Тепер вже не секрет, що протягом 1999 — 2001 років Україна використовувала екстенсивний чинник зростання економіки: девальваційний запас, отриманий після кризи 1998 року, воднораз підсилив на 40% конкурентоспроможність українських підприємств. Окрім того, багато які підприємства просто не платили податки, не сплачували за використані енергоносії, використовуючи отримані прибутки виключно на свій розвиток. Нині конкурентоспроможність української економіки впала до рівня 13%, в той час як світова кон’юнктура також повернулася до нашої країни не найкращим чином. Тож основна увага має бути привернута до внутрішнього ринку, як до джерела інтенсивного розвитку. Але нова доба української економіки, за висловом міністра економіки та євроінтеграції Олександра Шлапака, вимагає інвестиційних ресурсів, без яких годі й говорити про серйозний прорив. Україна, за словами міністра, потребує дешевих і довгих грошей, але інвестори мають принести з собою не тільки їх, а ще й технології, зовсім нову культуру менеджменту.
Тим часом про «вражаючу картину», яку можна побачити на інвестиційній карті України, повідомив заступник глави Адміністрації Президента Павло Гайдуцький. Виступаючи на черговій координаційній нараді, присвяченій поліпшенню інвестиційного клімату, він відзначив, що 75% іноземних інвестицій зосереджено у 9 найбільших містах країни, де мешкає лише 15% населення. У цьому один із керівників державної виконавчої вертикалі звинуватив обласні та районні адміністрації, які не працюють над інвестиційною привабливістю своїх територій, формуючи таким чином також і несприятливий загальний інвестиційний клімат України.
Не мають належного впливу на залучення іноземних фінансових ресурсів і спеціальні економічні зони та території пріоритетного розвитку, які займають майже 5% території країни, але поки що, як відзначив П.Гайдуцький, позитивно оцінюється робота таких пільгових утворень лише на Донеччині. У напутньому зверненні до учасників наради заступник глави Адміністрації Президента звернув їхню увагу на те, що Україна загалом має на сьогодні лише $4 мільярди інвестицій, тоді як Казахстан отримує стільки ж за рік, а всього має $23. За твердженням П.Гайдуцького, минулого року інвестиції були єдиним від’ємним макропоказником України.
О.Шлапак за посадою мусив вносити дещо заспокійливі нюанси до аналізу ситуації. Тож він повідомив, що цього року вона дещо поліпшилася (на 15%), але тут-таки відзначив: база порівнянь настільки низька, що навіть невеликі інвестиції дають такий значний відсоток, який, втім, не може задовольнити потреб зростаючої української економіки.
Основним джерелом інвестицій залишаються власні кошти українських підприємств і організацій. Їх частка у загальному обсязі досягла 66,3 відсотка, тоді як обсяг іноземних інвестицій в основний капітал у 2001 році становив менше 1,2 мільярда гривень (4,4%). На думку фахівців, які працювали над затвердженою урядом програмою розвитку інвестиційної діяльності на 2002—2010 роки, річна потреба країни в інвестиційних ресурсах перевищує 50 млрд. гривень. В разі успішної її реалізації Україна отримає у 2005 році — 55,8 мільярда, у 2010 році — 122,1 млрд. гривень. Але поки що усе це — лише на папері. Щоб перенести ці наміри в дійсність, розроблено ще й проект відповідного плану заходів, який має остаточно переконати головним чином іноземних інвесторів, що Україна стабільна, надійна і вигідна для інвестування країна, де інвестиціям ніщо не загрожує.
Тож зала УСПП, де проводилася нарада, що мала на меті презентувати інвесторам згадані заходи, була прикрашена не тільки витягами з закону про іноземні інвестиції, який встановлює вітчизняний, тобто рівноправний відносно українських інвесторів, режим іноземного інвестування, а й дані про переваги інвестування в Україну. Серед них, теза про висококваліфіковані, продуктивні та дешеві (на жаль! — Авт. ) людські ресурси. Слід сказати, що остання обставина, яку усі наші уряди у своїх звітах успішно «долають», усе ж залишається однією з основних, що приваблює іноземних інвесторів. Разом із тим, вони мають надію придбати українські підприємства не за надто високу ціну. Як вказується у матеріалах одного з найбільших іноземних інвесторів в українську економіку — компанії SigmaBleyser ($100 млн.), яка нині взялася також допомагати нашому уряду у залученні інших інвестицій, «у зв’язку з неефективністю умов ринку протягом якогось часу оцінка вартості деяких українських компаній може бути значно нижчою, ніж їх справжня вартість». Тож інвестору варто поспішати, бо перед ним «рідкісна можливість», відзначає SigmaBleyser, а вона, судячи з біографії її засновника Майкла Блейзера, який родом з України, знає свою справу.
