«Тепер перед вами усі шляхи відкриті», — чують випускники школи в день останнього дзвінка. Дехто з них, безумовно, на цей момент уже визначився і зі своїм вибором, і з засобами, які необхідні для втілення планів у життя. Проте оптимізмом очі світяться не у всіх. А якщо школа сільська, то й поготів, — не без болю говорила мені знайома вчителька. «Діти починають розуміти дуже рано: їхня подальша освіта, а потім і кар’єра залежать далеко не тільки від знань, здібностей і бажання працювати. Переважно — від товщини батьківського гаманця. І тоді, коли йдеться про навчання у вузі на платній основі, і за державним замовленням, куди потрапити, «не підмазавши», важко навіть здібній дитині. Як же їх переконати в тому, що вчитися таки варто? Особливо тих, у кого батьки працюють у колгоспі і вже забули, що таке нормальна заробітна плата...»
Не дивно, що молодь повертатися в село не поспішає. «Головне, — зізнається старшокласниця, — зачепитися там, у місті, руками і ногами. Хоч якось. Бо тут — ніякої перспективи. Я вже не кажу про роботу, навіть відпочити ніде. Клуб уже кілька років стоїть обідраний, взимку холодний. Завідуючому платять якісь копійки, так його на роботі майже ніколи не буває. У молоді одна розвага — самогон...»
Нещодавно Сумський обласний комітет молодіжних організацій провів цікаве опитування серед студентів трьох вищих навчальних закладів Сум. Виявилося, що 80% тих юнаків і дівчат, які приїхали вчитися з сільської місцевості, мріють залишитися в обласному центрі. Щороку частина випускників сумських вузів, котрі навчаються за держзамовленням і мають повернутися на роботу у село, «не доїжджає» до місця призначення. Тим часом, як у багатьох селах не вистачає вчителів, лікарів та інших фахівців.
Але працевлаштуватися в місті колишнім студентам теж не просто. За словами директора Сумського міського центру зайнятості Миколи Кухтика, юнаки і дівчата віком до 28 років — одна з категорій, яким сьогодні найважче знайти в Сумах роботу. Звучить, погодьмося, дещо парадоксально, проте факт залишається фактом: молодь складає 33 відсотки від загальної кількості тих, хто стоїть на обліку у сумській службі зайнятості. І це при тому, що загалом процес працевлаштування активізувався, збільшилась, порівняно з аналогічним періодом минулого року, кількість вакансій, і відповідно — кількість працевлаштованих. Невже молоді, ініціативні, енергійні, освічені працівники сьогодні не в ціні?
У тому, що молодь, здобувши освіту, залишається без роботи, значною мірою винні самі учбові заклади, вважає Микола Кухтик. Точніше, винна незбалансованість «попиту» і «пропозиції» на ринку праці стосовно фахівців, яких ці заклади готують. Скажімо, у минулому навчальному році Сумський гуманітарно-економічний коледж випустив 34 молодих економісти, з яких 30 — стали на облік до центру зайнятості. Звернулися по допомогу в пошуках роботи і 40 випускників технікуму аграрного університету. Ще один приклад: у Сумському державному університеті нещодавно з’явилася спеціальність «екологи». Хто проти? Важлива спеціальність, однак нині в місті немає жодної вакансії еколога... Тому виникає типова ситуація: вчорашнього студента треба перенавчати, витрачаючи на це державні кошти. Відповідальності ж за це не несе ніхто. «Навчальним закладам сьогодні вигідно брати гроші, витрачаючи їх на зарплату та розвиток матеріально-технічної бази, але ніхто з них не гарантує працевлаштування», — вважає Микола Кухтик.
Крім того, слід зважати і на позицію самої молоді. Небагато юнаків і дівчат сьогодні погоджуються працювати за 150—200 гривень на місяць. Вони, природно, прагнуть знайти роботу престижну і високооплачувану. Такої на всіх не вистачає...
Добрими помічниками держави у справі працевлаштування виступають приватні підприємства. Йдеться наразі не про «базарний» бізнес, де можна побачити багато вчорашніх студентів. Хоча для багатьох і це, нехай тимчасовий, але вихід. Можна назвати принаймні кілька солідних сумських підприємств, які, серйозно дбаючи про свою перспективу, вже сьогодні забезпечують молодих людей першим робочим місцем. Лідером серед них безперечно є ВАТ «ВНДІ «Компресормаш», де в один із днів нинішньої осені на постійну роботу було прийнято більше 100 юнаків і дівчат. Майже всі вони перед цим стажувалися на підприємстві, адже «кота в мішку» купувати ніхто не збирається. До молоді придивляються задовго до того, як запропонувати роботу. Щороку на підприємствах концерну «Укрросметал» проходять практику за своєю спеціальністю сотні студентів місцевих і немісцевих вузів, для кращих з кращих — це реальна можливість, добре зарекомендувавши себе, отримати стабільний заробіток і усі умови для подальшого кар’єрного зросту. «Укрросметал» створив не тільки будівельні, а й так звані «інтелектуальні» загони. До них увійшли студенти-старшокурсники, які працювали за своєю майбутньою спеціальністю — як інженери, програмісти, конструктори тощо. Середня місячна зарплата молодих людей складала понад 400 гривень, що є не тільки солідним додатком до студентської стипендії, але й досить пристойним, як для Сум, заробітком... До того ж, працювали студенти і як волонтери: концерн був серед тих, хто підтримав волонтерську акцію, котра проводилася молодіжними громадськими організаціями в рамках програми молодіжних трудових загонів. За словами начальника управління у справах сім’ї та молоді облдержадміністрації Лариси Тихенко, знайшлося багато молодих людей, які погодилися взяти участь у цій акції і працювати безплатно. Зроблено багато корисних справ, приміром, силами студентської молоді відремонтовано Кам’янську загальноосвітню школу Лебединського району. Загалом літо стало трудовим не менш як для дев’яти тисяч юнаків і дівчат: саме стільки їх було зайнято на тимчасових роботах.
...Пригадую, як шукала роботу моя приятелька. Вона теж хотіла «зачепитися» в Харкові після закінчення навчання у технікумі. Починали з подругою з розклеювання оголошень: їм платили копійку за десяток. Потім роздавали маленькі рекламки-«флаєри» в метро: мали по гривні за годину такої роботи. «Нелегкі, сестро, заробітки...» Згодом вона влаштувалася посудомийкою у престижний ресторан: по кільканадцять годин робочий день, увесь час на ногах, обідрана кімнатка на околиці міста — і тверде переконання у тому, що мусить витримати все, аби лишень не повертатися назад у село. Бо там — взагалі ніякої перспективи...
Не хочеться бути аж надто песимістичним, однак ниє в грудях, коли бачиш покинуті, колись добротні сільські дворища. За них сьогодні просять копійки, і то безнадійно. Ціни ж на житло у місті ростуть, як на дріжджах.
«Приїдьте до нас і подивіться, — чую не вперше. — Зникають цілі села». Нескладна арифметика: якщо у населеному пункті вмирає за рік 30 осіб, а народжується двоє немовлят... А комусь же треба вирощувати хліб, годувати не тільки село, а й місто...
— З-поміж наших сільчан найнещасніші — фермери, — ділиться моя родичка. — Інші просто для галочки ходять у колгосп, насправді намагаються вижити, хто як може — переважно виручають корови. Ото вже годувальниці: якби не молоко, яке здаємо, то хтозна, як і жити. А фермери — рвуть жили цілий рік, а користі — кіт наплакав. Он мій сусіда. Трудився, трудився, заробив за рік на одне колесо до трактора...
У сусідньому селі — зовсім по-іншому. Там господарство багате, люди зарплату отримують, на паї теж. У магазині в них для своїх — ціни на продукти у півтора раза нижчі, ніж у нас. Усі зі своїми паями до їхнього керівника просяться, та він же усіх не обігріє. Отак і живемо: села поряд, а наче на різних полюсах...
ДО РЕЧІ
Досить значне безробіття серед молоді — за даними обласного центру зайнятості на Житомирщині, серед тих, хто зареєстрований на ринку праці, 30% — це люди до 28 років, а з іншого боку 27% молодих людей не мають роботи — спонукало місцеві органи влади у взаємодії з іншими державними структурами шукати нові підходи до вирішення цієї проблеми. Так учора в Житомирі під патронатом управління у справах сім’ї та молоді облдержадміністрації відкрито обласний центр молодіжного підприємництва. Це перший заклад такого типу, який почав діяти в регіоні. Створено його на базі і в приміщенні Житомирського кооперативного коледжу бізнесу і права, де виділено простору аудиторію на 30 місць і в якій встановлено 15 персональних комп’ютерів. Як зазначила директор центру (одночасно заступник директора коледжу) Людмила Ярош, тут старшокласники і випускники шкіл, студенти вищих навчальних закладів, інші молоді люди, які будуть мати бажання зайнятися власним бізнесом, слухатимуть лекційні курси, проходитимуть тренінги на предмет того, як знайти свою нішу в підприємницькій діяльності, як зареєструвати фірму, залучити необхідні фінанси, скласти бізнес-план, організувати роботу підприємства, отримуватимуть консультативну допомогу тощо. Активно сприяли відкриттю центру також Житомирське представництво Держкомпідприємництва, яке виділило кошти та інші ресурси, управління освіти і науки облдержадміністрації, повідомляє Валерій КОСТЮКЕВИЧ, «День».
