«Людину створюють речі. Невдягнені люди ледве мають помітний вплив у суспільстві, або й зовсім жодного», — з іронією казав Марк Твен. І з ним не можна не погодитися. Бо мода — це влада. Влада одягу. Вона має свої атрибути і своє місце. Незважаючи на нібито свободу й певну фривольність, мода диктує умови. Її диктат поширюється не лише на подіуми, але й на вулиці. Вулична мода має не тільки свої закони, але й свою географію, наприклад, те, що носять у Лондоні, — не завжди те саме, що у Москві, а Київ не завжди співпадає з Парижем. Але Париж як модна Мекка нас цікавить. І тим, хто хоче побачити, хоча б заочно, як виглядає паризька молодь, надана чудова можливість: у Французькому культурному центрі цілий місяць триватиме виставка фотографій знаменитого майстра Стефана Жізара під назвою «Dress code/Paris».
Вісім місяців кастингу на вулицях Парижа з метою виявлення наймодніших і найнеймовірніших стилів одягу, п’ять днів фотозйомок, дві сотні підлітків, відзнятих у власному одязі без жодної участі стилістів. У результаті — портрет нового покоління, погляд фотографа на світ молоді через моду, експозиція «Dress code/Paris», що проходила під гаслом «Ce que je dis, quand je m’habille» («Про що говорить мій одяг») у багатьох країнах світу. Стефан Жізар взяв у руки фотоапарат, коли йому було всього сім років — йому пощастило з ніжного віку визначити своє майбутнє. І двадцятирічним він уже професійно співпрацював із журналами й агенціями. Стефан створює знакові портрети зірок — Крістофера Вокена, Пітера Фалька, Лайонела Річі, Аланіс Морісетт тощо. А потім вирішив з камерою вийти на вулицю та спробувати проникнути до незнайомого, дивовижного, загадкового світу паризької молоді. Їм десь років сімнадцять. Вони зухвало вільні, як діти, але вже мудро вміють підлаштовуватися під світ дорослих, жити за його законами. Майстер вдивляється в обличчя підлітків — дівчат із жорсткими, колючими поглядами, хлопців, які без комплексів демонструють свою жіночність і можливу сексуальну орієнтацію. Все перекинулося в цьому світі — могли б пробурчати їхні батьки. Але наймудріші з них розуміють, що у кожного покоління є свій погляд на життя, цінності, умовності, своя реакція на події та свої вимоги до того, що їх оточує. Жізар узявся вирішити непросте завдання — показати не тільки одяг, який обирає молодь, але й за допомогою одягу — їхні думки, зовсім по-чеховському.
Професійний погляд фотографа виривав із натовпу обличчя та фігури. Стефан зупиняв на вулицях уподобаних майбутніх героїв — і вони не відмовляли йому в пропозиції знятися. Навпаки, їм подобалося, як усім підліткам, виставити себе напоказ, демонструвати свій стиль, уміння позувати. Їм було приємно, що такий шанований майстер об’єктиву обрав для того, щоб показати потім усім, саме їхні — одяг, зачіску, прикраси, макіяж. Особисті якості, характер, темперамент дівчат і хлопців рвуться назовні з глибини душі та кричать аксесуарами, шарфиками й шапочками. Треба лише навчитися читати їхню мову, вдуматися у склад. І Жізар у своїх знімках продемонстрував усьому світу, що саме говорить одягом паризька молодь, ці революціонери стилю, бунтівні шукачі себе та своєї власної манери вдягатися, які зневажають стандарти, які незлобно сміються над кутюром і консервативними брендами, нехай навіть найбільш шанованими. Бо насправді мода — це швидкоплинний вид мистецтва, що не стоїть на місці, а постійно створює стандарти краси й ламає стереотипи. Щоб не загубитися в цьому нескінченному потоці, не розчинитися у натовпі, ми визначаємо свій стиль. І молодь у цьому виявляється найбільш прогресивною. Стефан Жізар ще раз довів: бути яскравою індивідуальністю можна лише тоді, коли ти не боїшся, що тебе зустрінуть по одягу, а проведуть по розуму. Політ фантазії, креативність — те, що у багатьох з роками, на жаль, минає, тому французький фотограф поквапився відобразити на знімках не просто обличчя і не просто одяг, а свободу, сміливість, юнацький ентузіазм, протест і дивовижно тонкий, хоч і своєрідний, смак. Тому що влада моди прописана всередині нас. І коли вона підкоряється лише особистим законам, грати в неї стає цікавіше й гостріше.
