команда продемонструє атакувальний футбол. У першому таймі обидва суперники наче вивчали один одного, вишукуючи слабкі місця. Гра проходила дуже спокійно. Команди створили по одному моменту біля чужих воріт і сподівались на другий тайм.
Настанови Маркевича у перерві були, мабуть, більш емоційними, ніж перед початком матчу: другий тайм «Металіст» розпочав активніше. Один за одним виникали гострі моменти. Непогані можливості змарнували Крістальдо, Соса та Вільягра. Не відсиджувались у глухому захисті й гості. Запам’яталися, зокрема, удари форвардів «Ньюкасла» Сіссоко та Сіссе.
А на 63-й хвилині стався епізод, який виявився ключовим у матчі. Захисник харків’ян Папа Гуйє віддав незграбний пас назад своєму воротарю, і Горяїнову не залишалося нічого іншого, як порушувати правила, збивши нападника суперників. Виконання пенальті ветераном «Ньюкасла» Шолою Амеобі було бездоганним: 0:1. «Металіст» намагався вирвати перемогу, але у діях «імпортованих» з Латинської Америки легіонерів не відчувалося того запалу, який був притаманний їм до зимової перерви. Рахунок до кінця матчу не змінився, і тепер команда Маркевича може повертатися до своїх справ у рамках українського чемпіонату.
Реноме нашого футболу могло порятувати київське «Динамо». Тим паче, що рівень гри, продемонстрований столичним клубом у попередній зустрічі, вселяв оптимізм. Ось і матч-відповідь у Франції спочатку виглядав як продовження першого, київського. Знову динамівці заволоділи ініціативою й почувалися на клубному стадіоні «Бордо», наче вдома. Воротам французів загрожували майже всі польові гравці «Динамо», - але не вистачало влучності. Удари Кранчара були заблоковані захисниками господарів. Ярмоленко дуже часто перетримував м’яч. А киянам же будь-що потрібно було забивати! Натомість вони пропустили. Одна з нечисленних атак французів призвела до призначення кутового біля воріт Максима Коваля, і нічим не примітний епізод закінчився позиційною помилкою оборони киян. Шейк Діабате немовби чекав такого подарунка, щоб вправно скористатися ним. 0:1. Так нелогічно завершилася перша половина матчу.
Після перерви малюнок гри не змінився. «Динамо» взяло в облогу ворота Седріка Корассо, і гострих моментів стало ще більше. Не підсилив, на жаль, динамівців і вихід на поле Олега Гусєва, зоряний час якого, напевно, вже у минулому. Спливали хвилини, а разом із ними танули й надії вболівальників на диво.
Таким чином, і третій наш представник у Лізі Європи повертається додому не зі щитом, а на щиті.
У чому ж причина таких невтішних виступів провідних українських команд у європейському турнірі?
Однією з об’єктивних причин, безперечно, є велика пауза між змаганнями. Відомо, що представники України в той час, як у більшості європейських чемпіонатів перерва вже позаду, ще відпочивають, і тому далекі від своєї оптимальної ігрової форми. Надто вже помітна різниця між виступами команд до перерви і після неї.
Інша причина - недооцінка суперників. Після жеребкування усі суперники наших команд розглядалися як цілком прийнятні. Особливо це стосується «Базеля». Швейцарський чемпіонат за рейтингами поступається вітчизняному. Однак варто лише згадати, як клуби із Швейцарії неодноразово спростовували прогнози. Від «Ксамаксу» і «Туну» потерпало «Динамо», а скромна «Беллінцонна» присоромлювала «Дніпро». Це ще раз доводить, що треба з повагою ставитись до всіх команд Адже навіть «футбольні карлики» інколи можуть завдати болючого удару іменитим «грошовим мішкам».
Не повинна була б розхолоджувати й думка про те, що начебто команди провідних чемпіонатів Європи прохолодно ставляться до другого за значенням турніру Старого Світу. Це спростував і «Ньюкасл», зігравши обидва матчі основним складом, це довів і «Бордо», вистоявши під київським пресом. Про «Базель» годі й згадувати…
Окрім вищезгаданих причин можна відзначити також феноменальну гру всіх трьох воротарів у командах суперників. Голландець із «Ньюкасла» Тім Крул і француз Седрік Корассо вже приміряли воротарські светри своїх національних збірних і, як бачимо, - не даремно. Дуже впевнено провів свій матч і воротар швейцарців Йан Зіммер.
Не варто, мабуть, скидати з рахунку й удачу, фарт – невід’ємну частину спортивного життя.
Що ж, будемо тепер уболівати за донецький «Шахтар», на який очікує непростий матч у Дортмунді.
