На День Соборності України Донецький театр опери та балету ім. А. Солов’яненка представив киянам свій свіжий проект — «Богдана Хмельницького» К. Данькевича.
Ця вистава, поставлена режисером Василем Вовкуном (про прем’єру «День» писав у №242), викликала великий резонанс. Тому не випадково гастролі донеччан зібрали 22 січня в залі Національної опери найрізноманітнішу публіку: від діячів культури до перших осіб держави.
Режисер Василь Вовкун і диригент Василь Василенко суттєво переробили оперу Костянтина Данькевича, прибравши деякі сцени з лібрето Ванди Василевської й Олександра Корнійчука, повністю переробивши фінал. Новинкою постановки стала сцена перед боєм під Жовтими Водами у другому акті — соло для тулумбасів нагадало глядачам події нашої нещодавньої історії, коли під час помаранчевої революції перед Кабміном барабанщики били в саморобні барабани. Оваціями зустріли слухачі слова опери: «Такий народ ніколи рабом не буде». Нову редакцію епілогу написав композитор Євген Станкович, а лібрето Василь Туркевич (вистава не закінчується підписанням договору про дружбу між Україною та Росією в Переяславі, а сценою в Чигирині, коли гетьман Богдан Хмельницький дає клятву берегти свободу, щоб через віки «святилося ім’я України»)…
Головні партії в опері виконали: Стефан П’ятничко (Хмельницький), Юрій Олексійчук (Кривоніс), Віталій Дудкін (Богун), Олександр Левчишин (Лизогуб), Максим Іващук (Тур), Олександр Климов (Ганжа), Людмила Шемчук (Варвара), Тетяна Саввіна (Соломія), Ганна Усова (Гелена) й інші.
Може, день був особливий (усе таки свято), але президентська охорона була дуже коректною, поводилася демократично, й в антракті всі бажаючі могли у фойє поспілкуватися з першою парою країни, сфотографуватися на згадку чи отримати автограф від Віктора та Катерини Ющенків.
— Данькевич написав геніальну оперу, але внаслідок різних причин «Богдана Хмельницького» давно не ставили на українській сцені, — сказав Вадим Писарєв, художній керівник Донецького театру опери та балету. — Ми вважаємо, що наша вистава гідна того, щоб її показати на сцені головного оперного театру України. У ній чудова музика, напружений сюжет, який із цікавістю дивляться глядачі з першої й до останньої хвилини. Всі артисти та музиканти з великою цікавістю працювали. На мій погляд, режисер В. Вовкун зумів дати опері нове сценічне життя. Він уніс у статичний спектакль рух, і опера вийшла живою, видовищною і разом з тим масштабною.
Прем’єр-міністр Юрій Єхануров сказав «Дню»: «Чудово, що Донецький театр поставив таку масштабну оперу К. Данькевича. Мені дуже сподобалося оформлення постановки (величезна карта України, герб і штандарти гетьмана Хмельницького), які передають український дух, і взагалі вистава пронизана нашим національним колоритом. Прекрасна музика й акторське виконання — молодці, одним словом».
— Мені дуже приємно, що відроджуються опери, які довгий час не ставили, — підкреслив композитор Мирослав Скорик. — Хочу поздоровити Донецький театр із постановкою опери Данькевича. На жаль, творчість цього композитора нині мало відома широкій публіці і фактично майже забута. Мені здається, що ця опера стане подією в житті не лише української культури, але й нашого суспільства. Хотілося б, щоб вистава мала довгу та щасливу творчу долю.
— Яскраві, талановиті твори не вмирають, — сказала професор НАМУ ім. П. Чайковського Маріанна Копиця. — Чудово, що ім’я Данькевича повернулося на сцену. Костянтин Федорович — дуже талановитий композитор, але жив він у непростий час, який наклав відбиток на його творчість, долю. Композитор трагічно закінчив своє життя. Оперу «Богдан Хмельницький» він писав на величезному ентузіазмі післявоєнних років. У ній відчуваються переможні ноти i є український колорит. Саме за цей національний дух оперу тогочасна радянська влада розкритикувала. «Богдан Хмельницький» К. Данькевича отримав страшне клеймо. Дісталося й авторам лібрето — В. Василевській й О. Корнійчуку, хоча фінал опери був про братання російського та українського народів… Але якщо лібретисти зуміли відійти від удару, писати далі, то для композитора принизлива критика стала фатальною. Він так і не оговтався. Данькевич захворів важким психічним захворюванням (він боявся виходити на вулицю, страждав безсонням, а в забутті його мучили кошмари)… Досі з теплотою згадують, як він, очолюючи Спілку композиторів України, багато зробив для членів СК, не боявся чиновників, клопочучись за колег, а за себе постояти не зумів. Цей високий, могутній чоловік став відлюдником. У 1953 році він написав другу редакцію опери. Її ставили в Києві, Донецьку, Харкові, Одесі, Львові, Тбілісі, Саратові, але досить швидко її зняли з афіш театрів. Хоча «Богдана Хмельницького» музикознавці називали однією з кращих опер української музики ХХ століття, але вона так і не потрапила до списку репертуарних творів. Проте в консерваторії її вивчають студенти. На жаль, серед деяких музикознавців існувала думка, що українська музика середини минулого століття йшла в фарватері Росії і не мала своєї яскравої індивідуальності. Але на цьому вечорі ми пересвідчилися, що опера, написана в 1951 р., й сьогодні є цікавою, музика хвилює серця слухачів. Опера неординарна, й чудово, що Донецький театр дав нове життя цьому яскравому твору. До плюсів постановки можна віднести блискучу сценографію львівських художників Тадея й Михайла Риндзаків, чудові костюми Оксани Зінченко. А ось хореографія (Віктора Похиленко, Кіровоград) у сцені битви мені нагадала стиль ансамблю Вірського. Я вважаю, що купюри опери правильно зроблені, але єдине, з чим не згодна з постановниками, — це їхня зміна концепції фіналу. Мені здалося, що вона зроблена під нинішній історичний момент.
Як признався Вадим Писарєв, їхній театр розширює свій український репертуар. У планах колективу постановка балетів «Цвіт папороті» і «Тарас Бульба» (музика Євгена Станковича). 27 січня Національна опера запрошує глядачів на свою прем’єру — спектакль «Мойсей» на музику Мирослава Скорика. У кулуарах були розмови, що є сенс провести фестиваль української опери та балету, показати, що нині є в афішах шести оперних театрів країни. Наша публіка скучила за своїми творами. А ще говорили, що не просто так донеччани приїхали до столиці на «оглядини», і дуже скоро Донецький театр опери і балету ім. А. Солов’яненка отримає статус «національного», а це не лише престиж, але й істотні надбавки до зарплати. Сьогодні статус «національного» мають два театри — у Києві та у Львові. У будь-якому разі донеччан є з чим привітати.
