Олександр БРИЖ, головний редактор газети «Донбасс», голова обласної організації Спілки журналістів України.
51 рік, одружений, має двох синів. За 25 років у журналістиці пройшов шлях від кореспондента молодіжної газети до головного редактора однієї з наймасовіших і найвпливовіших газет у регіоні — «Донбасс».
Виділіть, на вашу думку, основні проблеми у взаємовідносинах столиці і регіонів.
— Найболючіше питання для Донецької області — несправедливий, на наш погляд, порядок затвердження бюджету, який спускається зверху — вниз. Будучи донором для держбюджету, область водночас систематично недоотримує кошти на найнеобхідніше.
Болісно сприймаються також неповороткість і повільність державної бюрократичної машини — рішення, що ухвалюються, втрачають ефективність.
Прийнято вважати, що шахтарі — «локомотив» соціального протесту. Якою оцінкою за десятибальною шкалою ви визначили б соціальну напругу в Донбасі?
— Якщо порівнювати з іншими регіонами України, то соціальна напруга в Донбасі значно вища, на мій погляд, на рівні семи за десятибальною шкалою. Головна причина: за свою надзвичайно важку, пов'язану з ризиком для життя працю люди місяцями не отримують зарплату.
Як відреагували місцеві ділові кола на створення спеціальних економічних зон «Донецьк», «Азов»?
— Це було довгождане рішення, ідею про створення СЕЗ виношували у Донбасі давно. Ділові кола покладають в зв'язку з цим великі сподівання на відродження і становлення економіки, всієї життєдіяльності краю.
Яка подія за останніх півроку-рік, на ваш погляд, найрезонансніша — в регіоні і в Україні?
— Усіх нас приголомшила трагедія, що сталася четвертого квітня минулого року на донецькій шахті імені Скочинського, коли ми втратили 63 гірників. Мені довелося вручати благодійницьку допомогу родинам загиблих — душа боліла від горя і скорботи людської.
Про що найчастіше, за вашими спостереженнями, ведуть мову люди (на роботі, на вулиці, в гостях)?
— Найпоширеніші теми таких розмов — поголовне зубожіння більшості населення, злочинність влади, що перетворює людей на рабів, неповага до старості і безперспективність у молоді.
Хто з місцевих політиків, на ваш погляд, найперспективніший?
— Гадаю, ще багато міг би зробити для регіону лідер лібералів Володимир Щербань. Він — людина з сучасним мисленням і, головне, енергійний і дуже прецездатний.
Чого чекають люди від майбутнього президента?
— Насамперед — рішучих заходів з піднесення економіки країни. Кризу можна подолати, якщо разом з урядом і парламентом зайнятися комплексом проблем — законодавчих, економічних, соціальних. Але потрібна сильніша команда, люди, які працюватимуть не на себе, а на державу.
Назвіть, будь ласка, політиків, які, на вашу думку, мають реальні шанси перемогти на президентських виборах?
— Якщо відштовхуватися від реальної ситуації, а не від уподобань-антипатій, то добрі шанси мають і Леонід Кучма, і Олександр Мороз, і Євген Марчук, і навіть Петро Симоненко. Все лихо в тому, що нові кандидати про себе іще не заявили.
Яка цитата, політичний анекдот, дотепне висловлювання мають у Донецьку найбільшу популярність?
— Сакраментальне «Маємо те, що маємо» Леоніда Кравчука. Цей вислів згадують, кажучи і про гірке сьогодення, і наголошуючи на нездатності наших керівників, політиків бодай якось вплинути на ситуацію.
Відкрите запитання. Що ви хотіли б сказати ще?
— Упевнений, що зміни на краще прийдуть тільки тоді, коли наше суспільство стане відкритим, справді демократичним, коли свобода слова стане реальністю, а не уявним привілеєм державного або кланового ЗМІ, що має могутню підтримку.
Газета «Донбасс» прокладає дорогу таким підходам.
