Сьогодні в Україні — 450 міст. 344 із них належать до категорії малих: їхнє населення становить менше 50 тис. осіб. Загалом у них проживають близько 6,5 млн. людей, або ж 13,5% усього населення країни. І тільки 7% малих міст нині більш-менш комфортно почуваються. Усі інші належать до так званих депресивних, а просто кажучи — «міст, якi тихо помирають». Причина на поверхні: значна частина малих міст належить до категорії монофункціональних населених пунктів. У минулі часи їхню життєдіяльність забезпечували одне-два промисловi підприємства. «Час змін» їх закрив, і все... Життя зупинилося, мешканці малих міст розгубилися... Перевага — депресії?
Психологи стверджують, що депресія опановує людьми тоді, коли їхнє життя нікому не цікаве й не помітне за своєю суттю. Напевно, через ті самі причини вона виникає й у міст. Наприклад, деякі донбаські міста сьогодні виявилися під загрозою справжнього вимирання та зникнення, оскільки їхня доля, на жаль, нікого не цікавить.
Міста Шахтарськ, Торез та Сніжне Донецької області назвали депресивними територіями згідно з результатами масштабного дослідження, яке провели в рамках проекту Агентства регіонального розвитку (АРР) «Донбас». Дослідження мало назву «Аналіз політики підтримки розвитку депресивних територій». Результати проекту оприлюднили на конференції «Активізація ролі громадськості в стратегічному й економічному плануванні розвитку міст» (Торез, Шахтарськ, Сніжне), організованiй нещодавно Донецьким прес-клубом. На запитання, чому ці міста сьогодні виявилися занепадницькими, якщо в них є певний потенціал для повноцінного розвитку, однозначно відповісти складно.
Головна проблема, найімовірніше, полягає в пасивності населення, якому часто просто байдуже, що з ним буде далі. Це доводять результати опитування 635-ти жителів цих міст. За даними керівника Агентства регіонального розвитку «Донбас» В’ячеслава Коваля та директора Інституту соціальних досліджень і політичного аналізу Володимира Кипеня, основна маса жителів Східного Донбасу характеризується важким соціально-психологічним станом: 71,9% городян не бачать жодних перспектив для своїх міст і вважають їх такими, що помирають. До речі, саме на цих територіях досить високі еміграційні настрої.
Щоправда, слід відзначити, що не в усіх містах тенденції однакові. Скажімо, жителі Шахтарська (який, треба зауважити, дещо ближчий до столиці Донбасу та вирізняється високою інформованістю населення про діяльність місцевої влади) демонструють певний оптимізм (наприклад, 38% оцінили ситуацію як «складну», але вона має «як позитивні, так і негативні тенденції»). А ось у Сніжному й Торезі таку відповідь дали лише 8—10% жителів, а понад половина оцінила ситуацію як катастрофічну, відзначивши при цьому, що про спроби місцевої влади що-небудь виправити їм нічого не відомо.
Якщо ж звернутися до конкретики, то головними проблемами, які хвилюють громадян, є низькі доходи (44,3% опитаних) та безробіття (як відомо, саме на цих територіях нещодавно велику популярність мали шахти-копанки, в яких жителі самостійно, ризикуючи життям, щодня добували вугілля). Крім того, людей непокоїть низька якість медичного обслуговування, погана робота комунальних служб і стан житлового фонду…
Якщо гарненько проаналізувати ці відомості, то можна роздивитися досить жахливі тенденції. Ми бачимо, що жителі маленьких міст уже давно опустилися до повсякденних, рутинних побутових проблем: як дістати шматок хліба, де отримати елементарну допомогу, як вижити… Більшість жителів абсолютно не переживають із приводу проблем екології й отримання достойної освіти (тільки 3—4% взагалі їх згадали). Та й ці речі, як і будь-які інші духовні цінності, просто не можуть хвилювати, коли в тебе на очах розсипаються струхлявілі будиночки, тече дах і немає грошей навіть на елементарні ліки, тому що… немає роботи.
А робота, як і раніше, залишається одним з основних невирішених питань. Якби вирішити його, можливо, вдалося б уникнути багатьох інших проблем. Так, на запитання, чого містам не вистачає найбільше для покращання умов життя людей, переважна більшість опитаних (38,6%) вказала, що їм не вистачає фінансових ресурсів для соціальної підтримки, а також інвестицій в економіку міста (22%).
А якщо звернути увагу на показники достатку городян, то вони просто лякають. 61,5% серед болючих життєвих проблем вказує низький дохід (зарплату, пенсію тощо). При цьому 30 відсоткам «грошей не вистачає навіть на найнеобхідніше», причому найбільший показник у цій області в пенсіонерів — людей віком за 60 років. 47,1% усю зарплату витрачають на продукти харчування та придбання інших недорогих речей, а новий телевізор переважній більшості лише сниться, не кажучи вже про таку безсумнівну розкіш, як машина. Але найжахливіше навіть не це, а те, що понад половина жителів депресивних міст протягом останніх років навіть не робили жодних спроб виправити ситуацію і тільки 30% намагалися додатково працювати. З цих показників можна зробити висновок: сьогодні рятувати треба не абстрактне поняття «депресивні міста», а передусім їхніх жителів, які занурилися в апатію.
Невеликий проблиск у цій темряві — заняття бізнесом (3,2%). Населення виявило особливу зацікавленість проблемою формування місцевих бюджетів — щодо сфери охорони здоров’я та соціальної підтримки (відповідно 37% і 30%). Це зумовлене тим, що саме ці сторони бюджетів забезпечують елементарне виживання найбільш знедолених громадян.
Є, щоправда, і якась надія на майбутнє, оскільки населення все ж виражає деяку зацікавленість певними напрямами. Досить далекоглядними є думки про необхідність вкладення коштів у розвиток місцевої промисловості.
І все ж, незважаючи на це, дослідження фіксують низьку інформованість людей стосовно стану малого підприємництва, адже саме воно могло б стати порятунком для багатьох жителів маленьких міст. Близько 60% респондентів вказали, що вагаються з відповіддю на запитання: «Чи підтримують органи місцевої влади розвиток малого бізнесу?» 11% на це запитання відповіли «ні», 30% — «так», але серед них майже половина не змогла чітко сказати, в чому ж усе-таки полягає конкретна підтримка влади в цій області.
Та й загалом ставлення до місцевої влади в них не цілком позитивне, й люди переважно їй не довіряють (32%), вважаючи її політику непрозорою (на запитання, чи можна її вважати відкритою, близько 50% не змогли відповісти, а 26% заявили, що ні, й лише десь 10% відповіли ствердно).
Причина такого ставлення криється знову ж у банальних буденних речах. Дуже низько городяни Сніжного, Тореза та Шахтарська оцінюють політику міської влади стосовно основних сфер життя їхніх міст (транспорт, медичне забезпечення, дороги тощо). У середньому на «трійку» функціонує міський транспорт, такі ж оцінки стану доріг, можливостей для розвитку підприємництва, покращання зовнішнього вигляду міст, насиченості культурного життя, розвитку економіки, надання соціальної допомоги. На «двійку» або на «одиницю» працюють сфери житлово-комунальних послуг, правоохоронна, екологічна.
Варто замислитися й над словами самих городян, які заявляють, що їм просто не вистачає справжнього лідера-керівника та продуманої стратегії розвитку (24,4%), і лише 9% кажуть про брак активності самого населення. Очевидно, «депресія» міст витікає з пасивності не тільки жителів, а й керівництва, яке просто вважає, що ситуацію виправити неможливо, й пускає все на самоплив...
