Нещодавно зустрівся з Андрієм Мигалем — науковим співробітником Міжвідомчої науково-дослідної лабораторії охорони природних екосистем Ужгородського національного університету, кандидатом біологічних наук. Він брав участь у Міжнародній екологічній експедиції «Тиса-2003», організованій обласним управлінням екології та природних ресурсів і Хортобадським національним парком (Угорщина). Дев’ятеро українців і двоє угорців тиждень сплавлялися на старовинних бокорах (плотах) рікою Тиса. Аж в Угорську республіку.
«Негативно сприймалося, — згадує А. Мигаль, — побутове сміття на наших берегах. Повені посприяли його рівномірному поширенню — непотріб висів скрізь, i навіть на гілках. Дерева — як ялинки на Новий рік. Ми пропливли до Вашорошнаменя, подолавши 223 км, i побачили, що угорська сторона річки доглянута. Наша сторона здавалася краєм індіанців, а в Угорщині рясно «обжили» береги комфортабельні пляжі, плавали катамарани. Чому це лише в них? Від Виноградова, Вилока й нижче і в нас таке могло би бути, «годувати» виробника вітчизняних послуг».
Плоти-бокори робилися за схемами старих бокорашів. Колишній бокораш 74-річний дід Іван Ставко iз села Колочава на Міжгірщині керував роботою. Спершу зробили два, а тоді для маневреності й прохідності розрізали кожен надвоє.
Експедиція розпочалася в селі Мугі Рахівського району. Пройшли серйозні пороги біля села Біла Церква. Прикордонники знали про «Тису-2003», адже на значній ділянці ріка є кордоном між Україною та Румунією. Присмаку «крутого» пригодництва надала зустріч поблизу Білої Церкви з бетонним хрестом на березі біля порогів на пам’ять про загиблих бокорашів на тих порогах. Тому бокори все ж пустили через пороги самосплавом, а нижче за течією піймали, а вже потім сіли.
Андрій Мигаль уже брав участь 8 років тому в такій самій українсько-угорській експедиції, щоправда на автомобілях. Хоча вода тішила око чистотою, прозорістю, численними мальками, а в Угорщині румунська річка Самош вливалася перед Вашарошнаменем у Тису аж геть коричневою, як кава, водою. «Яке ж велике навантаження дають у Румунії на екологію промислові підприємства!» — думали учасники експедиції.
Найперше, вже в Угорщині, вирішили створити клуб бокорашів, куди ввійшли всі учасники експедиції. Адже цілком можливі масові туристично-екологічні сплави від Бурштина Тячівського району й до Вилока на Виноградівщині. І не лише на плотах, але й човнах, байдарках, катамаранах, каное. Відкриття нових можливостей для спорту дає нові перспективи й для бізнесу. Та поки що зацікавлення проявляється лише з-за кордону. Лише там відразу збиралися купити наші бокори, втім, їх забрали музеї Вашорошнамня і Хортобадського парку.
Експедицію називають прелюдією Притисянського ландшафтного парку охорони природи. А поки що — слово членам експедиції.
Тиберій ЙОРДАН, член Карпатського екологічного клубу «Рутенія», художник:
— Спостерігали мальовничі краєвиди і ландшафти. Наш документальний фільм про експедицію в рівній мірі відобразить і хід експедиції, і краєвиди.
Олександр ГЕРЕВИЧ, керівник громадської еколого-освітньої організації «ЕКО-ЕКС»:
— Маючи певний досвід сплавів на човнах Тисою, вважаю, що проведена нами експедиція має неабияке пізнавальне та еколого- освітнє значення. В першу чергу для підростаючого покоління. Треба було бачити ентузіазм і зацікавлення нами молодих людей і підлітків на березі біля населених пунктів.
Михайло ГРЕНЬО, президент концерну «Крокус МГ»:
— Плив українською та угорською стороною. Сповна відчував контраст. По руслу Тиси на Закарпатській території зустрічалися залишки зруйнованих мостів, відводи стічних труб у річку, часто береги були захаращені сміттям. Таке враження, що в нас Тисою ніхто не займається. В той же час угорські береги Тиси облаштовані кемпінгами, міні-готелями, пляжами і рятувальниками. А головне — чисті. Різниця між рівнями загальної і екологічної культури — разюча. Як кажуть, сам Бог велів розвивати екологічний туризм у нас, в Карпатах.
